Гаряча вода обпалювала шкіру, швидко стікаючи по напруженому обличчю. Сандра притулилась до холодної стіни душевої кабіни, важко дихаючи. Її трусило, а з покусаних до крові уст, виривались змучені хрипи. Дівчина схопилась руками за голову, роздираючи шкіру до червоних плям, відриваючи темне волосся. Істерика накрила її раптово, не залишаючи часу заспокоїтись. Але сльоз не було. Лише важке моральне становище, що переходило в бажання нашкодити собі. Нав’язливі думки зжирали її заживо, проникаючи у кожну клітку головного мозку. Це її провина. Вона дала дівчинці померти.
Перед Редлом Вишневецька намагалась здаватись сильнішою, чим є насправді, не показати відчаю і болю. Але зараз, на самоті.. паніка здолала. Вона не знала, як діяти і що робити далі. Вперше в житті.
* * *
— Сандра! Добре, що ти вже тут! Всім було наказано зібратись у Великій Залі.. тобі прийшла записка від адміністрації. Відбувається щось страшне, я це відчуваю! — як тільки Вишневецька переступила поріг кімнати, до неї одразу підлетіла Єлена, хапаючи за руки. Дівчина протараторила фразу раніше, чим Сандра змогла її розчути, але загальний контекст вона зрозуміла. Карі очі Єлени були сповнені жаху, як у маленької дитини, що боїться монстра під ліжком. Сандра мовчки схопила зачаклований пергамент, подумки прочитавши його як мінімум разів сім. Ситуація дуже і дуже погана. Вона сховала записку у кишеню, хапаючи свою чарівну паличку. Вишневецька, як староста, зараз повинна всіх заспокоїти і згуртувати, тому вона впевнено направилася в вітальню, потягнувши за собою Єлену. Інші однокурсниці із кімнати вже були там.
Як тільки дівчина увійшла, гучно грякнувши дверима, поток учнів затих, звертаючи на неї свою увагу. Було видно, що люди переймаються ситуацією, особливо молодші курси, що злякано причаїлися, відділяючи старших на передній план. Ніхто нічого не розумів. А нерозуміння — почуття, яке рейвенкловці не любили найбільше, адже тоді ти відчуваєш себе незахищеним і безпорадним. Сандра нарешті сформулювала речення, борючись із тривожними спогадами. Звичайно, вона розуміє, до чого все веде. Її насуплені брови давали підказку, якою буде промова.
— Я прошу всіх не панікувати і тримати себе в руках, — хтось збоку пихато прихнув, але вона навіть не звернула на це увагу, мовлячи далі, — Зараз ми всі тихо збираємось в пару із двох людей і слідуючи моїм вказівкам, виходимо в хол, де нас повинна чекати професор Альма. Якщо ж цього не станеться — Я поведу вас у Велику Залу. Надіюсь вам не потрібно повторювати правила поведінки, зараз не той час, коли потрібно бунтувати.
Вишневецька обвела поглядом круглу вітальню, на секунду затримуючи погляд на статуї Ровіни Рейвенклов. Її рване дихання від швидкої ходьби приходило у норму, але в боку неприємно кололо. І як вона тільки може так чітко говорити при затрудненому диханні? Ораторські уроки, які вона відвідувала все дитинство приносять свої плоди. Ззаду притихша Єлена поставила руку їй на плече.
— Сандра, що відбувається? Ми чули, що хтось із наших постраждав… — до неї тремтячим голосом звернувся її однокурсник: високий хлопець в окулярах, що зараз заспокоював одразу декількох людей. Вона зітхнула, намагаючись зберігати спокій. Зараз вона не має права втратити без емоційний статус. Учні уважно стежили за кожним її рухом і мімічними змінами, аналізуючи абсолютно все. В такі моменти вона жалкувала, що рейвенкловці настільки розумні.
— Я.. буду із вами відверта. Цього вечора відбулося дещо страшне. Я сама не знаю деталей, але хочу, щоб ви зрозуміли: я прошу вас про дотримання правил безпеки не просто так. А тепер ви повинні розподілитись на пари. Бажано хлопчик-дівчинка. Негайно.
***
Пройшло кілька хвилин з того моменту, як вони очікували деканшу Рейвенклову, стоячи в Холі перед входом у вітальню — на міжкоридорному мостові. Професора Альми досі не було і це дуже, дуже погано. Сандра стояла попереду всіх, весь цей час міцно стискаючи паличку, десь глибоко в думках молячись, щоб вона їй не знадобилася. Вишневецька з розпачем намагалась не думати про Редла, але разум, наче знущаючись, повертав її на кілька годин назад в холодний жіночий туалет, генеруючи все нові сцени бійки із слизеренцем. Вона силою блокувала ці думки, аналізуючи ситуацію: якщо деканши досі немає — на це є причина. Але в чому загвоздка — при такому розкладі, Сандра могла б проявити свої лідерські якості: згуртувати людей, внести свій вклад в розслідування, яке, безумновно, скоро почнеться чи нарешті почати втілювати в життя свої революціонерські ідеї, викорінюючи таких, як Реддл. Проте сил зовсім не було, як і можливості. Саме в цей момент брати відповідальність за своїх учнів їй було в тягар. Це добивало і так вбитий моральний дух.
Вона повернулась в реальний світ, тільки коли чиясь лагідна рука приземлилась їй на плече. Так робить тільки одна людина — її подруга Єлена, яку Сандра безсоромно залишила на самоті в таку неспокійну пору. Сандра повільно повернулась, встромляючи в неї свій гострий погляд, але та заговорила швидше.
— Сан, а що далі? Альми досі немає, ми дуже переймаємось, — її занепокоєний голос тихо відлунював у Вишневецької в голові, наче хтось проникає їй у мозок. Але Єлена не володіє легемеленцією.
— Так.. треба щось робити, — Сандра випрямилась, стаючи по центрі моста, де знаходився так званий Хол, — Я прошу вашої уваги. Агов! — на цей раз звертатись до учнів було важче, адже буйний нічний вітер, переривав спроби голосно говорити. А закляття Сонорус вона використовувати завагалась. Нарешті декілька молодшокурсників, побоявшись її реакції, замовкли і на платформі стало одразу тихіше.
— Дякую. Як ви могли помітити, Альма нас не забрала. Тому поведу у Велику Залу вас я. — її роздратований тон, пролунав у стінах Холу, змусивши декількох людей скривитись. Ніхто не любить, коли до них язвлять, — Нагадую востаннє, а далі за себе не ручаюсь. Хоч хтось мене ослухається — буде покараний до кінця року. Йдемо швидко і тихо, без зайвих рухів, зрозуміли?
Вишневецька сама не знала, чому так різко розгнівалась, але розбиратись у цьому було явно не на часові. Вона намагалась не звертати уваги на тривожне відчуття, що коренем засіло у неї в голові, але пильні очі, що напружено вдивлялись в кожен куток замку, який вони проходили, видавали її напружений стан. Поряд йшла Єлена, що бентежно косилась на подругу, передбачаючи майбутню серйозну розмову.
Рейвенкловці вели себе досить стримано. Шлях, яким вони йшли був звичний: кожен із них проходить його за день як мінімум три рази. Але під тиском глибокої ночі, супроводженою перешіптуванням картин на холодних стінах і відсутністю нормального освітлення, все здавалось по-новому: дискомфортно і моторошно.
* * *
Як виявилося, рейвенкловці прибули останніми, змушуючи Сандру холодно піджати губи від невдоволення собою. Столи прибрали, відкриваючи величезну пусту площу Великої Зали, де розподільно кучкувались люди. Лише ясний місяць і кілька Люмусів освітлювали все приміщення.
Коли до них підійшов хтось із викладачів, Сандру схопили за передпліччя, тягнучи кудись в бік. Над головою почувся енергійний голос старости Ґрифіндору — юного Ігнатіуса Пруетта, що побачивши Вишневецьку підхопив її із собою на терміновий старостат.
— Чому ви так довго? Тільки на тебе й чекали… намагайся не язвити — Діпіт дуже злий, — він стурбовано шепотів їй, ведучи до імпровізованого зібрання.
— Все пішло трохи не по плану, — вона смикнула плечима, намагаючись прибрати колюче хвилювання. Сандра вже вирішила, що поговорить із Дамблдором як тільки з’явиться можливість. З директором ділитись подіями вона не збиралась, адже той перебував у довірливих стосунках із Редлом, тож спочатку — Дамблдор.
— Нарешті всі в зборі! — Вишневецька кивнула присутнім, встромлюючи свій пронизливий погляд в директора, що зібрав їх у коло. Редл і староста Гафелпафу — Аліс Мартін вже були тут, — Буду говорити прямо, я розраховую на ваше розуміння і холоднокровність. Цього вечора у стінах школи відбулось дещо жахливе — четвертокурсницю із Рейвенклову було вбито, — він зробив розуміючу паузу, спостерігаючи як змінюються вирази обличчя Ігнатіуса і Аліс, що обережно перевели погляд на Сандру. Вона схилила голову в бік, зберігаючи повний спокій. Було важко здивуватись, згадуючи хто саме скоїв це вбивство. Винуватець же абсолютно байдуже оглядав залу цупкими очима. Напевно Діпіт повідомив йому ще раніше, тому він вже використав свої акторські здібності, відповідаючи своєму статусу зразкового учня, — Завтра прибудуть представники міністерства і почнеться розслідування. Ви повинні контролювати безпеку своїх учнів на рівні із деканами. Але нікому ні про що не казати — паніка нам ні до чого, самі розумієте. Сьогоднішню ніч ми проведемо тут, у спальних мішках заради спільної безпеки. Викладачі будуть чергувати, змінюючи один одного, — він почесав свою світлу бороду, наче про щось згадуючи, — О, Сандра, ледь не забув. Місіс Альма на деякий час покинула територію Гоґвортсу, тому ти, як представник учнівського самоврядування, береш на себе двійну відповідальність. Не переймайся, це лише на кілька днів! — вона насупилась, аналізуючи його слова.
— Можна поцікавитись по якій причині вона буде відсутня? Це якось пов’язано з… теперішніми подіями? — її байдужий голос вперше прозвучав на старостаті, наче вона зовсім не переймалася цими речами, але всередині дівчини відбувався справжній конфлікт думок: якщо Альми в цей час не було, то записки для старост надсилали не декани. Тоді хто і навіщо написав, щоб Вишневецька чекала професора, що в результаті призвело до значного затримання рейвенкловців? Здається, вона знала відповідь.
— Ні, міс, це не пов’язано. Професор Альма взяла відгул на кілька днів ще до всіх обставин. По особистих причинах, — він стримано піджав губи, намагаючись розрядити обстановку, — Думаю, зібрання можна закінчувати. Розходьтесь кожен до своїх учнів і нікого не відпускати в туалет по одному. Лише з викладачем або старостою.
Додати до улюблених