Глава 8

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Напередодні:

Шикамару зауважив, що Тейваз не є чистокровною куноїчі чи характерницею, а отже їй не потрібно обирати, як саме йти свої шляхом і, навпаки, варто поєднати знання цих двох різних світів між собою, як вони об’єдналися в ній, щоб отримати заповітну, а головне, виключно доступну лише їй силу. Проблема полягала в іншому, перша місія з’явилася на горизонті набагато раніше і Какаші взагалі не задоволений, що в його команді буде такий новачок.

Неджі став тим, хто першим, випадково, дізнався про таємне хобі Кіби, останній цьому був не дуже радий, тому наговорив такого, через що ще не один рік себе картатиме.      

P.S. Не чекайте серйозної сюжетки чи великої драми (ну, можливо трішечки), автор тут просто відпочиває мізками, що навіть вперше прописала комфортні, теплі стосунки. Бо був приснився сон і я вирішила подумати, а що могло б бути до та після нього? Але, неочікувано для себе ж, я вирішила вписати в історію свій сумний хедканон щодо пейрінгів Хіната/Неджі/Кіба.

P.P.S. Як би я того Мартіна не любила, але писати бойові сцена абсолютно не вмію, тому вибачайте) *Кажу так, немов це хтось читає… Хоча, я досі не знаю, який варіант буде гіршим: що це ніхто не читає, чи що це хтось читатиме, враховуючи зміст майбутніх глав, що я досі сумніваюся чи варто залишати все так, як мало бути, чи краще скоротити той ваш NC-21.*

P.P.P.S. Ці всі постскриптуми дивно звучать, бо вони з’являлися поступово під час публікації на іншому сайті, але тут, заливаючи одразу всі наявні частини твору, я вирішила їх теж залишити і для атмосфери, і щоб ви не забували, що я попереджала) Та вставляючи їх, я не пригадую, щоб було зазначення стосовного того, що в Главі 8 ми пофіксили не лише проблему захищеного сексу у фф, а й сексизм Кішімото стосовно дівчат-медиків.

 

 

 

Глава восьма

  • Патороч якась.

Шикамару, ще повністю оповитий сном, сів на ліжку-футоні не розуміючи, якого чорта дзвенить будильник, якщо він його навіть не заводив. Хлопчина встав та прочовгав до годинника.

  • Е? Я міг собі спокійно насолоджуватися снами найближчі півгодини ще точно. Якого?

Він потрусив годинника.

  • Якого ти не замовкаєш? Е? – до нього нарешті дійшло. – Це не ти дзвениш.

Шикамару поставив годинник назад, зняв ризику з зап’ястку, щоб зав’язати волосся та вийшов до коридору, де звук лунав вже гучніше.

  • Тейваз… – з розпачем промовив Шикамару і відсунув двері до її кімнати.

Дівчина лежала повністю під ковдрою, лише ніс стирчав, а будильник в зоні її голови, чи там, де вона мала якраз бути на думку хлопця, галасував без упину. Шикамару вимкнув його та почав ногою розгойдувати спляче тіло їхнього гості.

  • Тейваз, вставай. Якого ставити будильник так рано і все одно не прокидатися?

У відповідь він почув щось нерозбірливе.

  • Ти мене намагаєшся проклясти чи що? То не переживай, це і так Третій перед смертю встиг зробити, написавши ту рекомендацію в чуніни. Та вставай вже, – Шикамару трішки сильніше вдарив по ковдрі, – не мені ж одному страждати. І чому це я тебе буджу, хіба не дорослі то мають робити з дітьми? І, як дівчина, могла вже і сніданок мені приготувати.
  • Подавишся. – з сильним акцентом пробурмотіла Тейваз з-під ковдри.
  • Хлопче, – у відкритому вікні показалася руда вовча морда, – я б краще цього не робив. Вона ще та самиця зранку, давай краще я сам. Мені не звикати.

Самуїакі  застрибнув до кімнати, повернувшись із вранішнього полювання.

  • І зранку, і голодна, і ще там колись. Схоже на те, що вона сама по собі ще та самиця.
  • Я все чую. – знову, дещо ламано, але розбірливо промовила дівчина. «Хоч і не впевнена, що таки все правильно розумію».
  • Та вкуси ти її вже, може і збадьориться.

Вовк заліз мордою під ковдру й вп’явся зубами в гомілку, іншою ногою отримавши злегка по носові.

  • А щеням, – Самуїакі сів біля футона, трясучи мордою, – вона мене брала до себе під ковдру і обіймала.
  • Не ламай комедію, брешучи. Я не знала тебе щеням.

Тейваз скинула ковдру та сіла на ліжко, її волосся було сильно розкуйовджене, а пасма не могли дійти згоди в кольоровій гаммі.

  • Дівчата такі прекрасні зранку.

Тейваз роззирнулася по бокам, в пошуках подушки, яку зазвичай використовувала лише для читання, але згадавши, що тут вона не здатна жодної книги осилити, тому і подушки не має, а отже нічим кинути і в хлопця за його сарказм, тому просто вирішила спопелити його поглядом. Шикамару у відповідь, як дивився сонними, напівзакритими, абсолютно байдужими до світу очима, так і продовжив.

  • Нащо ти завела так рано будильник та ще й не вставала?
  • Щоб тебе розбудити.
  • Ну, це я зрозумів.
  • Щоб хоча б на першу місію не запізнитися.

Шикамару, згадавши склад сьогоднішньої команди, ледве проковтнув сміх, через що видав звук, схожий на те, немов його в живіт вдарили.

  • Ти що, постійно запізнюєшся?
  • Тільки зранку. А так, то і раніше часто приходжу. Наче ти не помітив.
  • Не приділяв тому увагу. Добре, я перший в душ, в тебе п’ять хвилин, але не засни і зустрінемося на кухні. Там вже має бути щось, бо батько рано втікає на роботу.
  • Втікає?
  • Я звичайно маму люблю, – Шикамару вже стояв у дверях, збираючись виходити, – але теж би від неї із самого рання тікав.
  • Знаєш, бовдуре, я щось жодного разу не помітила, аби твій батько бажав уникнути спілкування зі своєю дружиною.
  • Бо ви всі жінки однакові, особливо ти часто нагадуєш маму.
  • Я не така сама!
  • Ага! – Шикамару посміхнувся та вказав на Тейваз пальцем, немов спіймавши її на гарячому. – Ти все ж визнаєш, що у мами нестерпний характер!

В нього полетів чобіт, але хлопчина встиг ухилитися.

  • І серйозно, Тейваз, – продовжував говорити Шикамару, але не показуючись із-за дверей, – зміни ти їх вже на сандалі. Так, температура в нас не пекельна далеко, але і чоботи це занадто вже.
  • Дякую, але мені вистачить і постійно забивати пальці об меблі, залишу їх хоч цілими в бійках. Це ви дивні.

Шикамару закотив очі та пішов приймати душ.

***

  • Що, чужинко, твоя перша місія? – запитав Котецу на виході із селища, поки Ізумо вносив дані до журналу. – Як думаєш, які в тебе шанси на повернення?

Хлопці занадто підозріло, на думку Тейваз, на неї поглянули.

  • Так, стоп. – дівчина теж зміряла їх прискіпливим поглядом, наставивши на них вказівний палець. – Генма мене вчора, коли ми зустрілися біля складу озброєння, теж саме запитав. Слово в слово.
  • Хіба? – в один голос перепитали хлопці та ніяково всміхаючись, схопилися за потилиці.
  • З чого б це?
  • Оце так співпадіння!
  • От і я так думаю. – очі Тейваз ще більше звузилися. – Ви що, заклалися на мене?

Котецу з Ізумо перестали посміхатися та заперечно замахали головами.

  • А, ну, – Тейваз обперлася долонями на стійку столу пропускного пункту та трішки підтягнулася, щоб ближче нахилитися до ніндзя, – зізнавайтеся, які ставки ви зробили?
  • Ну, я, що ти одразу на койку потрапиш.

Ізумо дав товаришу запотиличника.

  • А ти?! Зізнавайся.

Шикамару з Самуїакі стояли збоку, намагаючись всіма силами ігнорувати те, що відбувалося. Ізумо не збирався розкриватися, не зважаючи на спопеляючий погляд, що не відводився від нього, але друг сам його ледь не спалив:

  • Проте Ізумо з Генмою так взагалі… – не встиг договорити хлопець, бо знову прилетіло по потилиці.
  • Так взагалі що? – Тейваз сподівалася, що не засміється, зламавши всю свою грізну гру.
  • Що тут відбувається? – одразу підійшовши, поцікавився Какаші.
  • Ці бовдури, – байдуже відповів Шикамару, – спалили вчорашній тоталізатор.
  • Шикамару! – обурився Котецу. – Які це ми тобі бовдури? В тебе жилет і той на виріст ще бути не перестав.
  • Але ви так тупо погоріли.
  • Не перекидуй з хворої голови на здорову. – спалахнув Ізумо. – Я взагалі тут теж жертва.
  • Які. Були. Ставки? – не здавалася Тейваз.
  • Та припини, – Какаші поклав долонь на її плече. – Ти певно не так все зрозуміла. Ніхто б не закладався на свого товариша, правда хлопці?
  • Але ж ви самі поставили на…

Цього разу Котецу встиг ухилитися від руки друга, але не від грізного погляду шинобі в масці, тому все одно замовк на півслові.

  • Ти теж зробив на мене ставку?

Тейваз, розвертаючись до Какаші обличчям, скинула його руку і вп’ялася поглядом.

  • Не розумію про що вони.

Чоловік знизав плечима, схопив дівчину за лямку рюкзака та потягнув до воріт, ігноруючи прокльони. Шикамару з вовком поспішили за ними.

  • Стовідсотково поставив на те, що я провалюся на першій же місії, а то і взагалі загину.

Продовжувала тему Тейваз, крокуючи поруч із командиром, коли вони вже вийшли за територію Листя в напрямку іншого селища, де мали зустрітися із вагітною коханкою покійного феодала.

  • Я ж сказав, термін тобі – дві місії.
  • Я ж сказав, термін тобі – дві місії. – перекривила його Тейваз.
  • А я думав, що Шикамару тут наймолодший.

Дівчина видала, щось схоже на глухий рик, склавши руки на грудях.

  • І це, добре, що ти не так сильно нафарбувалася, а то бідна дівчина, народила б ще передчасно.

Тейваз повільно повернула голову в бік Какаші та з награною злістю поглянула на нього не кліпаючи, але цієї ж миті перечепилася об камінь і ледь не впала.

  • О, боги… – прокоментував Самуїакі. – Ти, як завжди.
  • Краще дивись частіше під ноги, а не на мене.

Дівчина хотіла було щось сказати, але натомість таки вже дивилася перед собою мовчки, відійшовши трішки вперед, аби ніхто не помітив рум’янцю на її щоках. Та вона дійсно більше не хотіла настільки агресивно гримуватися, як полюбляла це робити всі останні роки. Чесно кажучи, декілька днів тому, вона дещо злукавила в розмові з Какаші, адже вдома часто ховалася за макіяжем, навіть не на місіях, але чомусь не тут. Та все ж, грим – був невід’ємною частиною її походження, яке вона не бажала забувати, тому і сьогодні нанесла дві чорні паралельні смужки над та під правим оком, два півкола біля лівого та одну, товстішу, вниз по підборіддю. А от з волоссям вже не було ні часу, ні бажання морочити голову, тому Тейваз просто одягла на голову, спустивши на чоло, сплетену пов’язку, яка перегукувалася із візерунком на її плахті, та закрутила ззаду в неї волосся, випустивши два короткі пасма по бокам від обличчя.

  • Какаші? – запитала дівчина не озираючись. – А як мені до тебе звертатися?
  • Та звертайся, як хочеш, мені байдуже, але чим тобі вже моє ім’я не вгодило?
  • А мені прізвище твоє більше б вгодило.

Какаші подавився повітрям та аж закашлявся, Тейваз не зупиняла своє ходи і не розверталася, бо розуміла, що краще зараз нікому не бачити її переляканого обличчя. «Чорт, не втрималася. От би зараз розвіятися за вітром».

  • Розслабтеся, – Шикамару постукав чоловіка по спині і вони пішли далі, – вчителю Какаші, вона не претендує на вашу стару, збочену душу самітника. Просто звикайте, в неї жарти геть без гальм, варто їй лише потрапити в комфортне середовище.
  • Ага, – долучився до розмови Самуїакі, – я вже сотні разів встиг почервоніти через неї перед людьми. Ще якби жартувати вміла, а то вічно якусь дурню мелить.
  • А якщо серйозно, – продовжила Тейваз, ігноруючи підколи друга, – то це у вас тут наче не прийнято просто так звертатися, особливо до старших, а між нами роки три різниці. В моєму світі ми б були практично ровесниками, але за Хребтом все інакше. Хоч мені допомагали багато ваших шинобі, але саме батько Шикамару став вчителем і приділив найбільше часу, щоб познайомити мене із Листям та його законами, Хана з Кібою – тут все ясно, у Шикамару просто вибору не залишається, як терпіти мене, пані Йошино, а з Ґаєм у нас якось особливий зв’язок утворився сам по собі, – дівчина засміялася, – та і з ним весело, ніякого відчуття вікового розриву, так само поладнали з Шизуне та, як не дивно, Сакурою, вона набагато розумніша й відповідальніша, ніж мала б бути на свій вік. Лише щодо Асуми та Куренай, ні, вони чудові, але я досі чомусь уникаю до них звертатися напряму на ім’я. Можливо справа в тому, що вони, як і всі інші, крім маленької групи людей, не знають звідки я прийшла насправді і просто думають, що я байстрючка Чооші із невеличкої, маловідомої країни, а мене то совість душить, бо з ними хочеться бути чесно. Не знаю.
  • І нащо ти мені це розповідаєш?
  • А? – Тейваз відчула сильний сором, навіть невеличку ненависть до себе. – Я просто відповідала на питання ж…

«Дурне базікало. Боже, та що зі мною?! Чому в мене вже не виходить бути байдужою та холодною? Я стільки років над цим працювала, щоб потрапити сюди і знову вести себе, як пришелепкуватий клоун? Я не хочу знову ходити вічно усміхненою, бути з усіма привітною та дружелюбною. Та що ж сталося? Не встигло пройти декількох місяців тут, як я знову стаю тією доброю слабачком, що вічно соромить себе перед людьми, відкривається їм аж занадто, такою, як була колись, ще дитиною. Заберіть це від мене, заберіть цю можливість знову відчувати, – Тейваз різко злякалася своїх же власних бажань, – але нізащо не забирайте мене звідси, ні, ні, ні, нізащо».

  • Семпай. – втрутився в розмову Шикамару. – Якщо хочеш, то Какаші-семпай.
  • Не думаю, що це підходить, Шикамару. Я ж ніяк і ні в чому не наставляю Тейваз, не допомагаю.
  • Ви хочете, щоб вона зверталася «командир» чи може «пан»?
  • Не вважаю за потрібне, якось змінювати наше спілкування заради однієї місії.
  • Ха! Я б не поспішав так. – Шикамару трішки лиховісно всміхнувся. – Якщо Тейваз добре себе покаже в цій місії, то вона, на весь період навчання Наруто та Сакури, стане постійним членом вашої команди. П’ята попросила і мене написати короткий звіт, як повернемося, додавши його до звіту батька щодо результатів навчання.

Какаші мовчки подивився у спину дівчині та важко видихнув.

  • Не хвилюй…теся, – якось тихо озвалася дівчина, – я ніколи не була відмінницею… Какаші.
  • Хей, я ж нічого не сказав.
  • Все і так ясно. Ваше ставлення до мене за ці декілька місяців, що ми бачилися, занадто красномовне.
  • Ну, взагалі-то, ми бачилися лише декілька разів. Не варто на їх основі робити висновки.
  • Цього досить. Але не переживайте, – «Знову на Ви? – подумав Какаші. – Ну, певно, це все ж на краще.» – я не змішую особисте з робочим, тому це ніяк не вплине на нашу командну роботу.

На пару секунд Тейваз озирнулася, щоб навмисно всміхнутися своїй першій команді по цей бік Хребта Мороку, але Какаші навіть не помітив, його ще від її останніх слів, мов блискавкою вдарило. «Дурень».

  • Хей, Тейваз, – шинобі навмисно зробив голос більш привітним, – можна дізнатися, куди ти так поспішаєш?
  • Дурне запитання.
  • А ти хіба дорогу знаєш, що чкурнула попереду всіх?

Дівчина різко зупинилася, що Шикамару, який вже встиг задуматися собі, споглядаючи природу довкола, ледь не врізався в неї.

  • Ой… – Тейваз розвернулася, але намагалася сховати ніяковіння, – там якраз попереду вже закінчується ліс, як я бачу, і буде перша розвилка, так?
  • Ага. Не поспішай. – Какаші порівнявся з дівчиною, кивнувши, щоб всі продовжувала йти. – До речі, якщо хочеш знати, – чоловік поглянув в небо, говорячи, – я поставив, що ти повернешся до Листя з повністю виконаною дебютною місією і без значних ушкоджень.
  • Правда? – Тейваз щиро здивувалася, мов дитина, вона геть не очікувала такого почути, почути, що в неї хтось повірив, ще і саме цей шинобі, який точно просто так не похвалить, особливо після того, що вже було наговорив. Тому вона одразу поглянула на Какаші з цілковито невинним обличчям, абсолютно забувши, що щойно пообіцяла ж собі придушувати емоції, але він так і продовжував дивитися в небо. – До речі, все хотіла спитати, а хіба нас не замало для охорони дівчини, яку хочуть вбити впливові люди, бо вона носить в собі єдиного прямого спадкоємця країни Рік?
  • Добре, що ти також погоджуєшся, що двоє шинобі для такої місії замало.

Какаші поглянув на дівчину всміхаючись та намагаючись втримати сміх.

  • Гей! – Тейваз штовхнула його трішки в бік, щоб Какаші похитнувся, але не впав. – Не списуй нас із рахунків!
  • Так, – погодився Самуїакі, – бо собачої крові в мене хоч і мало, але у взуття насцяти і я можу.
  • Добре, добре, жартую. – Какаші підняв руки на рівні грудей, долонями перед собою. – Але якщо подумати, ви справді не ніндзя. Не хочете прийняти участь у наступному іспиті на чунінів?
  • З дітьми? – дещо скривилася дівчина.
  • А тобі що, звикати?
  • Що ти цим хочеш сказати, Шикамару?
  • Нічого неочевидного.
  • Я попрошу, – перебив їх Какаші, – ці діти ще і фору можуть дати, та все одно перемогти дорослих. Але ти б перевірила свої навички, саме, як один із нас.

Тейваз нічого не відповіла, але справді задумалася над питанням, хоч відповідь свою знала вже наперед.

  • Досить ставитися до мене, як до новачка, як до дитини.
  • То не веди себе, як мої однокласники.
  • Шикамару… – Тейваз глибоко вдихнула та випустила повітря, разом із злістю, а тоді знову повторила запитання до Какаші. – Так, а що там із кількістю?
  • Ми лише доповнення. В тієї дівчини є своя охорона, точніше залишки охорони батька дитини, які визвалися супроводжувати її та охороняти дитину до народження чи поки вона не зможе посісти трон. В країні Гарячих Джерел є один феодал, щоб був другом правителя країни Рік і він пообіцяв їм прихисток.
  • Залишки?
  • Більшість приватної охорони правителя перебили, інші просто перейшли на сторону його брата, бо нащо дивитися на журавлів в небі, точніше в утробі? Сама дівчина змогла втекти лише до нашої країни, попросивши захисту, бо її листування з другом покійного правителя було викрито і її б зловили на виїзді з країни, тому вони і змінили маршрут. В принципі, єдиний небезпечний відрізок дороги – це як тільки ми заберемо її з храму та поки не перетнемо кордон країни Гарячих джерел, далі найманці не матимуть права йти, інакше це загрожуватиме воєнним конфліктом. Але країна маленька, друг покійного живе майже на її початку, тому ми супроводжуватимемо їх до самого кінця. – Какаші помітив, наскільки уважно весь цей час дівчина слухала та дивилася на нього. – Ем, що? В мене щось не так з обличчям, ой, тобто з маскою? Волоссям?

Тейваз ще якусь мить не відводила від нього погляду, а тоді посміхнулася та відповіла:

  • Та ні, все добре, … семпаю. – і відвернулася, щоб приховати рум’янець та, в принципі, сховатися від реакції Какаші.
  • Тейваз?
  • Га?
  • Я бачу в тебе руки повністю зажили?

Дівчина подивилася на свої долоні, покрутивши їх.

  • Так, жодних слідів і більше жодних опіків під час виконання техніки.
  • То ви з Ханою таки впоралися.
  • Так, ще Асума допоміг контролювати чакру і навчив переносити її на шаблю.
  • Он як? Асума? – «Я ж сам відмовився її тренувати, сам захотів триматися подалі, то що це тоді за відчуття таке? Немов я знову втратив своїх учнів…»
  • А як твоє поранення? Воно було гіршим за опіки, хоч і невеликим.
  • Ніяк не турбує, не переживай, скоро повністю затягнеться.

Наступний відрізок шляху вони йшли мовчки, аж поки Какаші не запропонував зупинитися та розбити табір на обід.

  • Це перша та остання зупинка перед початком самої місії, далі вже буде не до розслаблення, тому їжте, перепочиньте і вирушаємо.

Какаші зняв рюкзак та стрибнув на дерево.

  • А ти не їстимеш?
  • За часи в Анбу, я звик до поживних пігулок. Так швидше і простіше. – шинобі зручно вмостився на гілці, дістав книгу, закривши нею пів обличчя, та час від часу, як було видно, таскав щось із сумки до рота.
  • Ну, добре…

Поки Тейваз рилася в портфелі, до неї підійшов Самуїакі та вкусив за руку.

  • Ти що, теж не з нами будеш?
  • Сама то їж, я піду щось свіженьке вполюю.
  • Тільки не заходь у селища та на пасовиська!
  • Так-так.
  • Самуїакі!
  • Так-так. – почулося вже з хащів.
  • Одного так було б достатньо!
  • Не може бути. – собі під носа пробурмотів Шикамару, ламаючи та кидаючи до рота крекер. – А що ти їси?

Хлопець подивився на Тейваз, яка з набитим ротом та червоними вустами теж здивовано поглянула на нього.

  • Солодкі пельмені твоєї мами. – більш-менш розбірливо відповіла дівчина. – До речі, дуже схоже на вареники з вишнями моєї бабусі, прямо дуже, лише форма інша.
  • Ти взяла на місію обід з дому?
  • А що тут такого?
  • Ти взяла мамину їжу на місію?
  • Шикамару, що за комплекси? Вони смачні, то чому я мусила відмовлятися від смачної, домашньої їжі?

Шикамару ошелешено поглянув на дівчину та легенько вдарив себе по чолі.

  • Ти не перестаєш дивувати.
  • Ой, скажи чесно, що теж хочеш. – Тейваз з чортенятами в очах подивилася на хлопчину.
  • Я на місіях віддаю перевагу ІРХ шинобі і тобі раджу.
  • Та я краще за білками піду разом із Самуїакі. – дівчина протягнула інший бенто Шикамару, штурхаючи його ним у плече. – На, тримай. Твоя мама знала, що ти теж захочеш. Не прикидайся, бери.

Шикамару ще думав покорчити із себе серйозного чуніна при виконанні, але майже одразу здався та забрав бенто, викинувши крекер через плече. Тейваз переможно загиготіла.

Ще до заходу сонця загін дійшов до місця зустрічі із наложницею померлого правителя. Дівчину майже одразу всадили в паланкін із цупкими занавісками, але Тейваз встигнула її розгледіти.

  • Вона ж геть дитина!
  • Не галасуй. – спокійно відповів Какаші.
  • Але ж, вона молодша за Шикамару. Діти не мають народжувати дітей. Вони не мають ставати чиїмись іграшками, вони…
  • Мають лише помирати? – перебив на півслові Какаші.
  • Ні…
  • Вітаю тебе в нашому світі.
  • Але ж це не Середньовіччя якесь. – собі під носа прошепотіла Тейваз.
  • Що?
  • А чому ви ігноруєте існування коней? Печатка є, а самих тварин ні? Ну, точніше, добре для ніндзя, коні часто можуть стати просто тягарем, але от зараз, чому саме ноші, чому не карета?

Какаші і сам не знав, що йому відповісти, натомість мав, що спитати:

  • А там за Хребтом не так? У вас діти не вмирають, їх не дарують правителям?
  • Ні, це незаконно. Звісно, все залежить від країни, але діти часто це просто невинні жертви, їх ніколи не відправлять на заклання. Так, є ті місця, де вони страждають більше, а де менше, але такі порядки, як у вас, давно вже вимерли.
  • Але і вони більш беззахисні, так? – запитав Шикамару. – Не здатні за себе постояти?
  • А у вас що, не лише діти-ніндзя на це здатні? Звичайні, цивільні дітлахи теж? Наче ж от взяли і підклали маленьку дівчинку під старого, огидного, товстого діда.
  • Ну, – продовжив Какаші, – з того, що я чув, він не був ні старим, ні товстим, а досить навіть вродливим та молодим.
  • Фу. – скривилася дівчина. – Стало ще огидніше.
  • І важко ж тобі буде в нашому світі.
  • Не треба судити, коли нічого про мене не знаєш.

Какаші уважно поглянув на дівчину, намагаючись зчитати, що в неї зараз у думках, але не зміг навіть припустити, тому далі йшов вже мовчки. Інші теж не переривали тишу, лише десь позаду чулися обривки розмови між Самуїакі та одним із приватних охоронців наложниці.

  • На диво все тихо. – сказав Шикамару, коли вони зупинилися на нічліг.
  • Так, – погодився старший із трьох охоронців на ім’я Генро, – це не добре.

Для наложниці поставили намет, всі інші, включаючи шинобі, мали спати просто неба в лісі, як і зазвичай.

  • Добре, – звернувся до команди Какаші, після трапези, – я першим заступаю на варту, через три години розбуджу тебе, Шикамару, потім ти Тейваз. Охоронці так само.
  • Просто цікаво, – почала була дівчина, – у вас в шинобі є стільки різноманітних технік, але ви не придумали щось ліпше за пастки, аби можна було вночі спати, а не стояти на варті?
  • Якщо вважаєш, що не справишся на першій місії із цим, то так і скажи, змінимо розклад.
  • Я ж просто спитала. – Тейваз перевернулася на бік, спиною до всіх. – Добраніч, хлопці.
  • Очі хоча б закрий. – сказали два ока, що світилися в хащах прямо навпроти обличчя дівчина.
  • Га? Самуїакі, чого тобі?
  • Якщо вже збрехала, що збираєшся спати, то хоч очі закрий.
  • Про що ти, вовче?

Поцікавився Какаші у Самуїакі, але, натомість, хотів було відповісти Шикамару.

  • Вона…
  • Хлопці, замовкніть, будь ласка, і дайте поспати, поки є час, вона сама може з собою розібратися.

В хащах стало темно, Шикамару просто видихнув, теж збираючись спати, а Какаші окинув їх поглядом, тоді розвернувся, перекинувся знаками із охоронцем, що теж першим заступав, і пішов зайняв місце для варти.

  • Семпаю?
  • Ще не спиш. – зауважив Какаші, коли до нього наблизилася Тейваз.
  • Я забула у вас дещо уточнити. – він кивнув на знак того, що готовий слухати і покосився на неї периферичним зором, а дівчина так і залишилася стояти за його плечем, дихаючи йому в потилицю. – Який статус у тих, хто нападе на нас, точніше на наложницю?
  • Що ти маєш на увазі?
  • У нас ціль захистити пані Міаку будь-якою ціною чи нападники мають залишитися живими і ви їх здасте поліції?
  • А як би ти вчинила із людьми, що погодилися вбити вагітну дівчину?
  • В мене вдома не так то просто отримати право на вбивство, а тут ні слова про подібне не було, от і питаю.
  • Право на вбивство?
  • Так, аби не потрапити до в’язниці навіть за самооборону.

Какаші відвів погляд, а тоді через пару секунд мовив:

  • Ні. Це справи шинобі, а завдання є завдання. Вони, якщо знадобиться, вб’ють нас, а отже і ми маємо ті ж права, отримавши це завдання. Та і ранг передбачає подібне. Звісно, бувають випадки, коли вбивство не бажане, але це не він.
  • Це все, що я хотіла почути. Семпаю.
  • Інколи, – сказав Какаші не озираючись силуету, який вже відходив від нього, – мені здається, що в тобі дві абсолютно протилежні людини сидять. Від твого погляду то змерзнути на смерть можна, то… то всміхаєшся постійно.
  • Про вас я б так само сказала.
  • Хм.

Почалася варта. Какаші задумався, що якщо все пройде без пригод, що, звісно, навряд чи, то вони до наступного світанку доберуться вже до країни Гарячих Джерел, якщо не ставатимуть знову на ніч. Шинобі подув в долоні та розтер трішки задубілі пальці.

  • Місяць такий, що і не почитаєш, тут і розгледіти ворога буде важко. – пробубнів він собі під носа. – Але почути запах людини в лісі не так то і складно.

Какаші поглянув догори, де було чудово видно зоряне небо поміж дерев.

  • Гарно…

До нього підійшов Генро та мовчки вказав на зап’ясток, імітуючи годинник. Какаші кивнув та пішов розбудив Шикамару, аби помінятися, а сам збирався якомога швидше заснути і бажано без сновидінь. Тейваз так і лежала на тому самому боці, вовка ніде не було чутно, але Какаші відчував, що Самуїакі там, де і був до цього. Ліс спав, лише де-не-де чулися звуки нічних тварин та шелестіння листя.

***

  • Тейваз.

Дівчина моментально відкрила очі та схопилася за шаблю. Навпроти неї, в непроглядній пітьмі, знову світилися два ока. Нічого не було чутно, крім рівномірного сопіння людей, взагалі нічого, навіть сов чи мишей. Самуїакі не кліпав і Тейваз зрозуміла, що він насправді дивиться крізь неї. Її очі почали пристосовуватися до темряви, а чуття прокидатися.

  • Суууука, – з голосом повним відчаю просичала Тейваз, – я ж тільки була заснула.

Дівчина скочила на ноги, в чому і спала: одна вишита сорочка та розкуйовджене волосся, і в два кроки стрибнула до намету, одразу відрубавши чотирьом білим зміям голови.

  • Ну, чому завжди змії! Я їх так люблю, а вони вічно проти мене. – визвірилася Тейваз, заходячи до намету.

Какаші теж вже прокинувся, встигнувши оцінити ситуацію в таборі: Шикамару з командиром охорони не було видно, інші двоє мертві, зрозумів він, перевіривши пульс.

Шинобі в масці вилаявся.

  • Що там, Тейваз?
  • Пані Міако? – дівчина запалила запальничку, перевіряючи намет. – Все добре, можете ще поспати. Ми просто готуємося збирати табір. – всміхаючись, збрехала вона наложниці, а потім звернулася до Какаші. – Вже чисто. Самуїакі?!

Вовк цієї ж миті опинився в наметі.

  • Вона на тобі.

Самуїакі кивнув, скалячись, та став перед лежачою дівчиною, яка з просоння ще не сильно розуміла, що щось не так. Тейваз вийшла з намету, перед тим запаливши гасові лампи, і якраз на шум повернулися Шикамару та Генро. Какаші, з кунаями в руках, був абсолютно готовий до нападу поки що невидимого ворога.

  • Як так сталося? – запитав охоронець, коли побачив два трупи.
  • Шикамару, допоможи Самуїакі в наметі. – наказав Какаші, той кивнув та зник за полотном.
  • Змії. – відповіла охоронцю Тейваз із сильним акцентом. – Вони послали змій. Жодного запаху чи шуму, так би мовити. Просто ми з вовком вже мали не раз справу з плазунами, він їх завжди чує. Але хто послав і де вони – це вже інше запитання.

Почувся дівочий крик із намету, Тейваз була найближче, тому першою увірвалася туди. Двоє ворожих шинобі проникли за допомогою стихії землі і саме вели боротьбу із Шикамару та Самуїакі, а дівчина забилася в куток, галасуючи.

  • Пригніться, пані.

Дівча впало додолу, а Тейваз провела шаблею над її головою, розрізавши полотно намету, яке ж одразу просякло кров’ю.

  • Я, бляха, тільки була заснула!

Потім Тейваз теж одним ударом відрубала голову тому, хто бився із Шикамару, благо, він був значно вищим за хлопця, а другого відкинула потоком повітря на вулицю, разом із Самуїакі.

  • Вибач, друже.

Шикамару залишився із наложницею, а Тейваз вийшла на вулицю, де вже точилася запекла боротьба із шинобі селища Схованого у Камені.

  • А чим я завинив? – прогарчав Самуїакі.
  • Зволікаєш дуже.
  • Аааа. – лише і встиг сказати вовк, перед тим, як кинутися на двох шинобі, що саме завалили охоронця камінням і по-черзі, але з неймовірною швидкістю, відірвав їм голови та кинув по сторонам.
  • Дякую. – захекано відповів Генро, витираючи обличчя від чужої крові. – Вони мов нізвідки з’явилися.

Біля Какаші вже лежало двоє загиблих ніндзя, коли він збирався прикінчити ще трьох.

  • О, ні, – Тейваз, побачивши Райкірі, кинулася до Какаші та пронизала одного ворожого ніндзя наскрізь шаблею, що лезо зупинилося аж перед самим животом шинобі в масці. А от куноїчі вона схопила за патли та відтягла до себе, – ділись. Вони мені завинили прекрасний сон.
  • Ще раз скажи, – облизуючись, озвався вовк, – а то не всі почули.

Тейваз, не відповідаючи другові, перехопила куноїчі за шию та з усієї сили кинула її об землю, стиснувши горло, поки вона не перестала подавати ознак життя.

  • Ну, взагалі-то, – підійшов до неї, вже вільний, Какаші, – це були мої.
  • Зволікаєш дуже.
  • Взагалі-то!

Але Какаші не встиг договорити, бо знову закричала наложниця, і він чкурнув до намету. Вже три трупи лежали на землі, ще один ніндзя стояв, із приставленим до нього кунаєм Шикамару, а інший тримав наложницю в заручниках.

  • Ще крок і вона помр…

Його голова злетіла з плеч, а задня стінка намету була вже повністю розірвана, через неї і увійшла Тейваз.

  • Що ж, видно той братик дуже не радий своєму майбутньому племіннику. – дівчина оглянула обстановку. – О, Шикамару! А я думала, що поки сонечко не встане, від тебе допомоги можна і не чекати.
  • Ха. Ха. – байдуже відповів хлопець, а тоді поглянув на Какаші. – Вчителю Какаші?
  • Не треба. Я сам.

Какаші підійшов та перерізав останньому шинобі Каменю горло, а тоді кинув до інших мертвих побратимів.

  • Думаю, я знаю, хто з вас це зробив.

Наложниця тихенько собі плакала в обіймах Тейваз.

  • А ми що, допитувати не будемо?
  • А ти що, не знаєш, хто їх послав?
  • Збираймося і йдемо. – промовив єдиний вцілілий охоронець.

Шикамару, вийшовши з намету і побачивши всю картину, одразу запитав:

  • Тих, що без голови, теж ти?
  • Я схожа на ту, що відгризе зубами голову? – відповіла Тейваз, передаючи Міаку охоронцю.
  • Ну… – хотів було пожартувати Шикамару, але передумав.
  • Ні, мої он ті. – дівчина кивнула в бік мертвої куноїчі та шинобі, що лежав поруч. – А то вовчик-братик постарався. Бо хоч обезголовлення і найнадійніший варіант для переважної більшості нечесті, але можна трішки й додавати різноманіття.
  • А ти виявилася не такою добрячкою, якою здавалася. – сказав Какаші.
  • Та це навіть на ранкову гімнастику не тягнуло і ти не дав мені останнього покатувати хоча б.
  • Любиш таке? – дещо холодно він поглянув, запитуючи.
  • Ненавиджу, але роблю майстерно.
  • А як називається твоя тактика? – продовжував шинобі в масці. – Я не вмію складати печатки, отже навіть іншим не дам змоги це зробити?
  • Тактика називається, – Тейваз з-під лоба поглянула на чоловіка, – я, бляха, тільки була заснула. Самуїакі, тепер задоволений?
  • А я ж її вчора будив. – з круглими від здивування очима, згадав Шикамару. – Знаєте, вчителю Какаші, на всі наступні ваші ранкові місії, Тейваз буде запізнюватися. Я більше до неї в кімнату не зайду, хай той будильник хоч розірветься.
  • Ну, а я постараюся і надалі ставити людей на варту так, щоб і мені її будити не доводилося. Хоча, це така цікава ідея, бо вона як скажена собака на ціпку, якби тільки можна було обирати час нападу на нас.
  • Ви такі кумедні, пончики.
  • Га? – не зрозумів Какаші.
  • Хлопчики, Тейваз, хлопчики. – виправив помилку Шикамару і попросив вовка вкусити нарешті дівчину, але точно не за шию.
  • Не за шию…

Прошепотіла Тейваз і перехопила погляд Какаші, дозволяючи собі задуматися, але усвідомивши, що вона взагалі не відводить очей, а шинобі вже дещо зашарівся, дівчина одразу повернула себе до реальності та пішла одягатися, цього разу просто заплівши косу на один бік.

***

Нести ноші вже не було кому, тому останній відрізок маршруту компанія збиралася подолати пішки. Не можна було не помітити засмучене і набрякле від сліз обличчя наложниці, але команда із Листя були раді, адже тепер темп їхньої подорожі пришвидшиться.

Після обіду вони зупинилися на заїжджому дворі, щоб перекусили, а Міака могла також перевести дух. Після їм трапилися на шляху ще декілька шинобі із Каменю, але цього разу миттєво з ними розправився Какаші, що наложниця навіть не встигла злякатися.

  • Відчуття, – з підозрою промовила Тейваз, виходячи з-за кам’яної стіни, яку для захисту інших підчас битви утворив Какаші, – що ти змагатися надумав, бо я навіть шаблю не встигла витягнути? А я думала, що це фішка Ґая.
  • Нічого подібного. – не приховуючи задоволення, відповів чоловік, одягаючи рюкзак назад. – Ви просто зволікали дуже.
  • От, паск…
  • Хто? Ну, Тейваз, як ти хотіла назвати свого командира?
  • Пасссс…. – дівчині не вдавалося придумати іншого співзвучного слова. – ссскаль?

Якби Самуїакі міг, він би вдарив себе зараз по чолу на пару із Шикамару.

  • Нам ще довго? – тоненьким голоском звернулася Міака до свого охоронця.
  • Через годину ми перейдемо кордон країни Гарячих Джерел, а за пару вже будемо в повній безпеці.
  • Сумніваюся, що ще будуть напади.

Промовив Какаші і виявився цілком правий, залишок шляху вони пройшли абсолютно без пригод, але прибувши в селище, одразу помітили наскільки порожні вулиці.

  • Це не добре.

Прокоментував Генро, а наложниця міцно притулилася до нього, немов донечка до батька, в принципі, за віком воно так і виглядало.

  • Крім того, – продовжував він, – нас мали вже зустріти. Десь тут знаходиться трактир, в якому і зачекаємо.

Компанія швидко знайшла необхідний заклад та з легкістю зайняла столик, бо відвідувачів абсолютно не було.

  • Пане, – звернувся Какаші до господаря трактиру, – а де всі?
  • Туристи чи що? – чоловік важкими очима поглянув на своїх гостей, а потім помітив протектори. – Чи що, значить. Карантин у нас, локальний та невеличкий.

Самуїакі одразу нагострив вуха.

  • Карантин чого? Чому тоді вхід до міста вільний?
  • Бо це драконяча шкіра лише. Під загрозою діти та вагітні, а батьки теж стараються зайвий раз не виходити, щоб не принести додому. Ви замовляти щось будите?
  • Так, давайте на всіх страву дня та чай.
  • Пані, – Шикамару звернувся до наложниці, коли вже принесли обід, – судячи із вашого спокійного стану, ви вже перехворіли драконкою?
  • Так. – ніжним голос і з посмішкою відповіла дівчина. – Та і ми вже в безпеці, чого мені тепер хвилюватися? З дитиною теж все добре.

Тейваз, з-під глиняного горнятка, поглянула на Міаку, сумніваючись чи вона взагалі здатна виносити дитину.

  • В безпеці? Шикамару, що це за драконка така?
  • Хвороба, якою найчастіше хворіють діти ще до 9 років і в них вона, ну, майже, проходить без змін. Незначна температура та висип, що схожий на сонячний опік і нагадує луску дракона, коли сходить з тіла, але якщо її підхватить дорослий, то в лічені години звалиться з ніг, жар буде такий, що майже нереально зігріти, а опіки, немов вилили кислоту. Та це вкрай рідко трапляється, адже в дитинстві її легко підхватити дитячим імунітетом, але і дорослі ризикують, якщо спора хвороби потрапить напряму в кров, тобто у відкриту рану, наприклад.
  • Схоже на зміїний покрив, як її у нас називають. І справді, дитині вистачає простого карантину, дорослим щастить менше і навіть є смертельний ризик, якщо не надати допомогу вчасно, тому дітей навпаки посилають в гості до хворих, аби заразити. Але ти маєш рацію, Шикамару, нею дійсно всі встигають перехворіти в дитинстві.
  • Доброго дня. Пані Міака? Пан Генро?

Біля їхнього столика з’явилася жінка, років сорока, в традиційному кімоно та з чорним, густим волоссям, складеному на потилиці.

  • Так. – відповів чоловік.
  • Я пані Юї і мене послав правитель за вами. Вибачте за затримку, в селищі зараз невеличкі проблеми з вільними людьми. Прошу, пройдемо на двір, там на нас чекає повозка з волами.
  • І знову без коней… – сказала сама до себе Тейваз.
  • Дякую вам, – тепер жінка говорила до Какаші, – що доправили нашу подругу цілою та неушкодженою. Але чи не могли б ви доставити пані Гокаґе цей сувій? Це дуже важливо та терміново.
  • Так, звісно. – Какаші поклав сувій до портфелю.

Після того, як шинобі поновили запаси продуктів, всі вийшли на вулицю, попрощалися і команда із Листя вийшла за ворота селища в напрямку дому.

  • Думаю, ми за добу будемо вже вдома, адже нам тепер не потрібно робити той гак та зайвий раз затримуватися. – припустив Шикамару, коли вони вже покинули межі країни і поки йшли цілковито безлюдною, гірською долиною вздовж річки.
  • Т…т…так. – лише і зміг вимовити Какаші, перед тим, як втратити міцність в ногах.

Він би впав на землю, ризикуючи забити голову об каміння, якого тут було вдосталь, якби Тейваз його не встигла зловити та не усадила, але вже із допомогою Шикамару, спиною до великого валуна.

  • Він весь горить. – зауважила Тейваз. – Хатаке, а ну зізнавайся, ти хворів в дитинстві тією хворобою?

Какаші ледве підняв голову та зумів всміхнутися.

  • Та я, в принципі, в дитинстві маже ніколи не хворів.

Рука Тейваз так і тягнулася йому врізати, але вона вчасно це усвідомила, опустивши її.

  • Чому ти не сказав? Чому вам хлопцям так важливо грати із себе крутіїв, в яких нічого ніколи не болить? – з кожним словом тон та погляд дівчини ставали все суворішими. – Хатаке, коли ти відчув перші недомагання? Чому змовчав про них?
  • Не хотів, щоб ти ще більше заганялася.
  • Тобто?
  • Вибачте, вчителю Какаші.

Шикамару розстібнув жилетку чоловіка та підняв гольф з безрукавкою, відкривши поранення від стихії блискавки, яке вкрилося довкола червоною шкірою.

  • Аааааааа. – Тейваз губилася в словах. – Але ж, ти сам казав, що я не винна, нащо було приховувати, Хатаке?!
  • А тобі то допомагало не картати себе? – він знову всміхнувся, а піт стікав йому в очі. – Чи думаєш я не помічав, що ти постійно дивишся на цей бік?
  • Але ж, ти міг сказати, ми б взяли ліки хоча б.
  • Я вважав, що ми встигнемо повернутися, якщо таки і захворів.
  • Мабуть, – мовив Шикамару, – температура у вчителя була вже тоді…

Тейваз потягнулася до бандани Какаші та зняла її.

  • Пробач. – сказала дівчина, витерши піт з обличчя шинобі, а тоді намочила бандану в річці, віджала та пов’язала назад. – Треба його якось зручніше вкласти, Шикамару.
  • Е, ні, перестаньте вже. – Какаші хотів встати, але Тейваз не дала цьому статися. – Зараз я трішки перепочину і ми підемо далі, тим паче, сувій просили доправити негайно.
  • Ми все одно не зможемо вже рухатися в такому самому темпі, як планували.
  • Тоді я відправлю сувій Паккуном, зараз тільки викличу.
  • Це хто?
  • Собака-ніндзю.
  • Як із клану Інузука?
  • Ну, не зовсім, але щось таке.

Какаші трішки змінив позу і спробував застосувати техніку виклику, але нічого не сталося.

  • Схоже, вчителю Какаші, вам трішки гірше, зовсім трішки, ніж ви думали.
  • Вибачте. Зараз я спробую ще раз.
  • Та сиди ти вже, Хатаке. – Тейваз знову силою всадила Какаші. – Самуїакі, ти ж єдиний із нас тут найшвидший, знайдеш дорогу до селища?
  • Дуже смішно, жінко. Давайте свій сувій. Заодно хлопці в тиші побудуть, он хворому взагалі корисно.
  • Просто гризони мене якомога смачніше і вали до П’ятої.

Двічі вовка просити не треба було, він виконав прохання і побіг, що є духу.

  • Що ж, семпаю, тримайтеся за мої плечі і пішли, може до Нового року дійдемо.
  • Так, дякую. – Какаші закинув руку на дівчину і вона просто обпікала їй шию. – Тільки чого ж так холодно?

Шикамару з Тейваз переглянулися, поки Какаші намагався закутатися в жилет вільною рукою.

  • По-ходу, не йдемо. – зауважив Шикамару, кидаючи рюкзак під камінь.

 

Глава восьма (частина ІV)

 

  • Йдемо. – пробурмотів Какаші, скручуючись вдвоє, чим змушуючи зігнутися і дівчину, – тільки зараз зігріюся і йдемо.
  • Ага. Патороч якась.

Шикамару подіставав з усіх рюкзаків постіль та зробив з того одне спальне місце для Какаші з купою, яких не яких, але ковдр і вони перетягли туди чоловіка.

  • Добре, що за цим валуном геть не вітряно. Розпали вогонь, а я назад до селища.
  • Що? Тобто?
  • Йому негайно потрібні ліки, ти, якщо підеш, є шанс, що заблукаєш і втратиш час, тому ти залишаєшся з ним. Спробуй його зігріти, розпали багаття, нам немає від кого переховуватися. Я за півдня повернуся.
  • Але…
  • Що?
  • Я скоро втрачу здатність до мови, а якщо щось йому буде потрібне?
  • Крім води і тепла, йому зараз нічого не потрібно, а ці слова ти вже точно вивчила. І це, слідкуй, щоб опіки не розповзлися по тілу, якщо тільки це станеться, то хоча б знімеш біль цим. – Шикамару дістав мазь із сумки та кинув в руки Тейваз.
  • Що це?
  • Брав для тебе, якщо знову обпалиш долоні.
  • Оу…
  • І так, якщо опіки ставатимуть виразками, зміни з нього одежу, яка торкалася ураженого тіла і кинь у багаття.
  • Добре… але…
  • Що але?
  • А може все ж піду я, а ти залишишся з ним наодинці?

Шикамару здивовано підняв ліву брову та нахилив голову.

  • Не веди себе, як дитина.
  • Що?! – Тейваз скочила на ноги. – Знову ти за своє! Це взагалі-то тут ти дитина!
  • А ведеш себе постійно ти, як підліток. Тусуєшся регулярно лише з дітьми, немов тобі не чверть століття майже, розберися вже зі своїми психологічними травмами, а то застрягла в одному віці давно, а час рухатися далі.
  • Що… Ні, чому ти це кажеш?

Шикамару важко видихнув та опустив очі.

  • Мабуть я трішки втомився, вибач, я давно хотів це тобі сказати, але точно не так.
  • Але ти не правий, я часто відпочиваю з вашими вчителями.
  • Ага, десь з краю, в зажатій позі, а тільки опиняєшся серед нас, так одразу…
  • Все, – перебила його дівчина, – припини.
  • Добре. Я пішов. Вода і тепло. І чесно кажучи, я б краще сам чекав тебе спокійно під валуном, споглядаючи хмаринки і, нарешті, побачив би обличчя вчителя Какаші, але раціональніше буде піти мені.
  • Ви ніколи не бачили його обличчя?
  • Ні. Напевно ніхто не бачив.
  • Він що, завжди в місіях на деревах їсть?
  • Хм…
  • Шикамару, а як ти хочеш, щоб я його зігріла? Не в багаття ж кидати, а ковдри і так всі на ньому, але він все одно тремтить.
  • Серйозно?
  • Ну, та? Був би тут Самуїакі, він би ліг на нього і швиденько зігрів своїм теплом.
  • Молодець, Тейваз, думаєш в правильному напрямку.
  • ЩО?! – щоки дівчини залилися фарбою.
  • Кому з нас двох чотирнадцять?

Очі, мов по п’ять копійок, Тейваз перевела з Шикамару на Какаші, а потім назад.

  • Патороч якась.

Хлопець пішов, залишивши характерницю наодинці із хворим шинобі в масці.

  • І що мені з тобою роботи? Як взагалі за людьми доглядати?

Тейваз застогнала і сіла поруч, нахилившись, щоб знову змочити бандану, але коли намагалася зав’язати назад, то Какаші скинув її, схопивши Тейваз за руку.

  • Не треба. Холодно.
  • Добре, добре. Тільки відпусти мене, будь ласка.

Але Какаші не сильно розумів, що вона там говорить і хто говорить, проте натомість притягув її руку до себе, намагаючись затягнути під ковдру, мов м’яку іграшку чи грілку. Тейваз ледь встигла іншу руку виставити в опору, щоб не придавити шинобі.

  • Добре, добре, я зрозуміла. Холодне вже не треба. – дівчина звела брови та сумно застогнала. – Чорт, Самуїакі, ну, чого тебе зараз тут немає?

Тейваз таки спромоглася вирвати руку з полону, перелізла за спину Какаші та підлізла під ковдри, аби обійняти ззаду, намагаючись хоч трішки більше зігріти.

  • Сподіваюся, ти як одужаєш, всього цього не пам’ятатимеш. – дівчина максимально намагалася контролювати свої думки. – Хоча, це звісно… Ні, ні. Але… Але краще, ти б не хворів взагалі.

Дівчина міцніше притисла до себе шинобі, паралельно розтираючи йому то руки, то спину. Какаші був неймовірно гарячим і з часом його трусити почало ще більше.

  • Чорт.

Тейваз вилізла з-під ковдр та сіла біля чоловіка, розкриваючи його та піднімаючи одяг, закривши очі.

  • Будь ласка, тільки не поширення, тільки не поширення. – Тейваз відкрила очі. – Ох, Шиво.

Какаші хотів було вкритися назад, але дівчина не дозволила, натомість перехилилася через нього, дістала мазь та почала по-черзі змащувати кожну почервонілу ділянку. «О, боги, Тейваз, про що ти думаєш???».

  • Добре хоч без виразок.

Закінчивши, дівчина знову вкутала Какаші та витерла піт з обличчя.

«Ти ж не помреш, правда? … Хоча, це буде навіть смішно, якщо настільки знаменитий ніндзя віддасть богам душу через простеньку, дитячу хворобу. Тік мені смішно не буде, хоча, може мене поруч поховають, живцем, покладуть під труну, як винного».

  • Води. – хрипло попросив шинобі, перебивши фантазії дівчини про смерть, коли прийшов більш-менш до тями вперше за всі ці години.

Тейваз дістала пляшку, потім допомогла Какаші привстати, обпершись об валун, простягнула пляшку та закрила очі руками.

  • Що ти робиш? – важко дихаючи запитав Какаші, після того, як зробив перший ковток, його свідомість частково все ще була затуманена, через лихоманку, але він знову, хоча б трішки, вже міг розуміти, що відбувається. – І чому я весь масний?
  • Допомагаю тобі залишатися інкогніто.
  • Тейваз, – він схопив її за зап’ясток своєю розпеченою рукою, прибираючи долоню з зажмурених очей, – маска – це просто невід’ємна, хоч і застаріла, частина форми, яку не всі полюбляють натягувати, а мені комфортно з повною екіпіровкою, навіть в дитинстві я дуже всі ці правила любив, тому просив тата знайти дитячу варіацію безрукавки шинобі та і емоції вона допомагає приховувати, до речі, в принципі, в цьому теж колись була її суть, як частини форми. Але я ніколи цим всім не приховував себе від друзів, буцімто не довіряючи їм, як би ти там не казала, а з дітворою просто гра, мені прямо цікаво, куди вона заведе, тому відкрий очі, тут нічого страшного. Ну, … сподіваюся.

Какаші важко засміявся, а потім ще зробив пару ковтків. Його рука все ще тримала Тейваз за зап’ясток, коли дівчина поглянула на шинобі без маски.

  • То лікувальна мазь. – відповіла Тейваз, не в змозі відвести від нього очей.
  • Що?
  • Ти масний, через мазь. – «І схожий на нього… Зовсім трішки, але все ж».
  • А де Шикамару?

Какаші зрозумів, що досі тримає дівчину за руку, тому нарешті відпустив.

  • Він повернувся в селище тобі за ліками.
  • Дідько. Я ж казав, що мені стане краще і ми зможемо йти.
  • Ні. Це через опіки. Мазь трішки зняла жар, але скоро він повернеться, ти вже мусиш знову яскраво відчувати втому.
  • Так. – він задумався. – Ти права. Щось є.

Какаші зробив ще ковток і почав повільно сповзати назад в горизонтальне положення, паралельно одягаючи маску.

  • Зажди. Я мушу дещо зробити.

Какаші, як був, так і завмер, не розуміючи про що вона та боячись припустити. Його серце зрадницьки закалатало, коли Тейваз почала нахилятися до нього.

  • Почекай, вибач. – вона прибрала його руку від обличчя та назад опустила маску.
  • Що ти..?
  • В тебе біля кутиків губ теж опіки, певно і на шиї, опусти, будь ласка, більше, я маю помазати і їх.
  • Я сам. Сам попіклуюся про себе.
  • Хатаке. – її суворий погляд зовсім поруч. – Казала ж, не корчи з себе крутія. Опускай або розріжу.

Какаші видихнув, заспокоюючи серцебиття, і зняв з себе гольф та безрукавку повністю.

  • Так буде легше. Вибач, що завдав клопоту.

Тейваз обережно наносила мазь спочатку на уражені частини обличчя, потім спустилася і на шию.

  • Що ж, якби ти, як і бажав того, не витрачав на мене свій час та не приймав взагалі ніякої участі в моїх тренуваннях, то не лежав би зараз тут ослаблений та … оголений.
  • Справа не в тренуваннях, Тейваз, чи моєму бажанні.

Дівчина закінчила мазати опіки та поглянула на Какаші.

  • А в чому? – Тейваз подала йому одяг.

Какаші опустив очі, одягнувся і ліг назад під ковдри.

  • Знову стало дуже холодно. Вибач.
  • Тобі краще заснути, зберігаючи сили. Шикамару певно вже повертається до нас із ліками. Але чому ти постійно вибачаєшся?

Він вже не міг відповісти, а за декілька хвилин Какаші знову почало сильно трусити і він майже не приходив до тями. Тейваз сиділа поруч, періодично прибираючи волосся та витираючи піт з чола.

  • Какаші? – він не відповів, так і продовжуючи боротися із гарячкою. – Дякую тобі, що збрехав тоді щодо ставки. Я не знаю, як це, коли в тебе вірять, а ти змусив трішки це відчути і перестати хвилюватися, як пройде перша місія. Чи не підведу я вас.

Тейваз усміхнулася сплячому Какаші і знову намагалася прогнати від себе непрохані думки. «Але краще б ти був зараз здоровий. Де ж ти, Шикамару?». Какаші знову зловив її за руку та щось пробурмотів незрозуміле, Тейваз цього разу легко вирвалася, бо сил в шинобі майже не залишалося вже, і знову залізла до нього, щоб обійняти за спину, спробувавши зігріти. Прямо перед ними, над річкою, почало сідати сонце.

  • Шикамару… – Тейваз починала вже боятися, адже температуру необхідно було якнайшвидше збити, але обов’язково тільки із середини.

Та не встигло небо позбутися червоної фарби, як нарешті з’явився Шикамару із ліками, якими вони напоїли Какаші та вирішили залишитися на ніч.

  • Що ж, – почав було хлопець, сидячи біля багаття – тут поруч ніякого укриття, але небо чисте-чисте, тому у нас не залишається вибору, як спати просто неба на землі.
  • Уф, моє простирадличко. – Тейваз поглянула на Какаші, якому всі їхні простирадла та ковдри слугували утеплювачами.
  • Ну, можеш і далі його зігрівати. – Шикамаро хтиво посміхнувся. – Як я бачу, із сором’язливості ти не померла.
  • Зараз ти в мене сам підеш туди.
  • Його вже не морозить, так що це не обов’язково.
  • От і мовчи мені.

На ранок Какаші вже був в змозі відправлятися в дорогу, хоч в Листі його ще чекало повноцінне лікування.

  • А де знову Шикамару? – запитав Какаші, п’ючи ліки після пробудження, у Тейваз, яка саме збирала речі.
  • Я не знаю, як це вашою сказати. Вибач. Скоро буде.
  • Добре. І дякую добі.
  • За що? – дівчина озирнулася, лише, щоб запитати, а потім знову повернулася до речей.
  • За всю турботу, що подарувала мені вчора.
  • Ліки дістав Шикамару, я просто була, – Тейваз намагалася згадати слово, – поруч.
  • За це і дякую. І, до речі, я не брехав.

В Тейваз з такою силою стукнуло в грудях, коли вона зрозуміла про що він, що дівчина подумала, немов серце зараз вискочить назовні.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: