Гра на бажання

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Написано для Осіннього фікрайтерського з’їзду 2021 за ключем “Гра на бажання”.

Учні Маг’євиру грають у вибухові карти на бажання.

Примітка: Джеймс – Дем’ян Гончар
Сіріус – Святослав Чорний
Ремус – Русан Вовчук
Пітер – Петро Петриченко
Дін – Дмитро Зброярець
Сем – Степан Зброярець
Кас – Костянтин Крилатий
Лілі – Лілія Іваненко
Сашко – Северус Снейп

– Та ну вас, хлопці, я більше не граю, – здався Петро, коли вкотре програв Дем’яну, Святославу і Дмитру, – через цю гру на бажання я винен вам півдесятка послуг. І мені геть не кортить знати, що ви задумали.
Дарма Петриченко не послухав Русана і згодився зіграти у вибухові карти з трійцею характерників. А мав би прислухатись і одразу ж відмовитися. Бо за роки навчання ці троє могли самого біса обіграти, не те, що якогось розумника з Розигиру.
– Співчуваю, Петре, – Степан підбадьорливо всміхнувся приятелю і поплескав по плечу. Тоді знову взявся за книгу заклинань і заглибився у читання.
– Степане, як ти можеш навчатись навіть на канікулах? – не витримав Дмитро. – Ходи зіграєш з нами.
– Я не настільки довірливий, – відказав молодший Зброярець.
У Залі Пам’яті були учні, які вирішили святкувати різдвяні свята у Маг’євирі, чи ті, кому нікуди було йти. Учні могли сідати за будь-яким столом і будь з ким. Лиш під час церемонії сортування молоді чарівники й чарівниці розділялися за факультетами, аби старости могли показати їм дорогу до будиночків. Із зачарованої стелі тихо падав чарівний сніг. Штучні ялинки здавалися справжніми, прикрашені іграшками, гірляндами і цукерками. Дерева в лісах рубати було заборонено. Мавки й лісовики могли за таке проклясти.
– То що ви приготували Петру? – насторожено запитав Русан, знаючи, якими винахідливими можуть бути його друзі.
– Зачарувати солодощі, що їх приносять ельфи-домовики, – сказав Дем’ян, – закляттям, від якого людина співатиме колядку, допоки не вивітриться дія чарів.
– І все? – Петриченко насупився, бо не розумів, чому так легко.
– І зробити так, щоб смаколики дісталися учням Маг’євиру, – додав Свят, вишкірившись.
– Особливо тому диваку Сашку, – завершив Дмитро. Степан невдоволено зиркнув на брата.
– Припиніть діставати Сашка, – сказав він, – що той учень з Розигиру вам зробив?
– Дарма ти не спілкувався з ним, – кинув Дем’ян, – цей хлопчисько знає такі темні заклинання, що аж моторошно.
– А ще постійно ошивається коло Лілії, – докинув Святослав. Гончар відмахнувся від цього, хоча видно було, що його зачепили за наболіле.
– Отож, зачарувати солодощі, – приречено підсумував Петро.
– Агов, Костянтине, зіграєш з нами у вибухові карти? – звернувся Свят до Химородника, що весь час мовчав, лиш спостерігав за грою.
– Я… – розгублено почав той.
– Ні, Костянтин не зіграє, – відчеканив Дмитро, – бо він не вміє.
– А чом би вам утрьох не зіграти? – підкинув ідею Степан Дем’яну, Святу і Дмитру. – Чи боїтеся програти рівному собі?
Молоді характерники згодилися майже одразу. Молодший Зброярець знав, що запальні юнаки погодяться.
– От і дізнаємося, хто найкращий картяр, – мовив Святослав, наминаючи сирника з ягодами.
Кілька разів у них була нічия, аж поки Дем’ян не програв.
– Ну, і що я вам винен? – спитав Гончар, набундючившись, як вогнедишний індик перед тим, як плюнути полум’ям.
– Запроси врешті до нашої компанії Лілію та Дарину, – відповів Свят, – бо я не витримую твоє ниття щодо того, як рідко ти бачиш Іваненко. Підемо разом до Буковеля й відсвяткуємо там Різдво.
– А чому ще Дарину? – схвильовано пискнув Петро. Усі в Маг’євирі знали, що кучерява чорнявка з Розигиру подобалась Петриченку, та той був надто сором’язливим, аби заговорити до неї. Його питання проігнорували.
– Та запрошу вже, – Дем’ян скуйовдив і так розпатлане чорне волосся, – до кінця цього тижня зроблю.
– Добре, – згодився Святослав і повернуся до старшого Зброярця, – готуйся, Дмитре, я зараз і тебе обіграю.
Дмитро вишкірився у відповідь. Ці двоє грали довго. Степан вже прочитав потрібний розділ, а Дем’ян з Русаном з’їли всі пироги. Аж тоді Свят таки програв. Дмитро переможно підскочив на стільці. Костянтин злегка посміхнувся, дивлячись на щасливе обличчя Зброярця.
– Отож, Святославе, – заговорив Дмитро, вперши руки в боки, – зізнайся у симпатії комусь, хто є зараз у Залі Пам’яті.
Чорний якось притих і окинув поглядом залу, де ще сиділи поодинокі учні. Друзі знали, що багацько дівчат сохли за Святом, та він постійно від них віджартовувався.
Вовчук теж якось дивно дивився на приятеля. Святослав зітхнув і якусь хвилю мовчав. Збирався з думками. Піднявся зі стільця й під пильними поглядами друзів усівся коло Русана.
– Агов, Русе, – стиха мовив Свят, – ти мені подобаєшся.
Щелепи відвисли в усіх, окрім Русана. Вовчук лагідно посміхнувся, а на вилицях його з’явився рум’янець. Учень Розигиру, схоже, підозрював про почуття Свята, бо не виглядав здивованим. Більше того, він промовив:
– Як же довго ти збирався це сказати.
– Я… якби… – геть знітився Чорний, якому під поглядами друзів було незручно показувати такі емоції, що геть не призначалися для чужих очей.
– Це взаємно, Святославе, ти мені теж подобаєшся, – пролунало від Вовчука, і решта друзів знову округлили очі від подиву.
– Мовчи, Дмитре, – Степан завбачливо штурхнув брата, бо той зібрався прокоментувати побачене й почуте.
– Я не… – почав той, та, отримавши іще один штурхан, вмовк.
– Та нехай вже, – озвався Русан, – я готовий вислухати що завгодно.
– Ні, не готовий, – втрутився Свят, – та й взагалі, хай би хто Дмитра обіграв, бо це нечесно.
– Як програЄш, то програвай гідно, – хмикнув старший Зброярець.
– А давай-но я з тобою зіграю, – сказав Степан, – не лише тебе батько вчив людей обігравати.
– Для тебе, я вигадаю щось особливе, – пригрозив Дмитро, і брати взялися за карти.
Врешті-решт переможцем став Степан. Дем’ян і Свят посміхалися так, ніби це вони виграли у Дмитра.
– Добре, добре, чого тобі? – без ентузіазму спитав старший Зброярець.
Брат думав недовго.
– Поцілуй когось у залі, – вимовив Степан, – хоч добру частину дівчат ти й так не раз цілував у таємних місцях школи.
– А ти не заздри, розумнику, – відказав Дмитро. Він не квапився підводитися. Лиш нахилився до Костянтина, що сидів поруч, і лагідно поцілував.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: