Глава 9 [Генма, Самуїакі, Какаші – що ще треба? поки улюблена]

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Думаю, залишимо синопсиси та постскриптуми в спокої)

Ну, ще зазначу, що уривки для роздратування Какаші взяла із “Королівської крові” Шерон Рона. Мені було десь 13 і мені обіцяли фентезі, а отримала я цілу книгу “отого”.

***

Характерниця, йдучи повз будинки жителів Листя, зараз мріяла лише про одне – сісти швидше, ніж це зробить те кляте, сліпуче сонце на горизонті, і бажано, за стіл із смачною вечерею пані Йошино.

  • Сподівайся, – озвався Самуїакі йдучи поруч, – що сьогодні Шикаку буде таким же самим втомленим, як і ти, тому не матиме сил вантажити тебе новою порцією теорії.
  • І не попросить те зробити Шикамару, бо він з кожним днем все більше бісить.
  • Не мели, він тобі подобається.
  • Тому і бісить. Мала дитина ж, про що я вічно забуваю, а так врізати інколи хочеться за цю його … – Тейваз задумалася, – добре, зарозумілістю то не назвеш.
  • Просто злишся через те, наскільки він ВЖЕ розумніший за тебе.

Тейваз щось була огризнулася другові, але слова заглушив собачий гавкіт. Дівчина з вовком підняли голови і побачили на даху знайому, завжди задоволену, білу морду Акамару, яку навіть в сутінках важко було не помітити, а потім і Кібу, що махав їм, вітаючись.

  • Ну, зате я точно розумніша за свого братика.
  • Але з тиранічною мамою вам пощастило однаково.

Дівчина просвердлила друга поглядом, а тоді стрибнула на дах.

  • Ти як хочеш, але я вечеряти, а вам, козаки, привіт. – проказав Самуїакі та направився в бік будинку Нара.
  • Бачу, ти вже повернувся? – Тейваз розкуйовдила волосся кузена та сіла поруч. – А Хана?
  • Досі на місії. Мама вже вдома. Ну, в принципі, тому я і тут, а не там, тому краще розповідай про свою! Як все пройшло?!
  • А ти що, – Тейваз обійняла Кібу за плечі та притисла на мить до себе, – переживав за мене? Чи теж заклався?
  • Тобто? – Кіба в момент став серйозним, немов навіть подорослішав. – На тебе що, якась наволоч ставки робила? Кажи хто і вони в мене дізнаються, як це на дівчат закладатися!

Тейваз щиро розсміялася та ще раз приобійняла брата і цього разу він нарешті помітив наскільки її руки, особливо кісточки пальців були розбиті в м’ясо.

  • Дякую тобі за ці слова. – дівчина все ще всміхалася, а Кіба був дещо схвильованим.
  • Це з місії? Бо виглядає, як свіже.

Тейваз поглянула на руки, а потім швидко заховала долоні між колінами.

  • – Це я намагалася наздогнати вчителя. Подряпини.
  • – Ага, аж потьоки. Але уточни, будь ласка, якого вчителя?
  • – А, точно. – Тейваз знову засміялася, вона на диво мала чудовий настрій, який не зникав всі ці дні після повернення. – Мого першого вчителя. З дому. Я рано від нього пішла, не закінчивши навчання повністю, але тутешні знання мені дещо нагадали про нього. Якщо по вашому, то він володів ґенджутсу, ми називаємо то марення, накласти марення на ворога на полі бою. Це одне із втрачених знань наших предків.
  • – Ви їх руками накладаєте?
  • – Мій ти жартівник.
  • – Попрошу, я твій майбутній чоловік, забула? – Кіба всміхнувся своєю фірмовою, широкою посмішкою, а Тейваз штурхнула його в плече.
  • – Кібо, ми вже говорили, ти звичайно найпривабливіший мужчина клану Інузука, але малий пиздюк, мій кузен і я не збираюся плясати під дудку ваших реліквій.
  • – А справа не в тій умові, а просто, ще пару років і ти сама не зможеш встояти перед моєю харизмою.
  • – Та я ж стара буду, подумай двічі.
  • – Саме те, що треба.

Акамару гавкнув на знак згоди, а Тейваз знову штурхнула Кібу та назад притисла до себе.

  • – Я обожнюю тебе, малий, але інколи, ти такий бовдур.
  • – Але все ще неперевершений.
  • – Неперевершений бовдур.
  • – Так що з руками?
  • – Вчитель володів ще декількома втраченими техніками, наприклад, він мав неймовірну фізичну силу та міг свою руку наділяти сталевою міцністю, що об неї навіть найзагартованіше лезо просто кришилося.
  • – Це схоже на те, чому П’ята навчає Сакуру!
  • – Ага… І я так подумала. Але нав’язуватися їм не хотілося, тому спробувала сама навчитися направляти та зміцнювати чакру в кулаках, та, нажаль, поки перемагає каміння у нашому з ним змаганні. Я тоді так захоплювалася силами природи та холодною зброєю, що геть не поспішала освоювати марення чи сталевий кулак, думаючи, що нащо ця рутина, коли можна керувати стихіями… Дурне.

Кіба помітив, як Тейваз задивилася в небо і зрозумів, що зараз вона вперше засумувала за домом.

  • – Козак знайде вихід звідусюди, окрім могили, а козак-характерник – і з могили теж.
  • – Що?
  • – Гав?
  • – Та так, чомусь згадалося. Слова, які чула і від мого першого вчителя, і від другого, але так і не знаю, що вони означають. Певно, якась метафора, адже Мамай вихід таки не знайшов.
  • – Ну, ти все ж завітай до лікарні.
  • – Я тебе прошу, а нащо мені тоді той вовк? Та і крім того, кожний характерник володіє незначними медичними техніками для першої допомоги, поки до тебе не доберуться характерники-цілителі.
  • – А у вас теж вони є? Ти наче казала лише за якихось знахарів.
  • – Так, просто вони не мусять обирати воювати їм чи лікувати, не мусять бути жінкою в переважній більшості випадків, але якщо знахарем може стати кожен, то до медичних технік має бути схильність від народження, якщо ми говоримо саме про серйозне лікування. Найчастіше вона, тобто схильність, передається від батьків, тому і справді, поки характерник-цілитель не має потомства, він рідко рветься до бою. Та й мало хто обирає приділяти такому навчанню час, бо воно неймовірно довге, нудне і потребує нереальної посидючості.
  • – А ти маєш цю вашу схильність?
  • – Ну, колись один сенсор казав, що від моїх рук йде певне тепло, яке можна розвити повністю, але якщо натомість я вже добре вправляюся із шаблею, чому не зробити це ще кращим? Подумала я тоді і послала до чорта, цю їхню науку. До речі, як там твої тренування із триголовою псярою?
  • – Псярою… – Кібі явно не сподобалася така назва для техніки. – Поки ніяк, але я не здамся. Нізащо.

«Псярою? – повторив ще раз, але вже подумки хлопець. – А може вже і подобається? Хм».

  • – Мені б твою наполегливість та віру в себе в твоєму то віці.
  • – Що? – Кіба щиро здивувався. – Але ти геть не схожа на невпевнену в собі людину!
  • – Ага… До речі, кого ти тут виглядаєш?
  • – Що? – хлопчина схопився на ноги. – Е? Та нікого. Нікого не виглядаю, просто сидів.

Тейваз пильно подивилася на брата.

  • – І це, я, мабуть, час Акамару годувати.

Кіба ніяково всміхнувся, зістрибнув з даху на землю разом із щеням, та чкурнув в бік дому, а Тейваз помітила блокнот, який весь цей час лежав за його спиною.

  • – Кібо?

Але хлопець вже не почув, тому Тейваз, дещо вагаючись, але вирішила погортати блокнот, який виявився альбомом з малюнками.

  • – Ого… – Тейваз обережно та повільно гортала сторінку за сторінкою. – Ніколи б не подумала, … хоча, ні, думаю, малювання дуже личить Кібі.

Дівчина всміхнулася, а потім застигла, дивлячись на один із малюнків.

  • – ОГО!

Тейваз швидко закрила блокнот, поклавши на місце, де він перед тим й лежав, і спочатку планувала його залишити на даху, щоб Кіба навіть не запідозрив, що вона його гортала, але зрозуміла, що хтось ще може знайти, а це вже буде набагато гірше, ніж якщо лише вона.

«Не знаю, прийме таке Тсума, якщо взнає чи ні, але підколювати його точно буде, тому краще хай все залишається, як є. Тим паче, це ж лише малюнки, вони нічого не означають, але, якщо скласти 2+2… Ні, я знову фантазую і лізу, куди не треба».

  • – О, Тейваз! – з думок її вирвав Кіба, який видно повернувся за блокнотом. – А ти часом не бачила..?

Хлопець не договорив, бо саме помітив блокнот.

  • – Що?
  • – Та ні, вже нічого. – Кіба підняв та заховав його до куртки. – А ти блокнот не чіпала?
  • – Який? Ти як залишив мене раптово в цілковитій самотності, так я сумно тут і сиділа споглядаючи перші зорі, зраднику.
  • – Е?
  • – Казав, що одружишся на мені, а при першій же можливості злиняв, так?

Тейваз засміялася, Кіба, заспокоївшись, приєднався і вони вже разом спустилася з даху, але як тільки-но завернули до провулку, ледь не врізалися в Хінату та Неджі, які саме йшли з тренування.

  • – Хінато! Ми щойно повернулися із завдання, а ти вже знову на тренуваннях?
  • – А ти б краще брав з неї приклад.

Промовив Неджі та пройшов, з ідеально рівною поставою, повз Кібу з Тейваз. Не можливо було не помітити, наскільки хлопчина вже змужнів.

  • – Та якого ти до мен… – дівчина сильно стисла плече кузена, аби той замовк. – Ай! За що?
  • – Вибач, Хінато, – всміхнулася Тейваз, не послабляючи хватку, – ми вже підемо.

Дівчина помахала на прощання Хінаті та повела брата далі провулком, кинувши легенько об стіну, через декілька сотню метрів, Акамару загарчав.

  • – Охолов?
  • – Охолов. – відповів Кіба, обпершись об цегляний мур та відвернувшись від сестри. – Я думав, ти на моєму боці.
  • – А я і справді на твоєму. – дівчина збиралася вже піти геть, але наостанок мовила. – І запам’ятай, агресивний запал ніколи не буде показником мужності чи сили, лише страху та відсталості.
  • – Ти бачила… – хлопець засмучено опустив голову.
  • – Нічого я не бачила, але колись знову повернемося до цієї розмови. Мир? – Тейваз простягнула кулака.
  • – Мир. – не змінюючи пози, відповів Кіба.
  • – Мир? – не прибираючи кулака повторила Тейваз.
  • – Тобі буде боляче, якщо вдарю по ньому.
  • – Мені буде боляче, якщо не переконаюся, що ти не злишся на мене.

Кіба подивився нарешті на сестру зі своєю, як завжди, чаруючою посмішкою і обережно вдарив кулаком об її кулак.

  • – Мир!

***

Не встигла Тейваз зайти до будинку, як на ґанку її зустрів Шикаку і одразу відправив до Цунаде.

  • – Вона досі в себе?
  • – Через той сувій, що ви доправили Самуїакі, у неї всі ці дні доволі заклопотані були, а завтра ви вирушаєте на місію.
  • – Хто ми?
  • – У П’ятої все і дізнаєшся. – Тейваз одразу спохмурніла. – Що? Не дивись на мене голодними очима, тебе ніхто не змушував запізнюватися на вечерю. Ти ж знаєш, в Йошино жорсткі порядки.
  • – Добре, стрункіша буду, але впевнена, що Самуїакі своє отримав.
  • – Ну, бо він хитра морда. Поспіши.
  • – Так, точно, сенсею.

Шикаку закотив очі та захитав головою із сторони в сторону, але із посмішкою на вустах, а дівчина ще раз зобразила вмираючу мармизу та направилася до Гокаґе.

Йдучи коридором резиденції, вона зустріла Генму та ще двох невідомих їй шинобі, але з їх вигляду, Тейваз зрозуміла, що чоловіки належали до кланів Х’юґа та Абураме, в самому ж кабінеті, крім Цунаде, був ще Какаші. Як тільки вона побачила його, як тільки він поглянув на неї, перевівши погляд з поранених рук на обличчя та назад, то перед очима дівчини згадалася місія, точніше, її остання доба, а серце зрадницьки затріпотіло.

  • – На добраніч, пані Гокаґе.

Цунаде кивнула і Какаші направився до дверей, пройшовши мовчки повз Тейваз. Дівчина могла заприсягтися, що в цей момент, через його абсолютно байдужі та холодні очі, температура довкола впала нижче нуля і вона немов отримала коліном в живіт, але не подала жодного вигляду. Як тільки Какаші вийшов, Цунаде звернулася до дівчини.

  • – Я чула, що ти добре себе показала.
  • – Сподіваюся, пані.
  • – Що з руками?

Тейваз було соромно казати всю правду, тому вона просто коротко відповіла, що перестаралася на тренування.

  • – Добре, але зайди до лікарні та залікуй їх, бо зранку ти підеш вже на наступну місію, і надалі твої завдання будуть регулярними.
  • – Дякую, пані.
  • – Хоча, чого це я, підійди.
  • Дівчина послухалася і Цунаде сама залікувала ушкодження.
  • – Тут же роботи на лічені хвилини. – Цунаде всміхнулася. – Що ти там, заміж не надумала?

Тейваз скривилася, а П’ята засміялася.

  • – Добре, йди. І тримай, – жінка простягнула пляшечку снодійного, – тут більша доза, але не зловживай.
  • – Дякую, та на місіях я уникаю ліків. Маю бути впевнена в своїй реакції.
  • – Так, я чула, що вона виручила на минулій місії, але і на завданні сон дуже необхідний.
  • – То моїм командиром від тепер і до кінця терміну буде Какаші?
  • – Так, якісь проблеми?
  • – Ні. Жодних.

Цунаде підняла ліву брову та пирхнула.

  • – Вільна.

Тейваз подякувала і поспішила покинути будівлю, але бажання повернутися додому зникло, тому дівчина вирішила прогулятися торговими вуличками, де один за одним вже закривалися крамниці та ятки.

  • – Не може бути? Ви ще відкриті? – радісно вигукнула Тейваз, побачивши світло в Ічираку Рамен.
  • – О, привіт, обманщиця.
  • – Досі ображаєтеся? – сумно запитала Тейваз, сідаючи за стіл.
  • – Насправді, ні, – кухар привітно посміхнувся, – але готуйся, я ще довго тобі пригадуватиму ту брехню про письменницю.
  • – Точно!
  • – Що?
  • – Та згадала дещо про книги. – Тейваз задоволено всміхнулася, настрій почав повертатися до неї.
  • – Тобі як завжди?
  • – Чесно кажучи, я хотіла замовити дві порції, але ви змогли розвіяти мій смуток, тому так, як завжди. А чому ви сьогодні так пізно?
  • – Та, затримав нас один клієнт, не зміг відмовити, але він взяв із собою.
  • – А я Вас не затримую?
  • – Ну, ти ж не проти споглядати, як я прибираю все тут?
  • – Совість мене мучатиме, що я не допомагатиму, але не проти. А де Аяме?
  • – Відпустив. Визвалася провести останнього клієнта, а Какаші і не заперечував.

«Он як…» – єдине, що прозвучало в голові у дівчини.

  • – Хто знає, – продовжував кухар, подаючи рамен, – може щось в них і вийде. Вони ж гарно виглядають разом?
  • – Угу. – всміхнулася Тейваз, топлячи палички в тарілці. – Вони обидва дуже гарні.
  • – Хоча, я б не хотів, аби Аяме пов’язувала своє життя із шинобі. Це не те, чого б батько побажав своїм дітям та онукам.

***

  • – Ну, – Аяме піднялася на першу сходинку ґанку до своєї квартири, – ось ми і прийшли. Може зайдеш?
  • – Що? – Какаші немов тільки вирвався з полону думок. – А, ні, дякую, – всміхаючись відповів шинобі в масці, – добре, що ти вже вдома, а то я вас таки сильно затримав та і мій рамен охолоне.
  • – От і поїси. Не бійся, ми просто вип’ємо чаю, я більше не буду до тебе приставати.

Дзвінкий дівочий сміх заполонив вулицю, а Какаші сильно зашарівся, згадуючи той вечір.

  • – Все ж, я певно відмовлюся, завтра рано вставати.

Какаші вже розвернувся йти, але Аяме схопила його за руку.

  • – Какаші, я хвилююся за тебе. – очі шинобі округлилися від здивування. – Ти хоч це і приховуєш, але я бачу його.
  • – Кого?
  • – Той смуток, який постійно ходив за тобою тінню, коли ти був, – дівчина зупинилася на пів слові, вона хотіла сказати, коли він був підлітком, але насправді це було не так, – поки ти не став вчителем. І Майто, він теж помітив.
  • – Що?? Ви обговорювали мене з Ґаєм?!
  • – Не зовсім. – Аяме відпустила руку та відвела очі. – Після того інциденту з Тейваз, коли вона ще лежала в лікарні, він і так дуже хвилювався, а потім ще з тобою почало щось відбуватися і він випалив все, як на одному подиху. Не злися, йому треба було з кимось поговорити. Все ж, ми колись були друзями.
  • – Ми просто пару разів за тобою наглядали, коли ще самі були дітьми.
  • – Ну, це ти від нас віддалився, а з Майто би бувало бачилися.

Какаші не знав, що відповісти, він навіть не знав, що щойно відчув.

  • – Не переймайся, я зараз не про це. – Аяме погладила чоловіка по передпліччю. – Краще скажи, що відбувається? Ти з останньої місії як повернувся, то взагалі чорний, мов грозова хмара ходиш. Майто казав, що Тейваз теж була на тій місії. Хатаке, – дівчина проникливо подивилася на товариша, – зізнавайся, вона тут якось причетна?

Шинобі відвернувся, його плечі опустилися, а з грудей вирвався на волю важкий видох.

  • – Мабуть, – він поглянув на Аяме і вона зрозуміла, що Какаші вперше щирий з нею, – я таки зайду на чай.

Вони піднялися, і поки Аяме розігрівала рамен, Какаші приготував чай та поставив на стіл, а потім і вони сіли за нього.

  • – Ти ж знаєш, що подобалася мені?
  • – Це гучно сказано, але так, хоча ти жодного разу не покликав мене на побачення.
  • – Але і не відмовив тобі.
  • – Вдруге, Какаші, вдруге лише не відмовив.
  • – Вперше тобі не було вісімнадцяти.
  • – Не думаю, що саме це було причиною.

Вона з вогниками поглянула на чоловіка з-під чашки, а той лише почервонів.

  • – Так, я просто намагався тримати всіх людей від себе на відстані.
  • – Ти це майстерно вмієш, – Аяме відпила чай, – лише Майто тобі не вдалося від себе відвадити.
  • – І я досі не знаю, вдячний я йому за це чи ні. Всі мої близькі люди та друзі мертві і я більше нікого не хочу втрачати. – Какаші зупинився та важко видихнув теплим, від чаю, повітрям. – Хоча б в плані смерті.

Аяме поклала свою долонь на долоню Какаші. «Чудасія якась, – подумалося дівчини, – сьогодні з ним що, можна робити що завгодно, і він навіть не пручатиметься? Щоб навіть руку не забирав? Коли таке ще було?».

  • – Але так, Майто пробрався в моє життя і не збирається так просто звідти йти, а тепер ще й учні, хоча, як виявилося, я їм то не сильно і потрібен.
  • – А ти так за них воював, Хатаке. Скажи чесно, в перші місяці ти, певно, взагалі нарадуватися не міг?
  • – Ну, трішки. – Какаші скривився. – Лише в перші, а тепер я за ними навіть сумую. Цікаво, чи вважають вони мене досі своїм вчителем? Сакура навіть жодного разу не зайшла.
  • – Сказала людина, яка категорично не хотіла бути наставником для генінів і навіть не заперечила Джираї в його бажанні забрати Наруто із собою.

Какаші з награною образою поглянув на товаришку з-під лоба.

  • – А ти сам, хоч раз провідав Сакуру?
  • – Ну, я добу в лікарні пролежав, рахується?

Дівчина прибрала руку та мовила:

  • – Їж свій рамен, поки вдруге розігрівати не довелося.

Какаші смиренно послухався.

  • – Дай вгадаю, тобі подобається та чужинка і настільки, що якщо вона полізе до тебе цілуватися, то ти вже не зможеш або, ліпше сказати, не захочеш ухилятися?

У відповідь шинобі лише подавився, а дівчина розсміялася, встала, щоб постукати по спині Какаші та сіла назад, схрестивши руки на грудях.

  • – Ні. – чоловік звів брови та активно замахав головою. – Ні, категоричне ні. Вона не подобається мені. З чого ти це взяла?
  • – Якщо хитатимеш головою сильніше, то мене здує у вікно.
  • – Просто… З нею так легко, як дуже давно мені вже не було ні з ким. Дуже. Але не приплітай сюди того, чого не має.
  • – Навіть з Майто?
  • – З Майто просто інакше, а з нею легко, але коли того єдиного разу ми були всі разом, за той короткий проміжок часу, – Аяме здалося, що Какаші зараз носом зариється в тарілку, так сильно він похилив голову, – я, то було так легко поруч із ними, як з…

Чоловік підняв голову та поглянув на Аяме. Йому не під силу було договорити, але дівчина і не потребувала цього, вона все зрозуміла.

  • – То чому тоді, Какаші? Чому ти ходиш сумний, а не навпаки?
  • – Бо я не хочу і її, як колись Ґая, впускати в своє життя. Я не хочу, щоб в мене знову з’явилася ще одна людина, через смерть якої я побиватимусь, розумієш, з мене вже досить.
  • – А ти ж усвідомлюєш, що вона може виявитися не такою, як Майто? Що вона не буде бігати довкола ігноруючого її Какаші, аби таки стати його другом?
  • – На це і розрахунок. Образиться і триматиметься від мене подалі, а не зможе стати другом, отже і я не прив’яжуся до неї.
  • – А, – Аяме пирхнула, – я і забула, що право бути другом Хатаке Какаші треба заслужити.
  • – Ні. – чоловік встав, вдаривши долонями по столу, але одразу помітивши перелякане обличчя Аяме, відчув страшну провину, вибачився та сів назад, знову похнюпившись. – Це лише означає, що я не втрачу її, коли вона помре.
  • – Чому? Чому ти всіх хорониш довкола себе завчасно?
  • – Ти забула в якому світі ми живемо? Навіть донька кухаря із місцевої лавки з раменом ризикує бути вбитою шинобі-відступником, що захоче знищити своє колишнє селище. Та і хороню, бо всі довкола мене лише те і роблять, що помирають.

Дівчина мовчки дивилася на нього.

  • – Та і сподівався я, що не знайдуть їй іншого вчителя і, як мінімум, ще дуже довго не посилатимуть на місії чи хоча б я не прикладу руку до прискорення всього цього. Але вона здивувала, як і … Цунаде. А тепер Тейваз ще і в моїй команді, тобто, я сам, на власні очі, побачу її смерть. Тому все, що мені залишається, це просто тримати дистанцію і не заводити близьких друзів. Якщо немає дружби, отже немає почуттів, отже не буде розбитого серця, адже так?

Аяме відкинулася на спинку стільця та поклала ногу на ногу.

  • – Не дивись на мене так. І не шукай логіки в цих словах, я просто більше не витримаю. Я це зрозумів, коли вона ледь тоді не померла. Я давно так легко ні з ким не знаходив спільної мови, ба, більше, був привітним не із ввічливості.
  • – Ти був щирим.
  • – Так.
  • – І ти дурень.
  • – Так. Що? Ні. Я просто більше не витримаю ще когось втратити. Я давно для себе вирішив, що ніколи не заведу сім’ї, не хочу когось робити вдовою чи сиротою, чи самому ховати знову. Селище – мої друзі, і нормально для мене буде не виокремлювати когось з нього, а тим паче дозволити собі покохати. Ні. Дякую. Я шинобі селища Схованого у Листі і сам обрав такий шлях.
  • – І саме тому ти тонеш в книжках про любов?

Какаші немов кулаком в груди вдарили.

  • – Пригоди. Я читаю про пригоди.
  • – Ну, так, тобі ж в житті пригод мало, де ж ти їх ще знайдеш, щоб твоє життя не здавалося таким нудним, так?
  • – Ем, там, це, ну, – Какаші вже сидів червоний, мов рак, – с.. с… секс цей ваш.
  • – Какаші, я читала їх. Там тих сцен, як совісті у Джираї.
  • – Але ж є.
  • – Пригод твоїх та кохання там в рази більше. Не перечитував би ти ті книжки мільйон разів лише заради пари сторінок або купував би інші, дійсно еротичні романи, з обкладинками яких по вулиці вже не походиш. Але ти купуєш саме книжки Джираї.
  • – Ну, він з нашого селища, із знаменитої трійці.
  • – Бо в кожній своїй новій героїні він зображує іншого члена тієї трійці, виплескуючи всі свої нездійсненні мрії. Інакше сексу, знаючи Джираю, було б там значно більше, але вже легенди ходять про його почуття до П’ятої. Чисті почуття. – Аяме задумалася. – Ну, наскільки вони можуть бути чистими у Джираї. Він пише про те, що не зміг ні отримати, ні викинути із своєї голови, навіть ховаючись за тисячами різноманітних пригод та подвигів, а ти читаєш про те, чого бажаєш, але добровільно відмовляєшся.
  • – Ти не права. Я не ховаюся в тих книжках, не намагаюся втекти у вигадані світи з цього реально, знайти там те, чого не здатен отримати тут. Ти не права.
  • – Какаші, скажи чесно, ти колись був закоханим? – дівчина помітила, як він напружився від запитання, тому Аяме вирішила трішки розрядити атмосферу. – Ну, крім тих випадків, коли ти нам з Ірукою порозбивав серця.
  • – Що?! – Какаші підскочив, зачепивши стола і ледь не перекинув все на ньому. – Я нікому не розбивав сердець! І оце ти згадала, звісно.
  • – Та я драматизую! – дівчина залилася сміхом. – Але в тебе завжди така крута реакція, коли я згадую про той момент із Ірукою.

Аяме ще сміялася, але помітивши, як показово Какаші склав руки на грудях та відвернувся, заспокоїлася і повернулася до теми:

  • – Ну, так що, ти колись кохав?
  • – Не те щоб…
  • – Ні, по-справжньому, як твоїх ЕРОТИЧНИХ, якщо тобі так легше, романах?
  • – Я б сказав, що кохання, певно, і не існує, ну, такого, як в книжках, що на те воно і там, щоб бути вигаданим, але я бачив, як Обіто кохає Рін, я бачив, як вчитель дивився на свою дружину, як світився біля неї, немов ставав ще сильнішим, коли вона була поруч, ще більш впевненим в собі, як вона дивилася на нього і це змушує вірити, що кохання і справді існує, але не думаю, що його багато і воно дозволене всім. Навіть, Обіто, Рін… Та і вчитель з Кушиною прожили занадто мало, хоч і змогли пізнати його.
  • – Ти не відповів.
  • – Я мав загинути тоді під завалами, а друзі пізнати кохання, тому, певно, для мене воно закрите. Я забрав його у інших, а отже не маю на нього права.
  • – Какаші.
  • – Я ніколи не був у когось закоханим і ніколи не дозволю цьому статися. Я не буду більше втрачати друзів і не змушу когось втратити мене. Такий мій шлях.
  • – Такий мій шлях. Це мій шлях ніндзя. Бла-бла-бла! Заладили ото ви всі, як ті курки в курнику, дістало вже це чути з усіх сторін. Якими б ви геніями світу шинобі не були, та ніколи не зможете дійсно знати, що у вас за шлях, поки не пройдете ним. І щоб ти знав, почуття неможливо контролювати. Можна лише себе позбавити можливості відчувати їх плюси, залишивши себе із самими мінусами, із стражданнями.

Какаші всміхнувся самими кутиками губ.

  • – Друзями не стають з першого погляду. – шинобі задумався. – Якщо ти, звісно, не Наруто. Тому, не думаю, що мій план не здійснений. Варто просто не ставати близькими з іншими людьми, не одружуватися та ні в якому разі не заводити дітей.
  • – Просто взяти і приректи себе на долю одинака?
  • – Шинобі мають захищати інших, а це теж туди підходить. Якщо і страждати, то буду ж лише я, а навколишніх навпаки вбережу від цього.
  • – А ти не думаєш, що цим все одно робиш боляче? Ти захищаєш себе від болю втрати, уявних дітей від смерті батька, але при цьому робиш боляче іншим, коли відштовхуєш їх.
  • – Здається, я зараз вперше зрозумів свого учня.
  • – І що ж ти йому говорив?
  • – Видно, я помилявся. Що ж, учитель вчить учня і вчиться у своїх учнів також.

Аяме нахилилася до столу, щоб опинитися ближче до Какаші.

  • – А що ж хорошого в тому, якщо ти знову програв смутку? Десь твій план дав тріщину і скоро ти це зрозумієш.
  • – Ні. Скоро Тейваз зрозуміє, що я мудак і навіть не погляне в мій бік, а тоді можна знову викинути її з голови, точніше страх, що я прив’яжуся та втрачу її. Чи, просто, помре. Так що, можеш передати нашому спільному другу, що б зайвий раз не переживав. Скоро його одвічний суперник повернеться у русло.
  • – Або краще робитиме вигляд.

Какаші обурено поглянув на товаришку.

  • – Добре, Какаші, останнє питання, – дівчина ще раз доторкнулася до руки шинобі, – отже ти відшив мене не тому, що я тобі геть не подобалася?

Вона опинилася так близько біля нього, що Какаші повторно залився фарбою і ніяково посміхнувся.

  • – Ну… типу.

Вогники знову запалали в очах Аяме.

***

Тейваз з Самуїакі йшли вулицями Листя в бік виходу з нього, де мала якраз збиратися їхня сьогоднішня команда, але якщо вовк був повний життя, то дівчина більше походила на примару. Вона встигла лише заплести декілька кіс навиворіт до половини довжини і зібрати їх в високого, фіолетового хвоста, а обличчя залишилося абсолютно без змін.

  • – Ненавиджу ранки. – пробурмотіла Тейваз, жуючи онігірі з лососем. – Хто придумав ці ранки? Боже, благослови пані Йошину.
  • – Може поділишся?
  • – Може відвалиш?
  • – Я тобі це пригадаю.
  • – Тейваз!

З однієї з квартир вибігала донька кухаря із Рамен Ічираку.

  • – Аяме? – характерниця зупинилася разом з вовком. – Оце так зустріч.
  • – Я чула, що в тебе, – Аяме поглянула на Самуїакі, – у вас сьогодні місія разом з Какаші?
  • – Ну, так.
  • – Можеш йому, будь ласка, передати? – Аяме поклала у вільну руку Тейваз бандану. – Він певно вже взяв запасну, але все ж, цю він забув, то треба повернути.
  • – Забув? Вчора?

Тейваз намагалася ніяк не видати те, наскільки сильно в неї зараз запекли очі.

  • – Ні, сьогодні зранку, як вибігав до вас.
  • – Аааа.. зранку. – дівчина вичавила із себе посмішку. – Так, звісно. Аяме.
  • – Дякую!

Донька кухаря обійняла Тейваз, яка так і стояла в одній руці з онігірі, а в іншій з банданою, та побігла назад додому.

  • – Оце так і ранкові новини! – весело, але здивовано промовив Самуіакі, коли вони вже завернули за ріг.
  • – Сам йому і передаси. – Тейваз викинула бандану під ноги другові.
  • – Могла просто попросити мене помовчати й іншим способом.

Вовк взяв бандану до пащі і вони далі пішли собі до пункту збору в повній тиші.

«Начхати. Зате все чесно. Я ж так хотіла?» – дівчина проковтнула всі емоції та одягла найбільш задоволену посмішку, яку тільки мала в арсеналі.

Коли вони прийшли, там вже чекали Генма з тими двома вчорашніми ніндзя та навіть сам Какаші, який про щось розмовляв із хлопцями на вахті, протектор був на місці, але чорного кольору, на відмінну від старого синього. Дівчина вирвала бандану з пащі друга та рушила до пропускного пункту, кинувши її на стійку і навіть не привітавшись ні з ким.

  • – На. Ти забув у своєї дівчини.

Сказати, хто більше здивувався, Какаші чи випадкові свідки, було неможливо.

  • – Але… в мене немає дівчини.
  • – Статус ваших стосунків мене не цікавить.

Все так само посміхаючись, відповіла Тейваз та розвернулася йти в бік трьох інших членів команди, але встигла помітити, як Какаші щось збирався зараз сказати, тому повернулася в його бік, наставила вказівного пальця та серйозно, навіть без тіні нещодавньої посмішки, мовила:

  • – Тільки ляпни знову щось про мій грим чи його відсутність і я цієї ж миті здеру з тебе маску.

Тейваз знову всміхнулася та підійшла до Генми, аби познайомитися із двома іншими шинобі Листя.

  • – Я б, – повз Какаші, який так і стояв з привідкритим ротом, проходив Самуїакі, – порадив запам’ятати ті її слова, а краще записати, аби потім використати їх на свою користь, та, певно, це вже не дуже актуально.

Вовк підморгнув шинобі в масці та поспішив до подруги.

  • – В мене немає дівчини.

Повторив Какаші, ховаючи стару бандану до кишені, але хтивий вираз із облич хлопців на пропускному пункті було вже неможливо прибрати.

  • – Я вас приб’ю, якщо тріпатиметеся про це непорозуміння.

Какаші підняв бандану з лівого ока, аби жартома налякати хлопців, але їх посмішки зникли насправді, без жартів.

  • – І так, – мовив Какаші, коли вже всі були за крок до виходу із селища, – у нас є два сувої. Один у мене, інший у Генми. Наша ціль доправити їх до селища Схованого у Траві.
  • – Звучить легко, – озвався Мута Абураме, – але судячи із нашого складу, лише звучить.
  • – І з того, що ми не соколи. – зауважив Токума Х’юґа.
  • – Так, країна Рік зі своїми союзниками, мають на меті зробити все можливе, аби ці сувої зникли з лиця землі.
  • – І як завжди, ми навіть не маємо права знати, що в них.
  • – Так, Тейваз. – відповів Какаші. – Шинобі – це просто найманці, виконавці, нас не стосуються причини чи секрети місії, лише успішне її виконання та винагорода, що піде на благополуччя селища та його людей.
  • – Я вже вивчила нові порядки, командире.
  • – То не задавай дурних запитань.
  • – А констатувала, а не питала.
  • – А можливо, – втрутився Генма, – ми вже вирушимо, поки ви один одного не повбивали?
  • – Слушна ідея. – підтримав Самуїакі і вони всі пішли, хоча пару секунд Тейваз з Какаші не переставали свердлити один одного поглядами.

За півдня вовк вперше відлучився від команди, вирішивши пополювати, але інші ще не збиралися робити зупинку. Перший привал команда Какаші влаштувала собі за годину до сходу сонця, коли Самуїакі вже навіть зміг їх наздогнати.

  • – Що, вирішив переловити всіх білок в окрузі?
  • – Ні, просто відпочивав від тебе. – відповів захеканий вовк, вмощуючися біля подруги, яка саме давилася рисовим хлібцем.
  • – В могилі відпочинеш.
  • – А ти всім здатна допекти до живого, ще і за пару секунд? – запитав Генма, падаючи поруч.
  • – А ось це звучало не дуже приємно. – шинобі знизав плечима. – Та і що, хіба людей так важко вивести із себе?
  • – Ну, твій друг наче вовк. І що, ти робиш це навмисно?
  • – Та нікого я не виводжу із себе. Це ти зараз немов маєш ціль таке зробити зі мною.
  • – Нічого подібно, просто ти мене здивувала.
  • – Чим же? Тим, що довго думала, немов ти весь час соломинку жуєш?

Генма всміхнувся.

  • – Ну, це було просто кумедно, але я про Какаші.
  • – Що? Це він постійно цькує мене, певно мені і йому дитину треба народити, щоб він нарешті перестав до мене ставитися, як до чужинки чи тягаря, а нарешті прийняв повноцінно.
  • – Ні, ну, це вже на твій розсуд.
  • – Я жартую. – Тейваз прискіпливо подивилася на товариша.
  • – Але, чесно кажучи, я не здивуюся, що тобі і таке вдасться зробити, бо як ти з цього максимально спокійного та врівноваженого удава зробила он те, – Генма вказав на дерево, де відпочивав читаючи Какаші, – я не уявляю.
  • – Тобто?
  • – Ну, його неможливо із себе вивести, а ви вже декілька разів встигли спопелити один одного самими очима.
  • – Та ми майже і не розмовляли, відколи покинули селище.
  • – І я про те. Тому, тримай свою отруту при собі, не ставлячи місію під удар.

Генма з останніми словами підвівся, всміхнувся та повернувся на своє старе місце.

  • – Здається, – із задоволенням промовив Самуїакі, – тобі зараз добрячий урок виписали.
  • – Я б сказала, щоб ти закрив свою пащу, але і справді відчуваю себе років на шість зараз.

Тейваз доїла пайок та залізла до рюкзака, діставши звідти книгу.

  • – Ну, значить, повернемося до плану «А». – дівчина хитро всміхнулася. – Ніякі образи не зупинять перед можливістю познущатися над цим зарозумілим шинобі.
  • – Але, здається, тебе зараз просили якраз не робити нічого подібного.
  • – Так я ж без отрути. – вогники заграли в очах характерниці. – Виключно дружні підколи, покажу, що все добре, а ненавидіти один одного будемо в селищі.

Договоривши, Тейваз стрибнула на гілку до Какаші та прийнялася зачитувати в голос сторінку, на якій завчасно залишила закладку:

  • – Дозвольте мені доторкнутися до вас, – прошепотіла дівчина над самим вухом шинобі в масці, він, звичайно, одразу її помітив, але це не врятувало його від ризику ледь не впасти з гілки, через почуте.
  • – Щщщ що, перепрошую? – Какаші залився фарбою і закашлявся, а Тейваз стала перед чоловіком і продовжила зачитувати.
  • – «Дозвольте мені доторкнутися до вас, – хрипко видихнув він, запускаючи пальці ще глибше і погладжуючи гладкий і пружний віночок її чуттєвого лона.» – Тейваз важко вдавалося втримувати сміх і від тексту, і від того, наскільки сильнішим стає рум’янець у Какаші. – «Юнак грайливо пестив слизькі і вологі пелюстки троянди, йому хотілося заритися в них обличчям і жадібно…»
  • – Тейваз! – шинобі схопився на ноги. – Що ти збіса робиш?

Дівчина відійшла на пару кроків назад.

  • – « … і жадібно пити божественний нектар, тамуючи спрагу, подібно втомленому подорожньому в жаркій пустелі. Всі жилки в його тілі напружилися і тремтіли, як натягнута тятива. Його спис, що сочиться чоловічою силою…»
  • – Припини! – Какаші хотів було забрати книжку, але Тейваз встигнула перестрибнути на сусідню гілку. – Це одна із перших його книг, він тоді ще не дуже вміло писав. Де ти її взяла взагалі?
  • – Шикамару підігнав. Він знає один сховок свого татка, цікаву скриньку, тому руки геть, мені її ще треба повернути неушкодженою. Не заважай, я і так загубила абзац. « Вмираю, так мені хочеться спробувати вас. Я відчуваю запах вашого збудження і то, як ви тут чудово соковиті і готові для мене, моя трояндо. Я знаю, що повинен зробити. Довіртеся мені. Вам не буде боляче. Обіцяю.»
  • – І нащо ти це робиш? Я не розумію.

Какаші ще досі відчував певне ніяковіння та сором, але почало з’являтися також щось схоже на злість, але на якусь іншу, невідому йому злість. Шинобі навіть не був впевнений, що правильно зрозумів власні ж емоції, також, якась частина його хотіла чи то посміхатися у відповідь, чи то оскалитися, але він її швидко подавив.

  • – Хочу дізнатися краще, чим живе мій командир. – Тейваз показово закотила очі та обперлася об стовбур. – Я знову загубилася! «Якщо вона зараз візьме його в рот, він позбудеться останніх залишків самовладання і дівчина знову опиниться в ліжку, лежачи на спині з розсунутими ногами. А він видереться на неї, як…»

Тейваз скрикнула з переляку, бо навіть не встигла зрозуміти, з якою швидкістю Какаші опинився біля неї, майже впритул, заблокувавши прохід руками з обох боків. Його погляд попереджав про недобре, але дівчина вирішила не зупинятися:

  • – «З того самого моменту, як я вперше побачив вас, я не бажав іншої жінки, хоча і розумів, що у мене практично немає шансів завоювати вас, – зізнався він. – І…». Е? – Тейваз наважилася поглянути з-під книги на Какаші. – Тут вже якась дурня почалася, я загубила той уривок.
  • – Ні. – просичав шинобі. – Ти чого? Продовжуй.

Дівчина нервово сковтнула і ледь змогла відвести від Какаші очі, настільки він недобре на неї дивився, але аж занадто, на її думку, гіпнотично.

  • – «І чи перебували ви далеко, поза моєю досяжністю, або спокушали мене своїми чаклунськими очима, я весь час черпав з вас натхнення», кінець сторінки. – серцебиття Тейваз прискорилося, неправильні бажання почали захоплювати думки, але в одну мить дівчина змогла відігнати їх від себе і прийти до тями. – Але тут їх багато. Продовжимо читання, бо вони все ніяк не можуть насититися один одним, ну, ці двоє.

Тейваз всміхнулася, перегорнула сторінку і в цю ж секунду Какаші вирвав книгу з її рук, але перш ніж опустити, аби сховати до своєї сумки, дівчина встигла схопити її. Вони так і залишилися стояти, кожен із піднятою рукою догори, тримаючи книжку. Їх зріст не дуже сильно відрізнявся, тому це було не важко, Тейваз лише трішки довелося стати навшпиньки.

  • – Відпусти. Я це конфіскую, віддам по закінченню.
  • – А то що? Що ти мені зробиш?

Те, що зараз відчував Какаші, нагадувало йому лють, але водночас це була геть інша емоція, нова емоція. Чоловікові хотілося схопити цю жартівницю за шию і… Какаші нарешті зрозумів, що це були за емоції, такі подібні з люттю та злістю, емоції, крихту яких він завжди відчував, читаючи свіжонадрукований роман Джираї, емоції, через які він і сидів на тих книжках. «Ні. Ні. Нізащо, хворий ти виродку!»

Дівчина помітила як його недобрий погляд вмить став невинним і повернувся рум’янець. Какаші відвернувся, опускаючи руку та відпускаючи книжку.

  • – Ти права. Нічого.

Шинобі збирався зістрибнути до низу, але його встигла окликнути Тейваз:

  • – Зажди! Вибач. Я просто вже не знаю, як знайти до тебе підхід.
  • – Що? – Какаші не очікував почути подібного, тому одразу розвернувся і розгублено поглянув на Тейваз. – Нащо тобі до мене шукати підхід?
  • – Бо мені подобається Листя, я хочу довести йому свою відданість і залишитися тут, хто знає наскільки. Я… Що мені треба зробити, щоб мій командир нарешті перестав до мене ставитися, як до чужинки та тягаря, який прив’язали йому до шиї?!

Чоловік продовжував мовчки дивитися.

  • – Так, в мене паршивий характер і я могла б йому піддатися, продовжити цю колотнечу чи вести себе так само холодно, як і ти, навіть гірше, бо я можу бути ще тією безжалісною сукою, але чомусь вперше я цього не хочу. Розумієш? – Тейваз поглянула на Какаші, але він так і мовчав. – Певно ні, бо я сама цього не розумію. Але тут мені не хочеться грати роль холодного, байдужого до всього стерва, мені хочеться піти на компроміс і, чорт би мене побрав, ПОГОВОРИТИ. Дипломатія, розумієш? Я?! Хоча звідки тобі знати. Мені просто вперше за дуже, дуже довгий час, якщо і не за все життя, було з кимось так легко з першої зустрічі, з першої хвилини, а потім, а потім щось сталося і ти почав немов карати мене за щось, немов тобі взагалі не сподобалося, що якась іноземка приперлася до вашого селища качати свої права. І будь би то хтось інший, я б не церемонилася, він би давно своє отримав, я б не принижувалася цими дурними розмовами чи спробами подружитися, але чомусь тут, у Листі все інакше, немов я і не я зовсім, чи навпаки, нарешті я – це я.

Дівчина видихнула, а тоді засміялася і з усієї сили вдарила по стовбуру дерева. Він дав тріщину, а рука дівчини розфарбувалася кров’ю.

  • Все. Вільний. Більше я не буду принижуватися. Я обіцяла почати собі нове життя, а натомість роблю все ті ж самі старі, забуті, дитячі помилки. Але, – Тейваз з-під лоба поглянула на свого командира, – якщо я вже і осоромилася, то договорю. В селищі робитимемо вигляд, що нас не існує, що я для вас порожнє місце, ну, і з вами ніколи не була знайомою, але на місіях, засуньте своє особисте ставлення до мене собі до заду і хоч інколи будьте не таким мудаком, яким ви є виключно зі мною. З іншими ви такий самий, як були тоді при першій зустрічі. Ні, звісно, ніякі мої почуття образи та гідності не вплинуть на мою віддачу для командної роботи, але знаєте, маленька б посмішка від командира б не завадила для відчуття, що я хоча б вже відношусь до цієї команди, а не воєнний кореспондент по проходці, який лише дратує всіх своєю присутністю. Але! Якщо це справді так, то визначиться вже раз і на завжди. Мене дістали ваші гойдалки, то ви друг, а то взагалі навіть не стараєтеся приховати свого зверхнього ставлення. Я втомилася плутатися та розбиратися у твоєму ставленні до мене.
  • Ти абсолютно права, Тейваз, – Какаші посміхнувся, – просто при першій нашій зустрічі ти офіційно була в статусі гостя, а вдруге, в статусі бранки і мені вже не потрібно було грати з тобою роль привітного члена селища, а можна було бути нарешті самим собою. Теплих почуттів ти в мене не викликала, як і те, що стала загрозою для мого дому. Але не в моїх правилах сперечатися із рішеннями Гокаґе, тому я все почув і погоджуюся з тобою. Вибач, що на місіях дозволив комусь із шинобі, за яких я несу відповідальність, почуватися погано, я не хотів цього. Командна робота для мене понад усе. Дякую за зауваження.

Какаші ще раз всміхнувся та зістрибнув з дерева, а Тейваз так і продовжила стояти, паралельно стовбуру ще декілька наступних хвилин, аж поки в її гомілку не прилетів сенбон, потрапивши в необхідну нервову точку, і Тейваз, втративши рівновагу, полетіла донизу.

  • Ну, – почав Генма, тримаючи Тейваз на руках, – цього разу я тебе зловив, але якщо знову ослухаєшся, поцілуєшся із землею.
  • Ти сам мене і скинув. – дівчина потягнулася і витягнула сенбон з ноги. – Будь хорошим хлопчиком, відкрий ротик.

На обличі Генми з’явилася усмішка і він забрав металеву голку назад.

  • Я тебе просив по хорошому.
  • Так я ж навпаки хотіла, як краще зробити!

Чоловік ще більш задоволено посміхнувся та випустив характерницю із рук.

  • Ой, я ненависно. – не прибираючи посмішки, сказав Генма.
  • Скажи це моїм сідницям. – потираючи їх, через біль, відказала Тейваз.

Генма нахилився до дівчини, витягнувши перед цим з роту сенбон, та прошепотів на вухо:

  • А ти нам з ними побачення влаштуєш?

В Тейваз самі собою закрилися очі. «Вибачте, це що зараз було? Такого в мої плани не входило взагалі, хоч важко заперечувати його привабливість чи це мені здалося? Точно здалося, просто гумор, ти сама так буваєш любиш жартувати. Це точно просто…». Не встигла дівчина завершити думку, як Генма легенько вкусив її за краєчок вуха та пішов геть.

Коли Тейваз відкрила очі, щоб подивитися йому в слід, то лише помітила перед собою два вовчих ока.

  • – Чи варто мені якось це коментувати? – підійшов Самуїакі ближче та сів поруч.
  • – Я думаю не варто. – прикриваючи вуста кулаком, відповіла дівчина.
  • – Тебе щось зупиняє?

Дівчина зробивши глибокий вдих та на видиху відповіла.

  • – Більше взагалі нічого. І я ж обіцяла собі почати нове життя, відпустити себе, а той шинобі непоганий для старту. Тим паче, з того що ми чули, серйозні стосунки і його ім’я навіть в одному абзаці ніколи не стояли, не те, щоб поруч.
  • – Якщо ти звісно пам’ятаєш, як там і що у людей влаштовано.
  • – Знаєш, враховуючи те, що це кажеш ти, це звучить не як, що в мене вже декілька років не було сексу, а доволі огидно.
  • – Приборкай свою фантазію, жінко, я тільки поїв. Але виглядаєш ти все одно не дуже впевнено, ти ж розумієш, що цим можеш перекреслити собі все, що бажала?

Тейваз покосилася в бік командира, який якраз щось говорив хлопцям, а потім закрила очі та зціпила зуби.

  • – Я і так вже стала занадто милою, аж огидно та і терпіти, невідомо заради чого, набридло. Я хочу тут не лише навчатись, я хочу жити, вовче, хоча б спробувати розслабитися. Якщо вже потім знову судилося складувати дрова, то дай цього разу я вперше їх хоча б сама наламаю. І нехай все вирішує доля.
  • – Ой, будеш ти жінко плакати.
  • – А ти переживати раптово став?
  • – Звісно, наче мені подобаються твої шмарклі на моєму хутрі.
  • – Не було такого! І помреш, а не дочекаєшся!
  • – Ось веселою злюкою ти мені більше подобаєшся. Я спати.

Самуїакі ліг та скрутився під деревом, а до дівчини саме підійшов Какаші.

  • – Ти з Самуїакі заступаєте на вахту після Генми та Мути, після я з Токумою замінимо вас. Інтервал дві с половиною години. Вважай, час пішов. На добраніч.

«Ну, я ж ще та фаталістка».

  • – Зрозуміла, командире.
  • – Давай, хоча б семпай, як домовлялися.
  • – Зрозуміла, семпаю.

Здавалося, Какаші ще хотів щось було сказати, але натомість мовчки пішов на своє місце. Тейваз теж пішла на своє спальне та поглянула на зап’ястки: «Відчуття, що ці кайдани тут були завжди, бо причини, чому я їх на себе одягла, вже і не згадаю». Дівчина лягла та почала споглядати зоряне небо і так хвилина за хвилиною. До того, як вона мала заступати на варту ще було більше ніж пів години. Впала зірка, але дівчина вже багато років не загадувала бажань, натомість, Тейваз вирішила пройтися і ноги самі її, випадково, завели саме на бік, де патрулював Генма, сидячі на валуні.

  • – А чи не рано ти зібралася мене підміняти? – чоловік зістрибнув з каменя, натомість обпершись об нього.
  • – Обійдеся. – Тейваз наблизилася до Генми, майже не залишаючи між ними відстані. – Я просто ходила собі та дихала свіжим повітрям.
  • – Ну, так, ми ж ночуємо не в лісі, повітря в таборі практично немає.
  • – Тобі взагалі зручно настільки багато говорити з цією голкою у роті?
  • – А що, із соломинкою було б зручніше?

Тейваз не відповіла, лише схопила зубами сенбон, щоб витягти його і в цей момент, Генма однією рукою викинув його кудись в бік, а іншу поклав дівчині на спину та притис до себе, помінявши їх місцями. Тепер Тейваз обпиралася об камінь, за єдиним виключенням, що зараз між нею та Генмою не було відстані взагалі. Чоловік вп’явся в її вуста своїми, а руками намагався пробратися до шнурівки її поясу, інколи перериваючись на те, щоб то грубо стискати, то ніжно пестити жіночі стегна. Тейваз вигнула спину, аби полегшити справу з поясом, але через цю позу добре відчула все бажання шинобі. Дівчина однією рукою обійняла Генму за шию, притискаючи до себе його сильніше, а іншу запустила йому в штани. Чоловік відпустив її вуста та прийнявся цілувати шию, чергуючи з укусами: ніжними, жорсткими, тими, що лише дражнили, змушуючи сильніше мріяти дівчину, аби він вже нарешті увійшов в неї. Тейваз відчувала його твердість та жар, а також не могла повірити, що знову здатна танути від чужих доторків. Так, напруга, що бігла її тілом була все ж незначною, але її бажання величезним. Вона майже забула, що тут взагалі насправді робить. Генма, коли закінчив вже і з поясом та зі шнурівкою на сорочці, схопив її обидві руки за зап’ястки та підняв їх догори, скрутивши хрест навхрест, а тоді більш агресивно вкусив за шию, потім спустився язиком до її грудей, однією рукою так і залишився тримати її руки, а іншою проник під сорочку. Тейваз лише зараз зрозуміла наскільки скучила за великими, грубими чоловічими долонями. Він ніжно стискав її груди, паралельно цілуючи їх, а тоді розвернув дівчину спиною до себе, все так само притискаючи до каменю. Провів руками спочатку по її грудях, потім талії, животу, зупинивши руку, навмисно дражнячи, лише на самому початку лобка, а далі присів та жорстко схопив Тейваз за сідниці, і коли почав стягувати з неї штани, то одразу вкусив за щойно відкриту оголену часину тіла. Тейваз простогнала, закусила губу, а тоді ледве знайшла в собі сили промовити:

  • – Зупинись.

Чоловік одразу почув та послухався, хоч так і завмер навколішках перед дівчиною, тримаючись за пояс її штанів.

  • – Ти впевнена? – Генма важко видихнув, намагаючись привести себе до тями.
  • – Ні, але так. Зупинись.

Генма підвівся, натягнувши назад на дівчину штани та ляснувши її по дупі, а тоді засміявся та прийнявся зашнуровувати пояс, поки Тейваз так і стояла до нього спиною, відстані між ними було все ще не багато, лише щоб можна було зав’язати шнурівку.

  • – І що це було? – запитав чоловік, коли закінчив із поясом та прижався ближче до Тейваз, нахилившись до її шиї, а руки виставив по сторонам від дівчини.

Тейваз відчувала його тепле дихання на собі, його бажання, що ще не повністю зникло, вона сама ще не могла заспокоїтися, тим паче, коли він був так близько.

  • – Я не маю ставити під удар нашу місії, адже так?

Тейваз спромоглася розвернутися обличчям до Генми. Він знову засміявся.

  • – А це все не дуже ж допомагає уважному несенню варти? – дівчина хитро усміхнулася.
  • – Ах, ти… Помста значить?
  • – Ні, ти питав про побачення із моїми сідницями, от я вам його і влаштувала, а про продовження нічого не йшлося. Будемо вважати, ти попросив у них вибачення.

Генма не переставав посміхатися.

  • – А ти дійсно здатна допекти до живого за пару секунд. Думаю, зараз ти заступиш на варту трішечки раніше, бо якщо я ще хоча б одну на мить тут затримуюся, то сумніваюся, що зможу й надалі тримати себе в руках.
  • – Ну, так я піду продовжу свою прогулянку деінде. Мені п’яти хвилин вистачить подихати свіжим повітрям перед вартою.
  • – Е, ні. Тут п’ять вільних хвилин треба вже мені.

Генма закінчивши говорити, почав нахилятися до губ дівчини, але тільки-но побачив, що вона хоче відповісти йому взаємністю, як різко випрямився та відступив на пару кроків назад.

  • – Повелася.
  • – Заслужено.
  • – Щоб тобі всі наступні години ікалося.
  • – Дякую, сонце, я теж від тебе втрачаю голову.

Генма ще раз наостанок посміхнувся та пішов в глиб лісу, залишився Тейваз на самоті.

***

  • – Не бажаєш вже прокинутися?

Самуїакі підійшов, щоб вкусити подругу на руку.

  • – Я не сплю.
  • – Щось від тебе не так пахне, як мені гадалося має.
  • – Фу, Самуїакі, залиш свої збочення при собі. Фу, ти огидний!
  • – А ти, – залився сміхом вовк, – в знущаннях над людьми собі не зраджуєш.

Тейваз скинула з себе ковдру, одним стрибком опинилася на ногах, взяла флягу та спустилася до річки, щоб вмитися і набрати прохолодної води.

  • – У вас у людей, здається, не прийнято ходити без штанів.
  • – А ще босоніж, але якщо я зараз першим ділом не вип’ю води, то почну пити чиюсь кров.

Повернувшись, дівчина одягла штани та чоботи, а пояс спочатку закріпила ззаду наперед, аби можна було його зашнурувати, але тут підійшов Генма.

  • – Давай допоможу, – не чекаючи відповіді, він розвернув Тейваз, перекрутив пояс і прийнявся зав’язувати шнурівку, – я в цьому вже спец, думаю сертифікат отримувати, практика зайвою не буде.
  • – То що, можна користуватися тобою щоранку?

Чоловік притягнув за шнурівку дівчину ближче до себе, нахилився до вуха, та тісно затягуючи фінальний вузол прошепотів:

  • – Я більше надаю перевагу вечорам та саме зніманню одягу з жінок, але на місіях можеш робити зі мною, що хочеш в будь-який час доби.

Тейваз сильно замружила очі та зрозуміла, що жадає, аби він зараз вкусив її за вухо чи провів кінчиком язика по шиї, але вона знала, що він цього точно не зробить, як мінімум, посеред табору або просто на зло.

  • – Командире!

Дівчина відкрила очі та побачила Абураме, що направлявся в бік Какаші, який саме повернувся із варти та стояв навпроти Тейваз з Генмою, але тільки почув Муту, як одразу перевів погляд.

  • – Що сталося?
  • – Я не відізвав жуків із-під землі, після того, як змінився із вовком і вони зараз відчули ворожу чакру неподалік.
  • – Токума!
  • – Зрозумів. Б’якуґан.

Генма підійшов до хлопців, а Тейваз прийнялася якомога швидше складати речі, що залишилися, в першу ж чергу, причепивши шаблю на пояс та сумку на стегно, не припиняючи споглядати на членів команди.

  • – Поки чисто. – відзвітував Токума. – Але не варто затримуватися.
  • – Муто, де саме шокайчу відчули чакру?
  • – Прямо по курсу.
  • – Отже засідка десь поблизу кордону із селищем Прихованої Трави.
  • – Тоді, – втрутився Генма, – лише два варіанти, або йти напролом, або спробувати обійти через селище Прихованого Водоспаду, Дощ то вже одразу не варіант, але і там нас можуть чекати, ми б чекали.
  • – Єдине про що це може сказати, – підійшла Тейваз, – їх явно більше за нас.

«Що ж в цих клятих сувоях?!», Тейваз знала, що були і в її країні часи, коли предки були звичайними виконавцями, але сама вона не звикла бути простим найманцем і не знати всієї суті операції.

  • – Так, – протягнув Какаші, – хотілося б обійтися без сутички, але пішовши в обхід ми гарантовано втратимо час, але аж ніяк не будемо впевнені в тому, що варіант був виграшний. Муто, зможеш приховати всю нашу чакру?
  • – Звісно.
  • – Пропонуєш засідку на засідку? – припустив Генма.
  • – Ну, від сенсорів, якщо такі в них в наявності, нам допоможуть жучки, а з Х’юґа у нас перевага, зможемо завчасно оцінити ворога.
  • – Видимого.
  • – Ну, другий загін, якщо він взагалі є, буде сюрпризом. Для них обох ми теж сюрприз.

Команда вирушила, вперше зупинившись вже в радіусі дії б’якуґану і хоч вони і були впевнені у своїй безпеці, все ж заховалися за невеликими скелями.

  • – Їх більше, але частина без бандан, проте до зубів озброєна.
  • – Певно найманці, солдати чи якісь розбійники із країни Рік. А серед ніндзя хто, селище Прихованого Каменю?
  • – Так, командире. Шість шинобі Каменю та десятка вояк.
  • – Правитель Рік явно не бажає, аби сувої дісталися адресатів.
  • – А тобі все не йметься? – запитав Какаші. – Що ж, другий етап іспиту на чуніна ти б точно не пройшла.
  • – Навіть не сперечатимуся, сем…, – Тейваз прикусила язика, – я б просто вважала, що це перевірка і шинобі навпаки має заволодіти інформацією, щоб збагатити захист селища при необхідності.
  • – Мило, але єдина людина, яка б з тобою точно поділила ці погляди, з радістю б тебе позбулася, дай їй лише повний твій профайл.
  • – Оу, на мене вже завели профайл? – награно розчулилася дівчина.
  • – Який план, Какаші?

Шинобі в масці подивився на Генму.

  • – Спочатку підійдемо ближче, на місці поясню детально, а по дорозі більш узагальнено.

Команда із Листя поспішила змінити локацію, знову сховавшись за скелями, але вже за декілька сотень метрів від ворогів, так щоб їх не почули, але і б’якуґан вже не був потрібен.

  • – Вони виглядають занадто спокійними, навіть для тих, хто можливо просто намагається відстежити нашу чакру, не відчуває її і думає, що ми ще далеко.
  • – Так, але не час про це задумуватися. Отже…

Та не встиг Какаші договорити, як два камені, на які і спиралася команда, в мить перетворилися на ніндзя Прихованого Каменю, що одразу пішли в атаку.

  • – Техніка Кам’яного Дощу! – в один голос закричали вони та направили на шинобі Листя десятки брил.

Занадто мало часу, щоб викликати захисну стіну чи ухилитися, але Тейваз не розгубившись, за допомогою контролю землі, відкинула камені в бік та впала захекано на коліна.

  • – Дякую, хлопці. Створювати я оцю мішуру не вмію, але погратися завжди рада. – промовила дівчина до ворогів, підводячись.
  • – Зараз буде весело. – Генма встиг помітити, як до них вже наближалися і інші противники.
  • – А ти нудився? – поцікавився Муто, захоплюючи ближніх ніндзя Каменю своїми жуками.
  • – Ми з Самуїакі візьмемо на себе звичайних. – проказала дівчина, оголюючи шаблю та дістаючи кунаї.
  • – Їх десятеро, Тейваз. – Какаші теж дістав холодну зброю.
  • – А нас двоє і вони прості солдати, а це моя специфікація, рутина навіть. Хоча, судячи з одягу та зброї, звичайні продажні розбійники. Гидота.

Розпочалася сутичка. Не було часу сперечатися чи впроваджувати заплановану тактику, тому просто всі поринули до запеклого бою і не зважаючи на чисельну перевагу, Листю вдавалося утримувати рахунок на свою користь, але команда розділилася і як Тейваз не знала, що там із хлопцями, так і у них не було можливості перевірити чи допомогти. Раптово дівчина почула скавчання вовка і тільки-но озирнулася, як відчула страшний біль в спині, а тоді і шалені очі перед собою на вкритому шрамами обличчі кремезного чоловіка. Тейваз вдарили з усієї сили ногою в живіт, що вона добряче відлетіла, зупинившись лише врізавшись спиною. Моментально розбійник притис її за горло за допомогою тонфо, через що Тейваз також вдарилася і головою об скелю. Дівчина так і не встигла поглянути, що з її другом, а тепер, крім хрипіння, нічого і не могла промовити. Вона зуміла вчасно схопитися за тонфу, але фізичні данні розбійника явно переважали її власні, бо хоч чоловік і здавався спершу простим товстуном, через великий живіт, але його руки та груди були суцільними м’язами, які добре виднілися через жилет на торсі, що слугував єдиним верхнім одягом для нього, тому характерниця ледь була спроможна не давати себе задушити так одразу, не кажучи про те, щоб відкинути.

  • – Вонгу, допомога потрібна? – запитав його товариш. На ногах їх залишилося лише четверо, враховуючи того, що притис характерницю.
  • – З цією юдзьо? Не сміши. Просто її норов доволі кумедний, щоб легко розчавити, мов комара, навіть не погравшись.
  • – Ну, ти поспіши, а то і на рукавиці тобі нічого не залишиться.

Товариш засміявся, а Самуїакі загарчав і Тейваз то почула, що додало їй трішки спокою, адже це значило, що він живий.

  • – Цікаво, – запитав вже її Вонг, – а смокчеш ти так само добре, як і комарики?

Тейваз плюнула йому в обличчя слиною змішаною із кров’ю, а розбійник лише облизався та задоволено усміхнувся, що більше було схоже на звіриний оскал.

  • – Ну, добре, прискоримося, але якби у нас був час, видно зуби б тобі спершу довелося вибити.

Вонг зібрався зробити останній ривок, аби зламати дівчині трахею, але в цю ж мить завмер із тою самою задоволеною усмішкою на обличчі, а в його шиї стирчав сенбон. Тейваз зіштовхнула розбійника з себе і поки нерухоме тіло летіло до землі, дівчина позбавила його шию від зайвого тягаря на плечах, а тоді поглянула в бік товаришів, які вже перемогли всіх шинобі Каменю і намагалися прийти до тями, а Муто перев’язував поранений бік Х’юґа. Тейваз підняла долонь на знак подяки, а тоді поглянула перед собою, інші вороги теж полягли від Генми.

  • – З такої відстані і така чіткість. – із захопленням та глухими хрипами прошепотіла дівчина. – Ти як, вовче?
  • – Порядок. – відповів Самуїакі, після того, як розірвав, про всяк випадок, горло знерухомлених розбійників, але сам пішов в бік подруги, підігнувши передню лапу.
  • – Дякую. – ще раз повторила Тейваз, коли підійшла до своїх товаришів, тримаючись за горло.
  • – Ну, ти це, – всміхнувся Генма, – звертайся, якщо що, але краще більше не давай себе відволікати.
  • – Тейваз, – до неї наблизився Какаші, – здається, в тебе зламаний ніс.

Дівчина провела тильним боком долоні над губами і дійсно виявила, що її обличчя непогано так залите кров’ю. Вона доторкнулася до носу і одразу зойкнула.

  • – Дідько. Може хтось з вас його вправити, бо я трішки сцикло щодо фізичного болю, особливо коли мушу сама собі його завдати. Я там більше фахівець по самокопанню, загонам, картанню, таке інше.
  • – Так, – саркастично погодився Генма, – ми одразу так про тебе і подумали, коли побачили, по тобі видно, ти завжди уникаєш фізичних ушкоджень. Підходь, сказав би, що не ображу, але все ж трішечки таки так.
  • – Дивись на мене.
  • – Що?

Не встигла і договорити Тейваз, як Какаші схопив її за плечі, розвернувши до себе обличчям, а тоді хутко вправив хрящ на місце. Немов крижаний вітер вдарив в обличчя дівчини, але через секунду все минулося.

  • – Можна я зараз втрачу свідомість та впаду на спину?
  • – Ні. Вдома поплачеш.
  • – Ну, добре. – по дитячому відповіла Тейваз та присіла біля вовка, погладжуючи його по голові.
  • – Боюся, – озвався Токума, тримаючись за бік, – це не кінець. Інші шинобі Каменю вже майже тут, а от наша чакра добряче так вичерпалася. Ну, крім тебе, Тейваз.
  • – Плюси бути невдахою в нінджутсу, а чи ви думаєте, я просто спихнула на вас цих в червоному? – спробувала пожартувати дівчина.
  • – Скільки їх і там самі шинобі?
  • – Одинадцять і так.
  • – Добре, спробуємо трішки відірватися, ходімо.
  • – Самуїакі, ти як?
  • – Заживає, як на собаці, ти ж знаєш, жінко, ще трішки і хоч на марафон подавайся.
  • – Ходімо. – скомандував Какаші і всі піднялися, збираючись просуватися вперед, але дещо вліво.
  • – А чому ти не використовуєш стихію блискавки? – поцікавився Какаші вже в дорозі. – Ти ж справлялася без печаток.
  • – Чому ж, я переношу частину чакри на лезо шаблі.
  • – Але ти могла скерувати блискавку в руки і таким чином змусити того бугая відпустити тебе.
  • – Я… Я затупила. – збрехала Тейваз, але Какаші встиг помітити її швидкий погляд на його, не так давно, ушкоджений бік.
  • – Токума!

Абураме закричав в бік товариша, що втратив свідомість, через низький рівень чакри, та полетів донизу, б’ючись об гілки дерев. Шинобі встиг відправити своїх жуків, як рятувальне полотно, аби безпечно приземлити Токуму. Всі направилися за ним та зупинилися на галявині на околиці лісу.

  • – Він не здатний більше пересуватися самостійно.
  • – Отже покатаємо його на спині. – Генма зібрався взяти товариша на руки, але Какаші схопив його за передпліччя.
  • – Прислухайся.
  • – Вони вже тут.

Цієї миті перед самим носом Тейваз пролетіло щось схоже на тризуб і вона ледь встигла ухилитися, те саме було з іншими, але Какаші з Генмою вчасно відбили їх кунаями.

  • – Що це таке?
  • – Саї. – не оглядаючись відповів Генма. – Один із видів клинків.
  • – Чимось схожі на блискавиці Перуна.
  • – Кого?
  • – Бога грому.
  • – Хм. Це певно фішка таких богів. – трішки сміючись проказав Генма.
  • – Візьму собі парочку, якщо вони ними так розкидаються. – промовивши, дівчина засунула собі по одному за ремені на чоботах.
  • – Приготуйтеся. – скомандував Какаші.

Муто став поперед непритомного товариша, утворивши щит із жуків, а Какаші з Генмою, озброївшись холодною зброєю, по різним бокам від них, на чолі команди. Тейваз подивилася на Самуїакі, що вже хоч і стояв на всіх лапах, але було видно, що це досі викликає в нього, м’яко кажучи, неприємні відчуття. Вона поглянула перед собою в глиб лісу, а тоді вилаялася і сильно відштовхнулася ногами, стрибнувши догори та приземлилася в парі метрів від хлопців, з усієї сили вдаряючи кулаком об землю.

  • – Пекельний розкол!

В цю ж мить земля затремтіла та утворилася величезна, глибока тріщина, яка, розділившись на троє, мов блискавка ринула до лісу, забираючи із собою все живе та не живе на шляху. Почувся людський крик.

  • – Ну, – мовила Тейваз, підводячись та підтримуючи скривавлений кулак іншою рукою, – парочку є.
  • – Не знав, що ти володієш техніками землі. – здивовано проказав Абураме.
  • – Та я і не володію. Це звичайний розлом.

Дівчина опустила руку і цієї ж миті до неї підбіг Самуїакі, прийнявшись зализувати ушкодження, як в цей момент в його бік прилетів здоровенний сюрікен, аж відкинувши вовка трішки назад.

  • – Якого?! – очі Тейваз запалали люттю і вона схопилася за шаблю, що одразу загорілася блакитним, блискавичним полум’ям. – ТИ ЯК?!
  • – Порядок.
  • – Тільки спробуй померти до мого повернення.

Дівчина кинулася до лісу на ворогів, які вже були зовсім поруч, відбиваючи їх атаки шаблею та підкоренням сил природи.

  • – Йобнута, чи да. – Какаші пішов навздогін, а Генма з Абурамою та Самуїакі, якому останній допоміг витягнути сюрікен, залишилися на галявині, де їх вже оточили п’ятеро ворожих шинобі.
  • – Ну, майже порівно. – єдине, що встиг вимовити Генма перед початком бою.
  • – Тейваз, ти де?

Какаші не розумів, де поділася дівчина, якщо тільки щойно її бачив разом із чотирма шинобі Каменю, а тепер жодного.

  • – Ну, не могла ж вона в розлом пірнути.

Цієї миті на Какаші зістрибнуло двоє ворогів, поваливши його на землю обличчям донизу, точніше сказати, обличчям в прірву, він буквально наполовину нависав над нею, поки шинобі Каменю тримали його.

  • – Як так же!?!

***

Тейваз схопила куноїчі, яка і кинула той самий сюрікен, за горло та здавлювала його повільно не відриваючи погляду від очей дівчини, що все більше і більше вкривалися червоною павутиною. Сухожилля на її руках були перерізаними, куноїчі не могла складати печатки, як і сподіватися на допомогу напарника, який перед цим полетів у розлом не без допомоги Тейваз.

  • – Хіба тебе не вчили, що братів наших менших не можна ображати.

Дівчина з Каменю лише хрипіла, але нічого не могла відповісти, марно намагаючись спромогтися підняти руки та схопитися ними за передпліччя Тейваз. Раптом, характерниця побачила, як виступили сльози на очах куноїчі і вона перестала опиратися, як і намагатися підняти руки. Натомість, Тейваз помітила, що тепер та лізе до кишені.

  • – Е, ні, не думаю, що тобі зараз допоможе якийсь фокус.

Тейваз, рукою, якою тримала шаблю, відкинула руку дівчини та пальцями залізла до її кишені.

  • – Вибухова печатка чи що?

Дівчина дістала папірець та поглянула на нього, її очі наповнилися шоком. Куноїчі в останні хвилини свого життя тягнула до звичайної фотографії. Тейваз одразу впізнала на ній свою жертву, а поруч з нею стояв чоловік, теж з протектором селища Прихованого Каменю, і обидва вони обіймали двох маленьких діток. Тейваз перевела погляд на куноїчі, сльози, з очей якої, вже дісталися і руки характерниці. Тейваз зіжмакала фотографію та викинула її.

  • – Тобі це більше не знадобиться, вибач.

Дівчина замахнулася шаблею, аби покінчити з усім якомога швидше, але цієї миті її схопили за литку та різко потягнули до розлому. Тейваз моментально втратила рівновагу, відпустивши куноїчі та впавши додолу.

  • – Що за?
  • – Ти серйозно думала зупинити шинобі Каменю техніками землі?!

Визвірився на неї чоловік із фотокартки, якого перед цим Тейваз, навіть не розгледівши обличчя, скинула в ущелину. Характерниця перевернулася, а чоловік стрибком опинився над нею і вона закрилася руками, готуючись заблокувати удар, але нічого не сталося. Шинобі Каменю кинувся до своєї дружини, яка досі не могла прийти до тями, стоячи на карачках, тримаючись за горло та кашляючи.

  • – Рюуен, ти як? – запитав чоловік, обіймаючи її за талію та допомагаючи підвестися.

Тут Тейваз перестала відчувати землю під ногами, не встигла вона зрозуміти, що сталося, як вже опинилася на гілці дерева разом з Какаші.

  • – Якого чорта, Тейваз? – запитав шинобі в масці, хоч остання була вже дещо розірвана, а обличчя поруч в порізах та заляпане кров’ю. – Що за підлітковий максималізм?

Щось прохолодне доторкнулося до обличчя дівчини, вона підняла голову і побачила, як крізь гілки дерев прориваються краплі дощу.

  • – Ходімо. – Какаші схопив її за плече, потягнувши за собою. – Ці двоє вже не загроза нашій місії, треба переконатися, що з хлопцями все добре і спробувати відірватися, бо моя чакра вже реально майже все. Думаю, на галявині ситуація не краща.

На околиці лісу вони побачили, як їхні товариші стоять перед все ще непритомним Х’юґа, прикриваючи його спини, а навпроти них троє шинобі Каменю, двоє з яких виглядають цілковито бадьорими, чого точно не можна сказати про виснажену команду Листя. Какаші з Тейваз в один стрибок опинилися поруч з товаришами.

  • – Звідки ті двоє? – запитав Какаші.

Половину обличчя куноїчі прикривало зачесене наперед біляве волосся, а шинобі, нижчого на зріст, грубі, багряні візерунки, між ними стояв захеканий чоловік середнього віку та зросту.

  • – З-під землі. – відповів Генма. – Неочікувано, скажи?

Тейваз згадала слова ніндзя в лісі.

  • – Дурепа.

Хлопці подивилися на дівчину, але нічого не сказали.

  • – Що у вас з чакрою?
  • – Я все, в Муто трішки ліпше, а Токума просто чілить, йому найкраще.
  • – Самуїакі? – вовк кволо підійшов та вкусив дівчину. – Ні, дурнику, як ти?
  • – Певно, щось залишилося в рані, погано гоїться. Чому вони не нападають, бачать же перевагу?
  • – Ну, в того мужичка, що по-центру, видно чакри не більше нашого, ми все ж теж добре їх вимотали, а щодо тих двох, – Генма пригледівся, – схоже, не так давно вони бігали ще генінами за котами, не вистачає певно рішучості.
  • – Що ти там, дядьку, язиком своїм мелеш? – крикнула білявка. – Зараз ми покажемо, чого нам не вистачає, а чого в нас вдосталь!

Тейваз лише і встигнула помітити, наскільки важко дихають її товариші та підняти шаблю, направивши в неї чакру блискавки, приготувавшись до бою, коли троє з Каменю кинулися в їх бік.

  • – Тейваз!

Дівчина зреагувала і помітила, що Какаші показує пальцем в небо, яке вже давно затяглося чорними хмарами і зараз освітилося блискавицею. Загриміло, а характерниця полегшено видихнула та посміхнулася правим кутиком губ. Тейваз сховала шаблю в піхви та підняла руку до небес з відкритою долонею в яку моментально вдарила блискавка і пронизала характерницю наскрізь, а потім вирвалася розрядом з її тіла, охопивши його десятками маленьких, блакитних блискавиць, навіть очі дівчини світилися суцільним холодним вогнем, а весь залишковий розряд вийшов через долоню, утворивши величезний спис.

  • – Поцілунок громовержця!

Тейваз вдарила блискавкою в землю і абсолютно все, що було перед її очима, неважливо люди чи дерева, в радіусі декількох десятків метрів, впали долілиць цієї ж миті. Шинобі Каменю закричали, скрутившись від болю, навіть команда Тейваз ледве утрималася на ногах від ударної хвилі і теж відчула на собі частково силу природи.

  • – Час покінчити з цим.

Характерниця, чиї очі не переставали світитися, знову, але тепер двома руками, зловила блискавки та кинулася з ними до лежачих ворогів. Спочатку вона пронизала білявку, навіть розірвавши землю під нею, крик куноїчі рознісся округою, а потім Тейваз стрибнула до шинобі з гримом, розуміючи, що ворога без чакри можна залишити наостанок. Характерниця тільки занесла руку з блискавкою-клинком над хлопцем, як всіх довкола оглушив несамовитий крик:

  • – АМІБОШІ!!!

Попереду показалися ті двоє шинобі Каменю з якими Тейваз не закінчила сутичку в лісі. Чоловік міцно тримав свою дружину, яка волала, мов навіжена, не даючи їй вирватися. Тейваз так і застигла із піднятою рукою над хлопцем, що зціпивши зуби від болю лежав між її ногами та дивився пекельним поглядом на неї. Дівчина пару разів перевела погляд з нього на куноїчі та назад, поки його обличчя заливало дощем, таким вже сильним, що грим почав потроху змиватися і Тейваз чітко розгледіла в ньому того малого з фотокартки.

«Він її син… Вони не покидьки, які бажають смерті невинним людям, вони такі самі, як і ми і все заради якихось політичних інтриг, заради звичайнісіньких папірців, змісту яких ніхто з нас навіть не знає, вони просто виконують завдання, вони такі самі як і ми…». Тейваз колись вже втрачала віру у власні дії, у накази, у їх сенс, у правильність власних вчинків і от тепер знову рішучість покинула її, а блискавки її тіло. Лише якась мить втрати уваги, але цього вистачило, аби не помітити, як позаду неї опинився шинобі каменю, готуючись кинути їй в спину з десяток сюрикенів.

  • – Тейваз!

В останній момент, до неї кинувся Какаші, схопивши її та відлетівши з нею подалі від траєкторії попадання.

  • – Що ти твориш? Прийом, Тейваз, де ти зараз!? – запитав шинобі в масці, встаючи та витаскуючи сюрикен із гомілки.

За цей час Генма з Муто встигли знерухомити нападаючого та хлопця з Каменю. Іншим двом було зараз байдуже до шинобі Листя, вони просто припали до своїх дітей.

  • – Якого чорта?! – продовжував закіпати Какаші. – Чому ти засумнівалася? Ти ж рубала всіх на право й на ліво до цього?! Що за раптові приколи в той час, коли ТВОЇ товариші в біді?!
  • – Вони…
  • – Що вони?! – Какаші грубо схопив її за плечі, штурхнувши, намагаючись остаточно привести до тями.
  • – Вони такі самі, як ми. Чому вони заслуговують смерті, бо просто їх Каґе наказав викрасти інформацію, яку наш – доправити? Вони не вбивці, не покидьки…
  • – Помиляєшся! Так, вони такі самі, як ми. Такі самі, як ми вбивці! Кожен, хто вирішив піти шляхом ніндзя – зробив свій вибір, підписав собі вирок. Він погодився з тим, що його вб’ють, так само, як і він вбиватиме десятки, а то і сотні людей до цього! І люди, які обирають зв’язати своє життя з нашим, заводити від нас дітей, одразу прирікають всіх на смерть та втрати! Але в мене до тебе єдине питання, – Какаші сильніше зжав її за плечі, – то ти таки одна з нас, з шинобі селища Прихованого в Листі, чи таки чужинка? Або просто його жителька, вогонь Листа, який такі, як я, вбивці, поклялися захищати, навіть ціною життів ніндзя інших селищ, навіть, коли цей захист полягає в доправленні інформації, а не невинного життя? І цей твій вибір ніхто не осудить, але ти маєш нарешті прийняти його, щоб більше не підводити команду, щоб кожен на місії був впевнений один в одному. Хто ти, Тейваз, брудна вбивця чи та, кого я буду захищати, мараючи свої руки та серце?

Дівчина тільки підвела очі на Какаші, як помітила Рюуен з піднятою катаною над ним, що світилася чакрою, тому теж схопила Какаші за плечі, останньої митті, помінявши себе з ним місцями і прийнявши удар на себе. Лезо катани вийшло через сонячне сплетіння, розірвавши дівчині груди та спину, і зупинилося перед животом Какаші, лише на декілька міліметрів зачепивши його шкіру під одягом. Чоловік все так і тримав Тейваз за плечі, і коли побачив, як Самуїакі вгризся в шию куноїчі Каменю, і як жуки знищили останнього ворога, і як Тейваз почала всміхатися, а її вуста поступово зафарбовуватися кров’ю.

