Довгоочікувана перемога

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Гаррі ніби не бачив нічого навколо, його дії, через виснаження, стали вже механічними, необдуманими.
Останні декілька місяців життя у бігах та величезна кількість випробувань забрали у нього усі моральні сили, що були.

Тому, в день вирішальної битви, здавалося, що все відбувається ніби не з ним. Начебто цього не існує, ніби це лише страшний сон. Зараз, ще трохи, він прокинеться і нічого цього більше не буде, правда? Не буде втрат, не буде болю, що з’їдає його зсередини.

У такому напівусвідомленому стані, у супроводі своїх друзів, Гаррі й потрапив у Верезгливу Хатину, де Темний Лорд, нацькувавши Нагайну, холоднокровно вбив Северуса Снейпа.

Побачивши професора на підлозі, з раною, що кровоточила на шиї, у свідомості Гаррі ніби щось змінилося. Він мав ненавидіти того за все, що він зробив! Він винний у смерті Дамблдора, він Смертежер, довірена особа Волдеморта, всі ці роки він лише намагався втертися в довіру до світлої сторони! Але натомість Поттер відчув жалість і глухий біль. Хто б що не говорив, але щось усередині душі не дозволяло повністю повірити у зраду Снейпа.

Раптом Гаррі почув, як професор, важко дихаючи, намагається щось сказати:
— Подивися на мене, — Гаррі ніколи не чув такого тону в Снейпа. У ньому не було колишньої зневаги та злості, лише прийняття своєї долі й, що дивно – теплота. З очей майстра зілеваріння полилися сльози.
— Збери їх. Віднеси до Виру Пам’яті, — ледве чутно прохрипів зіллевар.
— Герміоно, прошу, дай щось! — у відповідь подруга простягнула хлопцеві невеликий прозорий флакон.
Гаррі підніс ємність до лиця Снейпа і акуратно зібрав прозору рідину.
— У тебе материні очі.

Поттер одразу зрозумів, що це останнє, що професор взагалі йому колись сказав. Хлопець в той же час відчув жахливу скорботу. Знову. Забагато він уже втратив за своє недовге життя.
Ще одна смерть, якій він не зміг запобігти. Ще одна душа, знищена в цій жахливій війні.

Несподівано, ніби розповсюджуючись з усіх боків, пролунав голос Темного Лорда:

— Усі ви боролися хоробро, але марно. Стільки життів уже занапащено, а скільки ще попереду? Гаррі Поттер, я звертаюся зараз до тебе. Приходь до мене в Заборонений ліс, не тікай від своєї долі. Якщо ти цього не зробиш, я вб’ю їх усіх: жінок, дітей, будь-кого, хто тобі допомагає.

Здавалося, все затихло. Настала повна приголомшлива тиша. Обраний чудово усвідомлював, що, швидше за все, переможцем із цієї битви йому не вийти.

— Гаррі, прошу, не треба! Ти не мусиш цього робити! Я вірю в тебе, але ймовірність того, що ти не повернешся занадто велика. Не йди до нього, Гаррі! — хлопця міцно обійняла подруга, по щоках, якої котилися сльози.

— Вона має рацію, ти не винен. Пророцтво не дає нам нічого, крім інформації, що один із вас вб’є іншого. Ти знищиш його, та не зараз. Це самогубство! — висловив свої побоювання і страхи Рон.
— Я не знаю що робити. Зараз, я мушу терміново потрапити до Гоґвартсу. Снейп… поховайте його після того, як усе це скінчиться. Не впевнений, чи зможу це зробити я. Він заслуговує на повагу до себе хоча б за стільки років вірної служби нашій школі.

Після цих слів Поттер вийшов з хатини й пійшов у бік школи. Настав час дізнатися, що хотів показати йому Снейп. Щось усередині підказувало, що у цих спогадах мають ховатися відповіді на більшість його питань.
Зануривши голову у Вир Пам’яті, Обраний почав бачити події з чужого життя, в яких він безперечно впізнавав деяких людей.

Гарна, мила, з яскраво-рудим волоссям дівчинка. Здається, ніби вона — сонце, що освітлює все навколо своєю променистою усмішкою. Поруч із нею маленька версія Снейпа, щасливого просто бути поряд. Проте, непомітно для дівчини, дружба, з боку хлопця переростає на щось набагато більше.

Потім інші події.

Лілі виходить заміж за Поттера, Северус залишається один, з ненавистю до Джеймса, який відібрав єдине цінне, що в нього було.

Все різко змінюється і Гаррі бачить події не такого далекого минулого. Кабінет директора. Дамблдор і Снейп. Розмова, яка морально знищує і без того, не дуже віручого у свою перемогу Поттера, остаточно.

— Ви вирощували його, щоб він міг померти у потрібний момент. Ви вирощували його, як свиню на забій, Альбусе!
— Завжди треба чимось жертвувати. Гаррі – частинка Лорда, горокракс. Для нього вже нема порятунку. Він має померти. Невже ти прив’язався до хлопця?

— Еспекто Патронум! — у кабінеті з’являється яскравий патронус блакитної лані.
— Лілі… Після стількох років? — питає директор.
— Завжди.

Гаррі випадає з чужих спогадів і, нарешті, для нього все стає на свої місця: показна ненависть Снейпа, зв’язок з
Волдемортом . Його єдиний обов’язок — померти, рятуючи цим інших.

Що ж, він готовий виконати свою місію.

Обраний повертається в напівзруйнований Гоґвортс, де зустрічає друзів та розповідає їм про свою долю. На Герміону страшно дивитися — у неї істерика, з очей безперервно течуть сльози. Вона підходить і обіймає його. Рон не знає що сказати, лише підходить і теж обіймає, висловлюючи весь біль і смуток, спричинений словами кращого друга. Так вони стоять десь хвилину, намагаючись заспокоїтися і зрозуміти, що робити далі. Гаррі каже їм убити Нагайну, а сам іде на зустріч своїй долі — на зустріч смерті.

Дивно, але снітч, що заповів йому Дамблдор, відкривається і Гаррі бачить камінь. Воскресаючий камінь. Один із дарунків Смерті.

Перед ним з’являються близькі: Лілі, Джеймс, Сіріус, Люпин.

— Ми будемо поряд. Завжди, — каже Лілі так, як нещодавно говорив Снейп у спогадах, і він їй вірить. Вірить, тому і йде на вірну загибель.

Коли Поттер приходить на галявину, Темний Лорд зі своїми поплічниками вже чекають на нього. Серце Гаррі наче хоче вирватись із грудей. Неможливо залишатися спокійним, знаючи, що, можливо, проживаєш останні хвилини свого життя. Крізь стукіт власного серця, хлопець чує невірячий крик Гаґріда, якого схопили Смертежери:

— Гаррі, чому ти тут? Ти не маєш тут бути! — Поттер у відповідь лише мовчить.

— Яка іронія! Хлопчик, який вижив – прийшов, щоб померти, – Воландеморт буквально впивається почуттям власної переваги та влади. Він майже прибрав усі перешкоди на своєму шляху.
— Авада Кедавра!

Смертельне прокляття неймовірно швидко вилітає із Бузинної Палички. Яскравий зелений спалах. Життя Гаррі Поттера зупиняється.

Раптом стає дуже спокійно, наче він більше не вміє боятися, не вміє переживати. Він не розуміє, що відбувається, адже він повинен був померти. Обраний намагається розплющити очі. Дивно, але це в нього виходить. Біле світло майже засліплює. Те, що він бачить, його дивує, адже, здається, він знаходиться на вокзалі Кінг-Кросс.

Звідкись лунає голос: гарний, мелодійний, владний і Гаррі бачить перед собою темний жіночий силует, від якого так і віє холодом.

— Доброго дня, Гаррі Поттер.

Перед Гаррі стояла темна жіноча постать, він бачив її обличчя невиразно. Відвернувшись, через кілька секунд вже не можна було згадати, як воно виглядає.

— Хто Ви? — у глибині душі обраний уже все усвідомив, але повірити не міг.
— О, милий. Я — та, кого ви всі боїтеся, а іноді всім серцем прагнете. Та, хто керує вашими життями і вирішує, як довго їм судилося тривати.

Здогадка Поттера підтвердилася, тому наступні слова прозвучали більше як твердження, аніж питання.

— Ви — Смерть.
— Ти маєш рацію. Але всім, хто мене знає особисто і все ще живий, я кажу називати мене Пані.
— Навіщо Ви тут, Пані? Ви прийшли забрати мене за межу?
— Ні. Поки що ні. Ти маєш закінчити свою місію. Власне для цього я тут.
— Про що ви? Якщо про усунення Лорда, то, боюся, я провалив це завдання декілька хвилин тому.

— Так, про це. І не тільки. Том Редл щойно знищив лише частину своєї душі, яка була в тобі, але твої душа і тіло досі живі.

Головне у моїй появі зовсім інше. Мої дари. Ти ж здогадуєшся, правда? Ти зібрав усі три: паличку, камінь та мантію, а отже маєш стати Повелителем Смерті. Першим в історії. Ще нікому не вдавалося зібрати всі три дарунки в одних руках.

Гаррі був, м’яко кажучи, шокований. Він зовсім ні про що не здогадувався. Його метою завжди був Темний Лорд і він якось навіть не замислюювався над тим, наскільки сильними речами він володіє і яку силу вони можуть принести.

— Але що це означає? Як зміниться мої сили, і в чому полягатимуть мої нові обов’язки? — юнак хотів дізнатися про всі деталі і як, якщо вже так сталося, все це вплине на його життя.

— Молодець. Ти ставиш правильні питання. Ти станеш Повелителем Смерті, але це не означає, що ти керуватимеш мною. Я обдарую тебе неймовірною силою, новими здібностями, але не так просто. Якщо мені знадобиться, ти виконуватимеш усі мої доручення. Тобі доведеться забирати душі за межу.

— Забирати душі за межу? Тобто я стану певною мірою смертю? — Гаррі мав дуже багато запитань і хотілося дізнатися відповіді відразу і на все.

— Так, ти станеш другим після мене. Ти бачитимеш аури людей і магів. Під час, коли людині загрожує небезпека у його аурі, чітко можна побачити слід смерті. Це ніби блакитна пляма, чим ближча небезпека – тим більше вона розростається. Після кількох тренувань ти зможеш по сліду в аурі розуміти, скільки приблизно залишилося людині жити. З’явившись біля такої людини, ти маєш лише вимовити спеціальне закляття і душа пройде через тебе за межу.

У нас з тобою утворюється ментальний зв’язок і ми зможемо подумки передавати одне одному послання. Якщо виникнуть проблеми або треба буде обговорити щось дуже важливе, я особисто відвідаю тебе. Ти все зрозумів?

— Здається, так, — у Гаррі ще виникали питання, але він вирішив, що розбереться з усім уже в процесі.

— Тепер останнє, що я хотіла сказати. Я залишу тобі твій дар парселтангу. Раніше ти вмів говорити ним через горкрокс Темного Лорда, оскільки тепер у тобі його більше не буде, то він повинен був зникнути. Крім того, тобі має належати особлива тварина, сам розумієш, у твоєму випадку єдина відповідна тобі — змія.

Раптом, Гаррі побачив неймовірно гарну, довгу змію. Це був пітон, завдовжки близько двох метрів.

— Вітаю, хазззяїне. Я буду рада тобі ссслужити — промовила шипучим голосом на парселтанзі змія.
— Радий знайомству, як звати тебе? — спитав так само мовою змій Поттер.
— Моє ім’я — Шессі, хазяїн.

— Що ж, Шессі, сподіваюся ми станемо гарною командою, — Поттер захоплювався тим, наскільки розумною істотою виявилася змія і мимоволі став розуміти Волдеморта та його прихильність до Наджині.

— Рада, що ви порозумілися, але тобі час повертатися, — Гаррі здригнувся від несподіванки, бо, спостерігаючи за змією майже забув про Пані, яка весь час спостерігала за їхнім спілкуванням.
— Зараз я поверну тебе назад у світ живих. Вбий Лорда. Повір, тепер маєш набагато більше шансів.
Тут пройшло близько півгодини, але в реальному світі близько хвилини, тож ти майже нічого не пропустив.

— Дякую за все, Пані. Ви маєте рацію, мені справді час.
— До зустрічі, Повелителю, — після цих слів, Смерть зникла, а Поттер залишився один у білій кімнаті.

«Ну і як мені вийти звідси?» — тільки подумав Гаррі, як побачив арку, схожу на Арку Смерті в міністерстві.
«Цілком логічно, якщо арка може забрати за межу, то з дозволу Пані може і випустити назад».

Хлопець пройшов крізь неї й одразу відчув себе лежачим на галявині в Забороненому лісі.

Справді, часу майже не минуло. Навколо так само залишалися Смертежери і Волдеморт.

— Перевір чи мертвий хлопчик, — наказав Лорд Нарцисі Малфой.
— Звичайно, мій Лорд, — хоча Нарциса й хотіла здаватися спокійною, у її голосі, прислухавшись, можна було почути роздратування, агресивність і огиду.

Нарциса Малфой підійшла до «тіла» Гаррі Поттера і зрозуміла, що той ще дихає.
Раптом Обраний почув дуже тихий шепіт жінки:

— Як Драко? Він живий? Він у Гоґвортсі? – Все, що її зараз хвилювало — син.

Гаррі непомітно трохи кивнув головою, після чого жінка відсторонилася.

— Він мертвий, — збрехала Нарцисса.

Гаррі відчув щиру подяку. Залишилося тільки вигадати, що робити далі.
Пожирачі віддали «мертвого» Гаррі Гаґріду і рушили у бік Гоґвортсу.

Підійшовши до замку, Волан-де-Морт переможно вигукнув:

– Гаррі Поттер мертвий!
– Ні! Ніііі! — пролунали змішані із риданням та невірою крики Джинні.

Всі знайомі та друзі Гаррі були тут. Кожен не міг повірити в те, що сталося. Втрата Гаррі Поттера означала програш у війні.

— Настав час визнати мене. Приєднуйтесь до нас або помріть! — прокричав Темний Лорд.
— Драко, виходь, — наказав синові Люціус Мелфой.

Драко Малфой вийшов з юрби школярів і Темний Лорд обійняв його, приймаючи до своїх лав.
Слідом за ним, кульгаючи, вийшов Невіл.

— Зізнаюся, я чекав більшого. Хто ти, юначе? — Запитав Лорд.

— Невілл Лонгботтом, — слідом почувся гучний сміх Смертежерів. — Я хочу дещо сказати. Не важливо, що Гаррі помер — люди щодня помирають. Так, сьогодні помер Гаррі, але він завжди буде в наших серцях. Як і всі, хто віддав своє життя у цій війні. Вони загинули недаремно! На відміну від тебе! Його серце билося заради нас і нічого ще не закінчено!

Тут же всіх скував справжній шок. «Мертвий» Гаррі Поттер вистрибнув із рук Геґріда. Драко Малфой несподівано вибіг з натовпу Смертежерів та дав Гаррі свою чарівну паличку.

Поттер одразу атакував Темного Лорда. Відбившись від Тома, Гаррі побіг у Гоґвортс. Він бачив змію і хотів її знищити, але в останній момент Лорд почав атакувати і йому не вдалося.

Поттер, відбиваючись від Лорда, піднявся однією з веж Гоґвартсу і сказав, дивлячись у обличчя Волдеморта :

— Бузинна паличка ніколи не підкорялася тобі, Том. Ти ніколи не переможеш мене з її допомогою, а особливо тепер. Давай закінчимо це! Разом! — вигукнув Гаррі.

Він схопив Волан-де-Морта за плечі і зістрибнув із вежі.

Кружляючи навколо Гоґвортсу в потоці магії близько хвилини, вони впали у дворі замку. Сил практично не було, але все ж таки Поттер почав повільно повзти до палички.

Схопивши свою зброю, вони тут же наслали один на одного закляття. Два промені магії з’єдналися в один.

У той же час в іншій частині Гоґвортсу, Невілл, мечем Гріфіндора відрубав голову Наджині.

Лорд відчув, як зник останній шматок його душі і усвідомив, наскільки близький його кінець. Він з останніх сил направив на Гаррі закляття. Поттер, навпаки, усвідомивши, який близький він до перемоги раптом відчув у собі неймовірний наплив сил. Можливо, це був адреналін, можливо, отримана від Пані сила, але вже за кілька секунд він побачив, як промінь його закляття доходить до Волдеморта. Спалах. Молодий маг бачить як Темний Лорд позбавляється всіх своїх сил, падає на коліна і з виразом обличчя, сповненого жаху і болю розсипається на дрібні частки.

Поттер не може зрозуміти, що відчуває у цей момент. Той, з ким він боровся з дитинства вбитий, але залишив по собі біль, скорботу й розруху.

До Повелителя Смерті підлітає Бузинна паличка, яка нарешті потрапила до свого справжнього господаря.

У голові Гаррі звучить голос:

— Я знала, що не помилилася в тобі, Повелителю. Ти виправдав мої очікування.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.