Гліб поклав телефон на стіл і витяг ноги, муркочучи від задоволення і повністю виправдовуючи своє прізвище.

– Як добре, що скоро кінець зміни. Я ось що подумав. А може, у вихідні на риболовлю поїдемо усім загоном?

Командир 91 загону відірвалась від звіту і подивилась на годинник. Пів на восьму ранку.

– Ти хоч рибалити вмієш?

– А ви? – щось у голосі лейтенанта змусило жінку напружитись. Він що, у ній сумнівається?

– Малий, я рибалила з батьком ще тоді, коли тебе ще у проекті не було.

Ірина уважно оглянула Гліба і відклала звіт убік.

– Тебе щось турбує? Ти якийсь похмурий сьогодні.

Котик кивнув.

– Та не буду у нікому говорити про ту історію з автобусом. Якщо що, то ти відбувся усною доганою.

– Справа не в автобусі.

– А в чому ж тоді?

– У вас.

Відповіддю лейтенанту став здивований погляд.

– Вименіподобаєтесь. – випалив Котик, відсуваючись подалі на стільці.

– Ще раз і повільно.

– Ви мені подобаєтесь.

Король кілька секунд дивилась на нього, намагаючись обрати: перерізати йому горло кухонним ножем чи перекинути на нього підвісну шафу.

Чомусь голова спалахнула болем у потилиці: не таким сильним, як минулого разу, але все ще відчутним.

– Котику, сьогодні не перше квітня.

– Командире, а хто вам сказав, що я жартую?

– Глібе, давай зараз зробимо вигляд, що цієї розмови не було. Замовкни, доки не стало пізно.

– А як не замовчу, то що буде?

– Тоді ти на якомусь із завдань зовсім випадково зробиш помилку і мені доведеться звільнити тебе за статтею із частини, і я гарантую, що більше ти не знайдеш собі роботи за фахом.

І чому так болить голова? Ніби хтось вдарив по ній чимось важким. Та ще й цей клятий звіт. Вона все пише,пише, а він все ніяк не закінчується. Мабуть, треба відкласти його та зробити перерву.

Капітан налила собі кави, потяглась за блокнотом, відкрила і почала повільно перечитувати:
“Вдарити ії головою о шафу, потім сховати труп у коморі, вночі вивезти на пустир та спалити.”

У горлі утворилась грудка, яка ковтнулась із великими труднощами. То був почерк Гліба.

Король кинула швидкий погляд на Котика. Той сидів у телефоні і не звертав на неї жодної уваги. Годинник показував сім тридцять.

Гліб поклав телефон на стіл і витяг ноги, муркочучи від задоволення і повністю виправдовуючи своє прізвище.

– Як добре, що скоро кінець зміни. Я ось що подумав. А може, у вихідні на риболовлю поїдемо усім загоном?

Командир 91 загону відірвалась від звіту і подивилась на годинник. Пів на восьму ранку.

– Ти хоч рибалити вмієш?

– А ви? – щось у голосі лейтенанта змусило жінку напружитись. Він що, у ній сумнівається?

– Малий, я рибалила з батьком ще тоді, коли тебе ще у проекті не було.

 

Коментарі

Поки що немає коментарів. Чому б вам не розпочати обговорення?

Залишити відповідь