  • – Видно, – весело промовила дівчина, яка відчула неймовірну душевну легкість, – ти любиш, коли твій прес лоскоче клинок.
  • – Тей…

Ноги дівчини підкосилися, але Какаші легко зловив її, бо все ще не відпустив за плечі. Чоловік витягнув з її тіла катану та присів на землю, поклавши голову Тейваз собі на коліна.

  • – Самуїакі! – окликав він вовка, що з трудом, але таки піднявся із землі, де впав біля трупа куноїчі, та пришкандибав до подруги.
  • – Знаю. – він підійшов. – НІ!
  • – Пізно. – всміхаючись відповіла Тейваз. Лезо пройшло наскрізь і було збагачене чакрою, таку рану слиною вовка характерника не вилікувати, навіть кровотечу зупинити не вийде. І, до речі, вітаю з виграшом. Ти отримав бажане. – дівчина засміялася, крізь біль, бо їй все ще було так легко.
  • – Що? Я не цього хотів… – Какаші згадав, як не раз думав, що Тейваз загине швидше, ніж він до неї прив’яжеться і все знову буде добре. «Я ж і справді цього хотів? То що зараз не так? Ми не подружилися, вона ж навіть встигла мене зненавидіти, я в цьому впевнений, так і мало продовжуватися, вона просто мала зневажати мене і думати, що я зневажаю її, я не хотів вже, щоб вона помирала, я просто не хотів знову когось втрати і ми ж не друзі, то чому мені зараз так здавлює в грудях, так ріже в горлі?…»
  • – Чого? – Тейваз вирвала його із роздумів. – Я не знаю про що ти, але я про твою ставку, семпаю, щодо мого терміну в дві місії.

Очі Какаші наповнилися жахом.

  • – Ні. Ти не помреш так просто. Ні, не на моїх руках.
  • – То переклади мене на травичку.

Дівчина посміхнулася та потягнула руку до обличчя Какаші, опускаючи йому бандану на ліве око.

  • – Ти і так забагато використав чакри. – Тейваз зупинила долонь на його обличчі, погладивши великим пальцем по щоці. – Хей, що з поглядом? Я ще, не дай Боже, подумаю, що ти переживаєш за мене, що за сум, семпаю? – ще раз всміхнувшись, вона нарешті опустила долоню.
  • – Тейваз. – суворо заговорив Самуїакі. – Цього разу ти мусиш це зробити.
  • – Забудь про це, вовче. Я ніколи подібного не зроблю з другом.
  • – Тейваз, ти ж пам’ятаєш, що тобі не можна тут помирати?
  • – Мені байдуже, ти знаєш. Померти тут так і зараз в рази краще, ніж ще довгі роки життя там.
  • – А як же тоді я?
  • – Ви про що? – до них підійшов Генма, а Муто залишився із непритомним товаришем.
  • – Та, вовк трішки головою вдарився, меле якісь дурниці.
  • – ТЕЙВАЗ! – загарчав Самуїакі.
  • – Я ніколи не зроблю цього з другом! – крикнула Тейваз, заплювавши, ненавмисно, його руду морду кров’ю, що і без того була доволі брудною після стількох бійок.
  • – Я не твій друг і ти це знаєш! Я вовк характерника і ти знаєш наше призначення!
  • – Та плювала я на твоє призначення. – слова дівчині давалися вже дуже складно, але все ж вона відчувала велетенську різницю між своїми станами до та після перепрограмування чакри, тоді на галявині вона і близько стільки сили не мала.
  • – Ми маємо поспішити, – Генма присів поруч із Какаші, – кордон із селищем Прихованого у Траві не так далеко, там мають бути медики.
  • – Не встигнете, тому вона має вирвати моє серце!

Чоловіки переглянулися, вони не очікували почути подібного.

  • – Пішов ти. – засичала Тейваз. – Ти мій друг, а друзям серце я не вириваю.

Какаші немов струмом вдарило і він на якусь мить побачив в її обличчі, обличчя Обіто.

  • – Ти не винна, що тобі попався вовк із кров’ю Інузука і саме той, який отримав здібність говорити. Саме через це ти сильно прив’язалася до мене, якби знав, прийняв би обітницю мовчання навіки.
  • – Ти б не витримав, дурний, дурний, вовче. – Тейваз хотіла було його почухати, але він ухилився. – Та і кажеш так, немов звичайного чотирилапого друга так просто вбити.
  • – Але характерники це робили споконвіку, для цього наш вид і вивели, і ти це прекрасно знала, ще до того, як отримати мене.
  • – Ти сам мене обрав. Вовк сам обирає свого…
  • – Господаря.
  • – Друга.
  • – Тейваз, так, обрав і ні секунди не жалкував про це, і ні граму сумніву в собі не маю, аби віддати за тебе життя.
  • – Будемо чесні, якби я сама сьогодні сумнівам не піддалася, то не лежала би зараз оточена трьома прекрасними чоловіками.
  • – Ні! – злісно заперечив Какаші. – Якби ти не підставилася під удар! Нащо ти це зробила??? Він передбачався для мене, нащо, Тейваз?
  • – Я б знову це зробила. Тут вже без жодних сумнівів та зволікань. Заради тебе, друга, товариша можна і в могилу.
  • – Що ти таке говориш?
  • – Тейваз, козак знайде вихід звідусюди, окрім могили, а козак-характерник – і з могили теж. Ти знаєш наше покликання, знаєш, що якщо господар помре раніше за нас, ми не знайдемо спокою на тому світі і більше ніколи не переродимося навіть, щоб спробувати ще раз закінчити нашу місію.
  • – Козак знайде вихід звідусюди, окрім могили, а козак-характерник – і з могили теж. Так от про що було це, а я думала метафора.
  • – Ну, вона такою і є, з могили я тебе не дістану, але здатен зробити твоє смертельне поранення таким, з яким ти матимеш шанс вижити. Давай, дівчинко, зроби це, сам я собі серце не вирву і тобі не згодую.
  • – Ти не маєш права її до такого змушувати. – Какаші радів зараз, що його бандана вже прикриває ліве око, яке наповнилося слізьми, а мокрою вона і так була через зливу.
  • – То що, копаємо яму? Відспівувати хто буде?
  • – Ні, я це мав на увазі. Має бути інший вихід, адже як потім з цим жити? Як потім це змити зі своїх рук?

Тейваз мовчала, хоча більше не через те, що майже не мала вже сил говорити, а через роздуми. Дівчина не хотіла, аби її друг жертвував своїм життям заради неї, але й прирікати його на ще більш жахливішу долю, і знову ж через її вину, вона теж не могла.

  • – Це. Моє. Призначення. Для цього я народився.
  • – Що за маячня? З якої ви країни чи селища? Що за характерники, козаки? Чому Тейваз здатна контролювати блискавки, але жодного разу не викликала їх, за виключенням оболонки для свого клинка?

Вони лише зараз зрозуміли, що Генма, який стояв поруч із ними, не був в курсі всіх деталей походження Тейваз.

  • – А у вас що, не прирікають нікого з народження на конкретну долю, не дуже просту, а? – поцікавився Самуїакі, а Генма просто змовчав. – Тейваз, я просто зараз тебе вироблю і попрошу хлопців все зробити замість тебе.
  • – Ні! – Тейваз хотіла було підірватися, настільки розізлилася через почуте, але Какаші її притримав. – Ні!
  • – Тоді не втрачаймо час, зробімо це. Це моє призначення і доля кожного характерника. Не один вовк у нього завжди на шляху, нам дуже пощастило, що ми так довго були разом, дівчинко, – Самуїакі ткнувся холодним носом їй в обличчя, дівчина посміхнулася та погладила вовка за вухом, – але не прирікай мене на вічну порожнечу й почуття не виконаного боргу. Та і дай вже відвалити, як просила. – вовк лизнув Тейваз за щоку.
  • – Якщо вона з’їсть твоє серце, то житиме?
  • – Так, рана звісно не зникне, але точно буде вже не смертельною. Всі внутрішні ушкодження заживуть, залишиться пару виразок з обох боків, але все ж це вже буде не поранення наскрізь. Все моєї життя та сили перетечуть до неї, а вовки характерників живуть не менше віку, якщо вдається померти власною смертю.
  • – Сили?
  • – Не переживай, Какаші, я не кусатиму тебе без дозволу. – відповіла Тейваз, ховаючи за усмішкою правду, про те, як насправді Самуїакі зчитує знання з людей. – Просто мій словарний запас трішки збагатиться, ну, мовний запас.

На останніх словах дівчина сильно закашлялася та важко видихнула.

  • – Так, все, або зараз, або вирубаю тебе.
  • – Ні, я сама все зроблю.
  • – Тобі все одно доведеться попросити про допомогу, в тебе дуже мало сил, ти не впораєшся наодинці.
  • – Я нікому не дозволю до тебе торкатися. – дівчина скинула із себе руки Какаші та спромоглася сісти, але одразу ж довелося обпертися об лікті.
  • – Але хтось має залишитися поруч, як страховка, щоб впевнитися, що ти змогла закінчити весь ритуал, а не знепритомніла десь, через знекровлення.

Дівчина опустила погляд, розуміючи, що він має рацію, особливо зважаючи на те, як вона себе зараз почувала. Тейваз знову подивилася на друга, але вже сповненими сльозами очима, Какаші помітив якими смарагдовими та яскравими вони стали, та прошепотіла:

  • – Добре… Ти, як завжди, правий.
  • – Я за… – почав був Какаші, але дівчина його перебила.
  • – Генмо, залишишся про всяк випадок зі мною поруч?

Генма здивовано поглянув на Какаші, який дещо розгубився, а тоді кивнув на знак згоди. Дівчина розуміла, що, можливо, зараз дала ляпаса Какаші, але в цей момент, насправді, їй було абсолютно начхати на його почуття, та і вона просто нізащо не хотіла, аби він став свідком майбутніх її дій, але і сказати вона йому цього не могла, не наважилася б і не знала б, як пояснити причини. Тільки не він.

  • – Допоможеш дійти мені до лісу? – навіть злива не могла сховати її сліз. – Не хочу це робити тут просто неба, та і хащі трішки закриють від дощу.
  • – Звісно.

Тейваз подала руку, сподіваючись, що Генма допоможе встати, але натомість чоловік взяв її на руки та поніс до нової межі лісу, Самуїакі шкандибаючи пішов за ними.

  • – Генмо, – почала Тейваз, коли вони вже зупинилися в гущавині лісу і дівчина обперлася об стовбур дерева, – тільки, будь ласка, відвернись, а краще відійти подалі.
  • – Тейваз. – Самуїакі суворо поглянув на дівчину, яка дістала кунай та не кліпаючи дивилася на його лезо.
  • – Просто відійти, а не залишити мене в спокої. – договоривши, Тейваз ледь не впала, але втрималася на ногах, ще до того, як шинобі встиг зреагувати.
  • – Генмо, – цього разу до нього звернувся вже вовк, – тільки не відходь далеко і все ж, як би вона того не хотіла, поглядай періодично, адже я не чистокровний і не впевнений наскільки все спрацює і що саме станеться з пораненням. Чесно кажучи, з минулою її чакрою, вона б вже мала бути непритомною, навіть мертвою, а не так добре триматися.
  • – Але, – Тейваз, мов дитина поглянула на друга, – якщо взагалі твоя смерть буде марною?!
  • – Якщо ти думаєш, що я після твоєї смерті повернуся додому чи залишуся розводити щенят Інузука, то ти погано мене знаєш. Досить зволікань. Давай трішки поваги до виду моїх батьків та нашого призначення.

Дівчина шмигнула носом та витерла рукавом сльози.

  • – Генмо, йди звідси. Будь ласка.

Чоловік підійшов до Тейваз, поклавши руку їй на плече та нахилився до вуха:

  • – Ти не монстр. – прошепотівши це, він відійшов глибше до лісу.

«Якби ж… Але все одно дякую, Генмо». Тейваз спустилася на одне коліно перед другом, тримаючи в правій руці кунай, Самуїакі підійшов до неї ближче:

  • – Дівчинко, мене тепер з тобою не буде, тому головне не забувай хто ти є і звідки прийшла, не загубись у власній пам’яті.

Тейваз просто кивнула, не бажаючи зараз вступати в суперечку, а Самуїакі востаннє лизнув її обличчя, дівчина натомість міцно-міцно його обійняла та перерізала горло, не випускаючи його з обіймів та вп’явшись зубами у власну руку, яка обіймала вовка за шию, за його, незважаючи на дощ, досі тепле хутро, аби не закричати від болю та ненависті до себе, до предків, що винайшли такий спосіб продовжувати собі життя, здобувати силу, ціною власних друзів, хоч і чотириногих. «І чим це відрізняється від того, коли брат вбиває брата, аби забрати його частину спадку собі і таким чином збагатитися?».

Тіло вовка розм’якло в її обіймах, а його кров повністю залила тіло та одяг дівчини. Тейваз обережно поклала Самуїакі на землю та прийнялася вирізати серце. Вона і не помітила, як припинився дощ, а з ним і її сльози, вона навіть потім не згадає, як саме вирізала серце, що взагалі бачила перед собою, що відчувала, крім важкої, крижаної брили на душі, її руки буцімто і не її були. Все, що вона пам’ятатиме – це наскільки гарячим було це серце, як воно зробило ще останній стук вже в її долоні, яким скляним став погляд її друга, і що вона точно не зможе викинути із голови – це смак його крові на своєму язиці.

Тейваз обожнювала сире м’ясо, ніколи не могла перед ним встояти, бабусі особливо доводилося від неї ховати вже замариноване чи готовий фарш, але це точно був не той випадок. Ні, після цього вона більше ніколи не зможе навіть поглянути на подібне без жахливих спогадів і того самого смаку. Можливо, якби дівчина під час відривання зубами, шматок за шматочком, жуванні та ковтанні серця близького їй створіння, не провалилася б емоціями немов в вакуум чи якийсь колодязь, вона б навіть і не змогла б втримати, ще на самому початку, всі нудотні позиви, але щось вимкнуло у неї частину свідомості і прийшла вона до тями, лише, коли вже поклала свого рудого вовка до свіжої ями.

  • – Я ніколи не знала, що треба казати в подібні моменти, якщо твою смерть, можна назвати подібним моментом. – якимось занадто байдужим голосом проказала Тейваз. – Що ж, тепер я і справді, характерниця, тільки затаврувати нікому. Козаки починають носити оселедець після першого свого бою, якщо змогли повернутися, а характерникам вибивали Йерь на плечі після першого Ярилового воскресіння. Але я цього не робитиму. Мені не потрібна пам’ятка про цей день, я і так ніколи не зможу забути того, що зробила та і частина тебе, тепер навіки залишиться зі мною. – Тейваз мимоволі поглянула на свого годинника і помітила, що скло розбите і половина його відсутня взагалі. – І знаєш, я хочу, щоб частина мене теж завжди була з тобою.

Тейваз цієї ж миті відрізала свого хвоста та поклала під лапу Самуїакі, волосся в одну мить втратило свій яскравий колір, ставши однотонним, темним, а зачіска розпустилася вже повністю, перетворившись на короткі, різної довжини пасма.

  • – Прощавай.

Дівчина одним помахом руки засипала могилу, але поглянувши довкола не знайшла жодного каміння, аби залишити замість надгробку. Раптом Тейваз відчула на своєму плечі велику, теплу долоню – це повернувся Генма, який тримав в іншій руці невеликий валун та поклав його на свіжу могилу.

  • – Дякую.

Чоловік кивнув, а тоді зняв із себе жилетку та накинув її на дівчину, враховуючи, що вся її сорочка була добряче розірвана, через яку виднілися з обох сторін відкриті рани, але це і справді вже були дві рани, а не одна суцільна. Генма поклав її руку собі на шию і таким чином вони і повернулися на галявину, Какаші сидів там, де і перед цим. Він одразу побачив Тейваз, як тільки вони показалися з-за дерев, але впізнав її не одразу, її погляд, її вираз обличчя, навіть, немов риси обличчя, абсолютно змінилися, стали більш суворішими, різкими, сірими, а шкіра ще більш блідою, наскільки її можна було розгледіти за повністю скривавленим обличчям. Підійшовши до Какаші, Тейваз прибрала руку з шиї Генми та, навіть не поглянувши, пройшла повз шинобі в масці до невеличкої річечки, що більше нагадувала струмок.

  • – Тейваз, – озвався Какаші, – як твоє поранення? Зможеш самостійно рухатися?
  • – А що, зараз ти мене несеш? – холодно відповіла дівчина. – Так, тільки я хочу змити всю його кров хоча б із власного обличчя.

Тейваз нахилилася до води, зачерпнувши її до долонь, та разів десять, не менше, вмилася, а потім взялася полоскати рота так само декілька разів під ряд, ледве припинивши це робити, коли відчула що їй вже не вистачає дихання. Нарешті дівчина підвелася, дістала той самий кунай та жбурнула його якомога далі, він зник у верхівці дерева на тому боці, з якого злетіли, галасуючи, ворони, і цього ж моменту дівчина на повну відчула весь фізичний біль в грудях, схопилася за поранення, помітила, що кровотеча знову відкрилася і втратила свідомість, впавши обличчям у воду.

***

  • – Пробач, – до лікарняної палати залетіла Хана із величезним оберемком соняхів, – сьогодні я теж лише на декілька хвилин.

Хана замінила квіти у вазі, збираючись попередні айстри викинути на зворотній дорозі, та сіла біля ліжка Тейваз.

  • – Цього разу ти тут застрягла щось довгенько, – кузина взяла долоню Тейваз у свої. – А я лише втретє за весь цей час була у селищі і то практично без вихідних.
  • – Та не картай ти себе так, ти в принципі єдина моя гостя. – тепер голос дівчини був позбавлений будь якого акценту, як і тоді, коли вона говорила за допомогою друга.
  • – Як так?
  • – Ну, у всіх же місії, а хтось просто дуже заклопотаний, я це добре розумію. – Тейваз знову посміхалася, як і раніше, але кузина добре бачила все, що в неї було на душі по-справжньому. – Та і, якщо чесно, я ненавиджу, коли мене провідують у лікарнях, бо, ну, ви чого, я точно не хочу, щоб мною милувалися в такому вигляді хто-небудь. Просто раніше не казала, щоб не образити.
  • – Я не хто-небудь, я – родина. І все ж… – не могла змиритися Хана.
  • – Ну, Кіба один раз встиг зайти та пані Йошино, та і мені тут геть не нудно, я ж вже можу читати ваші книжки і все таке. – Тейваз погладила вільною рукою, тильний бік долоні Хани. – Не переймайся, мене ввечері виписують.
  • – Вже? Ти хоч і корчиш із себе героїню, але точно не готова до виписки! Що вони собі думають?!
  • – Хано, я підписала всі папери, я тут вже більше місяця і ще однієї ночі не переживу. І я хочу вже цього клятого рамена!

Хана нарешті теж відповіла усмішкою, але потім дещо спохмурніла.

  • – Навіть Какаші?
  • – Що Какаші? – запитання, через шум птахів під вікном, довелося повторити двічі.
  • – Ну, він довго був у відгулах після вашого повернення і сьогодні я його бачила біля квіткового магазину.
  • – А чому б він мав мене провідувати?
  • – Ну, хоча б тому що ти врятувала йому життя!
  • – Е, ні. Ні, ні, ні, ні. – Тейваз забрала руки, і не те щоб навмисно, а через активну жестикуляцію. – Давай не будемо підтасовувати карти, це він мені врятував життя і через мене ледь не підставився. Я просто повернула борг і сподіваюся спокутувала свій єблізм на місії. Все. Він нічого мені не винний, а тоді б чому йому провідувати людину, яка точно вже виживе, але ще й викликає в ньому купу негативних емоцій, а після того, як я провалилася, так тим більше. Він певно бачити мене не може без почуття нудоти. Єєєє. – Тейваз підняла великий палець догори. – Я вмію будувати стосунки із командиром, якщо він, звісно, не зробив все можливе, аби я більше ніколи не потрапляла до його команд.
  • – Це не дуже схоже не нього… Або схоже. Я не знаю, але думаю, ти точно перебільшуєш, хоча все ж таки, міг хоча б той клятий рамен і принести разочок.
  • – Зате ти була поруч зі мною кожну свою вільну хвилинку. Сама хоч встигала відпочити та поїсти?

Хана ніяково всміхнулася та почухала потилицю.

  • – Я маю вже бігти, але ледь не забула, тримай. – кузина дістала коробочку з кишені, Тейваз її відкрила і побачила там свій годинник. – Це скло з алмазною печаткою, можеш хоч молотком по ньому гатити, але і подряпини не залишиться.

Тейваз щиро кинулася обіймати сестру.

  • – Дякую, дякую, дякую тобі. Цей годинник дуже важливий для мене. Звичайно, я все одно тепер боятимуся його вдягати на місії, щоб ти там про якість скла не казала, але він завжди буде зі мною, щоправда в цій же коробочці та в сумці на стегні.

Хана, поклала годинник на тумбочку, обійняла Тейваз міцно у відповідь та зарилася носом у її волосся, що досі залишалося у повному безладі. Вона б так і сиділа, але під вікном знову голосно зашуміли птахи і це змусило повернутися із думок до реальності.

  • – Тейваз, – прошепотіла Хана на вухо дівчині, – дозволиш мені дещо зробити, але не кажи нічого з цього приводу, поки я не повернуся з місії, добре? Можна?

Характерниця цілком зрозуміла про що мова, вона так і не забувала ті думки, які передалися їй від Хани при першій їхній зустрічі, думки Хани щодо незнайомки.

  • – Та…

Не встигла договорити дівчина, як губи кузини поринули до її губ. Вони були такі теплі, ніжні, вологі і вона явно знала, що з ними робити, а також із губами Тейваз. Насправді, характерниця давно про них мріяла, але проганяла ці думки від себе як надалі з двох причин, однією з якої були їх кровні вузи, але ж, промайнуло зараз в голові дівчини, їм же не дітей спільних народжувати, і вона відповіла на поцілунок, запустивши свої пальці у довге та шовковисте волосся Хани.

  • – Я ж просила нічого не казати, поки я не повернуся. – всміхаючись прошепотіла Хана, а тоді поцілувала Тейваз в чоло, віддала їй пакет з одягом, який обіцяла та попрощалася, поспішивши на наступну місію.

Ввечері нарешті прийшла Цунаде.

  • – Пані Гокаґе, ви моє сонце світанкове! – скочила на ноги Тейваз вже повністю одягнута, та ледь не втративши рівновагу, вчасно схопилася за бильце ліжка, але злякалася, що Цунаде це помітила і передумає сьогодні виписувати.
  • – На вулиці сутінки, яке сонце?
  • – Випустіть мене, просто випустіть!

Тейваз скорчила благальну мармизу та склала руки, мов в молитві.

«Кого ти хочеш обдурити, дівчино? – подумала Цунаде. – В твоїх очах все написано, але і справді краще тобі буде повернутися до нормального життя, ніж продовжувати лікування тут, коли тепер ці стіни повні гучної тиші, а не вічного сарказму того кудлатого вовка».

  • – Іди звідси, щоб мої очі тебе не бачили. – махнула Цунаде в її бік рукою.
  • – Волю домашнім ельфам!
  • – Боже… і кого я тільки в шинобі приймаю.

Награно, або, можливо, не зовсім, обурилася Цунаде, коли Тейваз прямо пролетіла повз неї на вихід.

Тільки переступивши поріг лікарні, Тейваз прибрала фальшиву посмішку з обличчя, натягнула капюшон, певно, від Кібиної кофти, що була їй майже до колін і рушила в бік Ічираку. Там вона замовила підряд три порції рамену, а потім пішла шукати першу ліпшу, головне щоб ще відкриту, продуктову крамницю, аби накупити там купу шоколаду, вафлів, чіпсів та якогось гострого соусу. Взагалі, дівчина заходила виключно за грушевою содовою, але щось пішло не так і тепер вона купу упаковок несла в самих лише руках, намагаючись не впустити їх і згадати, де в селищі вона раніше вже бачила пірс. Блукаючи сповненими людьми вулицями, Тейваз дивилася виключно в землю, тому не дивно, що таки врізалася в перехожого, ледь не вронивши все з рук.

  • – Ти?
  • – Я. – всміхнувся Какаші. – А ти, я бачу, пограбувала весь дитячий майданчик?
  • – Як завжди дотепно, але не вгадав. – «Що? Сьогодні рак у Венері, тому в тебе настала фаза привітності, а завтра знову все стане на свої місця?»
  • – Навпаки, збираєшся цим підкупити всіх дітей Листя?
  • – Ні, я збираюся це все запихнути в себе за один раз, щоб потім ненавидіти себе, адже, насправді, я вже пограбувала Ічираку і на їжу більше дивитися не можу, лише спочатку знайду, де той клятий пірс.

Тейваз хотіло було нарешті піти собі далі, але Какаші не дав їй цього зробити, заступаючи дорогу.

  • – А нащо тоді їсти, якщо знаєш, що чомусь картатимеш себе за це?
  • – Якщо питаєш, отже тобі не зрозуміти. Крім того, робите те, за що я потім себе ненавидітиму – ось мій справжній шлях ніндзя.

Какаші пильно подивився на дівчину, яка весь час навпаки уникала з ним зорового контакту та промовив:

  • – Отже, ділись. – а тоді вихопив всі солодощі зі снеками і викинув їх в протилежний від Тейваз бік. – Члени моєї команди не будуть навмисно шкодити собі.

Тейваз в мить зашарілася, ще і так сильно, що вперше зраділа відсутності яскравих пасм на голові, бо вони б її точно видали, навіть не зважаючи на сутінки.

«Та подивись ти на мене вже!» – закричав подумки Какаші, з бажанням взяти дівчину за підборіддя та розвернути до себе, але натомість схопив її за зап’ясток та потягнув за собою, всміхаючись.

  • – Ходімо, я покажу тобі, де той клятий, як ти виразилася, пірс.
  • – Що?! – дівчина геть вже розгубилася і нічого не розуміла, що ж він собі там взагалі думає. – Дай я хоч собі спершу палець зламаю.

Чоловік зрозумів відсилку, через що не зміг стримати самовдоволеної посмішки, ведучи Тейваз поміж натовпу.

«Ну, він довго був у відгулах після вашого повернення і сьогодні я його бачила біля квіткового магазину» – пролунали в голові Тейваз слова, які вона почула вдень від кузини, а потім ще згадала букет, що бачила в Ічираку, з запискою «Дякую!», хоча і без нього було вже достатньо, тому дівчина вирвала свою руку із хватки Какаші. Чоловік здивовано зупинився та поглянув на Тейваз, яка зараз просто спопеляла його поглядом.

«Добре, а може і не дивись на мене, точно не так… Відчуваю себе зараз п’ятирічною дитиною, яка певно десь облажалась».

«Зате ти була поруч зі мною кожну свою вільну хвилинку» – пригадалися Тейваз тепер вже її власні слова, а тоді вона випалила із неймовірною злістю в голосі:

  • Та пішов ти, Хатаке Какаші.

Їй хотілося штовхнути його з усієї сили, вдарити його, накричати і ще раз вдарити, але натомість вона просто чкурнула в протилежний від нього бік, відчуваючи, як бинти на грудях просочуються кров’ю.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: