Глава 11 [Неджі/Кіба – ♥]

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Кіба намагається вибачитися перед Неджі.

P.S. Читайте постскриптум під попередніми главами або не читайте, я не впевнена в його актуальності.   

 

Глава одинадцята

Сонце жорстоко освітило Кібину кімнату, через що хлопець таки здався та остаточно прокинувся. Він став з ліжка і одразу перечепився через нову куртку на підлозі, яку йому, крім усього іншого, минулого місяця на день народження подарували сестри.

  • Обожнюю щоранку цілувати з підлогою. – пробурмотів Кіба, ледь встигнувши з просоння, виставити долоні для опори. – Можливо, і варто нарешті поприбирати, але це не точно.

Підвівшись, хлопець схопив надкушений, холодний шматок вечірньої піци, яка залишилася після вчорашніх посиденьок, та направився до душу.

  • Овва! – вигукнула Хана, яка стояла, теж ще в піжамі, на кухні, обпершись об стола, якраз навпроти дверей до коридору. – Дивіться, хто прокинувся!
  • Якщо, – дожовуючи, почав Кіба, – це запрошення на сніданок, то доброго ранку, люба сестричко, а якщо просто ранкове випускання дівочої отрути, то йди до чорта, люба сестричко.
  • Будеш багато базікати, – озвалася Тейваз, – твій сніданок з’їм я.

Кіба помітив голі ноги, що виднілися з-за дверним отвором, здивувався та зайшов до кухні, де і побачив Тейваз, що лежала на канапі в самій Ханеній футболці та жувала печиво під каву.

  • Ти що, – прискіпливо поглянув Кіба на кузину, – ночувала у нас?
  • Ні, ну, нормально? То ви мене жити до себе запрошували, а тепер і переночувати не можна.

Очі хлопця ще більше звузилися.

  • То було майже в квітні чи, – Кіба почухав потилицю, задумуючись, – на початку квітня, ото, блін, згадала, як сакура цвіла.
  • Ну, вона і справді цвіла. – зауважила Хана. – Сідай, сніданок майже готовий.
  • А ви якось святкуєте останній день літа? – поцікавилася Тейваз, підсовуючи до себе ноги, щоб дати кузенові сісти. – Є якісь плани у тебе на сьогодні, Кібо?

Не встиг хлопець присісти, як одразу ж підірвався на ноги.

  • Що? Плани? Які плани? Немає в мене ніяких планів. Знаєте, я, мабуть, спочатку до душу, а потім вже поїм чи деінде поїм.

Дівчата переглянулися, а Кіба направився до дверей, наостанок мовивши:

  • Хано?
  • Так, сонце?
  • Наглянеш сьогодні за Акамару? Я хочу декуди сходити, а туди не можна із тваринами, навіть ніндзя. Ідіоти.

Кіба опустив голову, ховаючи від зніяковіння погляд.

  • Ем, добре. – дещо здивовано відповіла сестра. – Тільки, от не знаю, як я це Акамару поясню, звісно. Розбиваєш йому серце.
  • Переживе. Дякую.

Хлопець розвернувся йти, як йому в спину прилетіло від Тейваз знущальним тоном:

  • А казав, що не маєш планів. Точно побачення.
  • Добре підмічено, люба.

Кібу аж перекосило.

  • Досить дурниці вигадувати, відьми!

Хлопець грюкнув дверима до ванної кімнати, а дівчата стукнулися чашками кави та розсміялися.

 

***

Кіба намотував вже сотню кіл дахами поблизу земель клану, майже повністю зім’явши квитки до галереї, які купив дорогою назад із однієї з останніх місій, але все так і не наважувався спуститися та нарешті запросити Х’юґа.

  • Та, що це я взагалі тут роблю?! Дурня якась.

Хлопець випрямив квитки, але виключно заради того, щоб розірвати їх навпіл і тільки-но зробив це, як за його спиною почувся голос, від якого тисячі мурах пробіглися тілом хлопця.

  • І справді, що ти тут робиш?
  • Засмагаю. – не розвертаючись огризнувся Кіба.
  • А, добре. – відповів Неджі. – Не заважатиму.
  • Стій!

Кіба миттю повернувся до Неджі і навіть не зрозумів, коли встиг схопити його за рукав. Неджі холодними очима поглянув на руку Кіби, що зім’яла йому одяг.

  • Ой. – Кіба в цю ж секунду відпустив рукав та молився, аби на його обличчі не було видно всіх емоцій. – Я це… – він поглянув на розірвані квитки в іншій своїй руці та видихнув з розпачем. – Мабуть, вже нічого.

Неджі уважно подивився на товариша, а тоді взяв клаптики паперу з Кібиної хватки. На диво, хлопець навіть не пручався, лише, як ошпарений, одразу сховав руку за спину та відвернувся.

  • Виставка найвідоміших художників-академістів всіх п’яти великих країн? – здивуванню хлопцю не було меж, як і бажанню всміхнутися, але він так і продовжував залишатися зовні холодним, хоч його голос і випромінював тепло. – Не знав, що тобі таке цікаво.
  • Чому?! – обурився Кіба, склавши руки на грудях. – Бо я занадто недалекий для цього, так?!
  • Я не вважаю тебе недалеким.
  • Та, що ти…! – Кіба приготувався сперечатися і навіть не одразу зрозумів, що саме сказав Неджі, він взагалі не очікував такого почути.
  • Та, як там не було, Хіната не є прихильником подібного, вона більше любить поезію.
  • Та до чого тут Хіната!? Це тебе я х…! – хлопець перелякано замовк на півслові. Він негайно зараз же хотів чкурнути геть, але його ноги немов свинцевими стали, а серце гупало, як тараном по воротах.

Неджі вже важко було приховувати посмішку, тому його кутики губ трішки піднялися догори, майже непомітно.

  • А все ж, тобі справді подобається цей напрям мистецтва?
  • А не може?

Неджі ступив крок на зустріч товаришеві, трішки наклонився та запитав:

  • А якщо серйозно, Кібо?
  • Ну, – хлопець відчував, як рум’янець зрадницьки проявляється на щоках, тому все так само уникав зорового контакту, – не те щоб, просто це основа і це так, типу, по вашому.
  • Нашому?
  • Благородних кла… – Кіба замовк та вирвав квитки назад, дещо відштовхнувши Неджі від себе. – Та яка вже різниця?! Квитків більше немає!
  • Ну, – Неджі вже відкрито усміхався, – в деяких закладах, квиток перестає бути дійсним тільки після закінчення заходу, пропуском на який він був.
  • То ти згодний? – Кіба нарешті поглянув на товариша, хоча знову ж таки не усвідомлюючи своїх дій.
  • То ти хотів запросити таки мене?
  • Ти якого взагалі всміхаєшся стоїш?! – хлопець закіпаючи, почав вказувати пальцем на товариша. – Це просто, як подяка, якщо твоя пропозиція щодо уроків ще актуальна!
  • Якщо продовжиш так галасувати, то вся околиця збіжиться.

Кіба випав і запитав з опущеною головою:

  • То ти підеш зі мною на ту нудну виставку в сусідньому селищі?
  • Я ж так і казав, ти б добровільно не обрав її.
  • Та неправда!

Кіба знову почав злитися, а Неджі лише розсміявся.

  • Але в мене є зустрічна пропозиція.
  • Е? – збентежився Інузука.
  • В тому селищі я знаю одне місце, давно хотів комусь ще його показати, але уявлення не мав, хто б міг зі мною розділити враження. Не проти? Вважай, це буде моїм тобі подарунком на минуле день народження, а ці квитки, – Неджі знову їх забрав собі, але цього разу обережно, не зачіпаючи долоню товариша, та відпустив за вітром, – твоїм мені? Тільки, туди, куди я тебе хочу повести, не дуже шанують шинобі, тому варто буде зняти протектори. Ну, то як, згоден?

Все, що зміг зробити вражений Кіба – це лише ледве кивнути на знак згоди.

 

***

Весь шлях до сусіднього селища хлопці подолали в абсолютній тиші, Неджі не бажав порушувати цієї атмосфери, а Кіба відчував себе якимось злочинцем, немов його кожної секунди можуть застукати на гарячому та відправити на страту, тому, через ці переживання, хлопцю абсолютно не вдавалося випірнути із власних думок.

  • До речі, – першим заговорив Неджі, коли вони вже йшли чужими, малознайомими вуличками, – а чому ти без Акамару?
  • Га? – Кіба не очікував, що товариш зверне на це увагу.
  • Я переплутав ім’я?
  • Ні, просто… Просто до галереї йому не можна, а… Стоп! А куди ми йдемо?

Хлопець помітив, що людей ставало все менше, будинки більш сірими та біднішими, а на узбіччі з’являлося все більше сміття та бродячих тварин.

  • Туди йому б було можна. Це відкрита ділянка.
  • В нетрях?
  • А ти маєш щось проти них?
  • Я думав, що ти такими місцями точно не ходиш, а тим більше не маєш серед них свого улюбленого.

Неджі трішки усміхнувся та відповів:

  • Цікаво, що ще ти про мене думаєш.

Кіба одразу відвернувся і відчув злість до самого себе, він досі не розумів, що взагалі тут робить і головне, чому він хоче тут бути.

  • Тебе ж щось турбує?
  • Ні.
  • А якщо чесно?

Неджі різко зупинився та перекрив товаришу шлях, обпершись рукою об стіну. Кіба не очікував, що він опиниться так близько, тому не здатен був нормально обдумувати свої майбутні дії та слова.

  • Хана! – збрехав хлопець.
  • Хана? Це ж твоя сестра?

Неджі завжди дивився напряму в очі, завжди. І в інших людях це Кібу ніколи не бентежило, він сам був не із тих, хто боявся зорового контакту, але з Неджі хлопець чомусь не міг його винести і весь час намагався відвернутися, опустити очі, як би не змушував себе дивитися, як зазвичай, впевнено перед собою.

  • Тааак… – Кіба розвернувся від товариша та став спиною до стіни, навалившись на неї, – І, здається, вона геть здуріла! Я впевнений! Хоча, ні, я припускаю лише, але і впевнений, що вона спить з нашою кузиною!

Неджі широко посміхнувся, намагаючись стримати сміх.

  • А ти проти таких стосунків? – хлопець нахилився до вуха товариша, прошепотівши. – Вважаєш, що дівчата не мають спати з дівчатами?

Кіба аж підскочив, бажаючи відступити на декілька крові назад, але натомість вдарився головою та присів тримаючись за неї.

  • Чорт! Дідько! Твою на…!
  • Досить корчити з себе пораненого.

Неджі подав руку, але Кіба подивившись на неї, потім на Неджі, все ж встав без допомоги.

  • Та ні, мені байдуже, коли дівчата подібним займаються.
  • Займаються? Ти вважаєш це хобі?
  • Не перекручуй, ти ж зрозумів про що я! – Інузука нарешті вперше поглянув в очі товаришу, щоправда, несвідомо і завдяки обуренню.
  • А якщо хлопці?
  • Що хлопці? – запитав Кіба та зціпив зуби, через страх почути уточнення на запитання.
  • Коли хлопці, – Неджі всміхнувся, Кіба все ще не відривав погляду, навіть не кліпав, – мають одне, так зване, хобі на двох?

Кіба відчув, як його занудило, а кінцівки вмить похололи. Він моментально розвернувся спиною до Неджі.

  • Та мені абсолютно байдуже, хто там з ким спить і якої статті! Я ж до них туди не лізу і головне, що і вони не затягують мене. І знати я про особливості їхніх стосунків не хочу, хто б там не був їхнім об’єктом страждання: дівчина чи хлопець.
  • Що ж тебе так збентежило? Якщо ти не проти іншої сексуальної орієнтації?

Кіба залився фарбою, почувши слово «секс» і був зараз неймовірно радий, що Неджі не бачить цього, бо він точно ніколи не хотів здаватися тим, хто шаріється від подібного. Також, соромно хлопцю стало і через те, що Неджі настільки спокійно говорив на цю тему, немов мав вже багато досвіду за плечима. Кіба, думаючи, що так і є, адже купа дівчат з Листя ним просто марили, не гірше, ніж за Саске, несвідомо уявив товариша далеко не в одягненому вигляді.

«Ти мені огидний!» – сам до себе сказав подумки Інузука та вдарив себе ж кулаком по обличчю. Він часто так вчиняв, аби змусити себе прийти до тями, особливо, коли піддавався слабкості чи відчував, що може заплакати, вважаючи, що це не по-чоловічому, або коли просто злився на себе.

  • Що ти робиш?! – Неджі розвернув його та схопив за плече. – Якого чорта, йолопе?
  • А тобі яка різниця?
  • Як мінімум, це не поведінка гідна шинобі.

Кібу немов струмом вдарило і він опустив погляд до землі, Неджі ж, відчувши, як рука товариша розслабилися, відпустив її.

  • Добре, – продовжив Х’юґа, – не буду тебе змушувати розповідати, якщо вже так.
  • Ні. Це не через сестер, це через інше, а щодо них, просто, ну, вони ж СЕСТРИ!
  • Кузини.
  • Яка різниця? Це все одно інцест!
  • Взагалі-то, ні. Інцест, це якби ви з Ханою…
  • Фу! – перебив його Кіба. – Навіть не говори такого! Та і начхати, то все-одно огидно та неправильно! Кузени не мають зустрічатися.

Неджі було дуже боляче це почути, він навіть не очікував наскільки, але жодний м’яз на обличчі навіть не затремтів, воно так і залишилося бездоганним та холодним.

  • Чому?
  • Що чому?
  • Чому огидно і не правильно?
  • Але ж не дарма таке заборонено?
  • Лише через нащадків. Хоч це вже і не інцест, але є ризик, що діти народяться хворими, хоч інколи, заради чистоти клану, деякі шли на подібний ризик. Та це завжди лотерея, а ставки на живих людях робляться. Тому, я б ніколи і нізащо так не вчинив би, не зважаючи ні на чистоту роду, ні на власні почуття, але у них інша ситуація. Жодна ж з твоїх сестер не здатна народити від іншої, якщо, звісно, у вас немає ще якихось таємних технік Інузука, то чому ти так злишся на них?

Кіба не мав що відповісти, бо насправді не сильно і переймався Ханою з Тейваз та їх стосунками, просто вони його трішки зненацька застали і все одно йому було не зрозуміло, як взагалі щось подібне можна відчувати до родичів. Насправді, Кіба злився та переживав через інше, але він нізащо в цьому нікому не зізнається, навіть собі він не здатен в цьому зізнатися.

  • Ти маєш рацію.
  • Так легко?
  • Що так легко?
  • Інузука Кіба так легко з кимось погодився і не став сперечатися?
  • Тепер цікаво, що ти там про мене думаєш.

Неджі усміхнувся та запропонував продовжити їх шлях.

  • Що ж, прийшли.

Кіба подивився перед собою, коли вони вже навіть вийшли із нетрів та опинилися майже за територією селища.

  • Це буквально закинута, стара будівля.
  • Зовні.

Неджі знову усміхнувся і лише зараз до Кіби дійшло, що він за сьогоднішній день побачив посмішку товариша більше, ніж за все їхнє життя в Листі.

  • Ти йдеш? – поцікавився Неджі, помітивши, як завис Кіба.
  • Так.

Увійшовши до середини, їх зустрів перший поверх повністю закиданий гілками дерев та голі, цегляні стіни із недобудованими сходами.

  • Все починається з другого. Ходімо.

Пробравшись на другий поверх, перед хлопцями відкрилося безліч малюнків в абсолютно різних стилях, які були зображені на стінах.

  • ОЧМАНІТИ! – в Кіби аж щелепа відвисла. – Це просто очманіти.

Раптом хлопець скривився в обличчі, що не сховалося від гострого зору Неджі.

  • Що? Що ти вже побачив?
  • Що я повний нікчема. – він ніколи б не повірив, якби йому сказали, що він колись зізнається в цьому іншій людині. – Мені ніколи так не навчитися малювати.
  • Практика. І все в тебе вийде. – Неджі поклав свою долоню на плече товариша, а Кіба затамував подих. – Ну, можливо, дуже багато практики. Головне, не зупиняйся, якщо тобі це справді подобається.
  • А тут є твої малюнки?
  • Ні. Мені подобається лише сам процес малювання, для мене це як медитація. Один із її видів, лише так. Але, якщо хочеш, покажу свій улюблений тут малюнок? – Кіба мовчки кліпнув. – Він майже на останньому поверсі, тому спершу нас чекає повна екскурсія цією галереєю. Звісно, вона геть не така хороша, як та, куди ти брав квитки.
  • Жартуєш? Це в рази краще! – тепер і Кіба всміхнувся свою фірмовою посмішкою, як підтвердження до власних слів.

Хлопці зупинялися на кожному поверсі та із захопленням ділилися враженнями, але, якщо Неджі все подавав доволі стримано, то Кіба був навпаки експресивним як в мові, так і в жестах, та перестав стримуватися в жартах щодо робіт, які викликали в нього кумедні асоціації.

  • Хе, диви. – почулося із закутку на одному із останніх поверхів. – Хлоп собі бабу привів сюди розважатися. Поділишся?

Троє місцевих підлітків сиділи за стіною, ховаючись від протягів, грали в карти та шмалили дурман, заборонений в країні Вогню.

  • Якого?! – закіпів Кіба, ще не повністю розуміючи контексту сказаного, але йому нарешті стало ясно, що за огидний запах почав його переслідувати всі попередні поверхи. – Ви що гет…
  • Облиш. – Неджі схопив його за плече та міцно стис. – Облиш цих невдах, їх і так життя покарало.
  • Щоб якась дєвка нас невдахами називала?! – хлопець, років чотирнадцяти, підірвався на ноги. – Та я не подивлюся, що ти баба і…
  • Ти що, і очі собі прокурив разом із мізками?

Кіба хотів кинутися, але Неджі знову його схопив, цього разу за комір ззаду та поволік за собою. Двоє інших підлітків теж всадили назад свого друга.

  • Кажу ж, охолонь. – промовив Неджі вже на сходах.
  • Але вони назвали тебе дівчиною, тобі що абсолютно байдуже?
  • А яка мені взагалі має бути різниця до того, що про мене думає якесь сміття? Та і що такого жахливого, якщо мене сплутали з дівчиною, ти вважаєш це принизливим?
  • Ти сам постійно торочив на іспиті з чуніна, що куноїчі не конкурентки шинобі-чоловікам!

Кіба вирвався із рук Неджі та нарешті ступив на останній поверх, товариш теж вже стояв поруч.

  • Я багато в чому помилявся. Не будь таким же дурнем.

Інузука хотів було розізлитися, що його назвали дурнем, але не виходило, адже Неджі, в якомусь сенсі, прирівняв його із собою, а це дещо підлестило хлопцеві.

  • Він позаду.
  • Хто?!

Кіба моментально розвернувся, вважаючи, що там стоїть той хлопець із поверху нижче, але натомість побачив цілий мурал, що кардинально відрізнявся від всіх попередніх малюнків.

  • Ого… – прошепотів Кіба, коли Неджі підійшов до нього. – Я здивований, якщо чесно.
  • А що ти очікував побачити?
  • Не знаю, але точно не це. Ну, якби це Хіната назвала своїм улюбленим малюнком, то я б геть не здивувався, але ти, Х’юґа Неджі… – хлопець запнувся. – Ой, вибач.
  • Чому? – Неджі засміявся. – Бо ти прирівняв мої смаки до тих, що прийнято вважати дівчачими? Кажу ж, тоді це не мені варто соромитися.

Кіба з повними очима чи то здивування, чи то прихованого захоплення поглянув на свого товариша. Між ними був лише рік різниці, але Кібі здавалося, що немов він був вже набагато старший за нього, ні, немов за цей останній рік Х’юґа Неджі став набагато старшим, ніж мусив. Він геть змінився. Кіба все ще бачив в ньому того хлопчика, що і колись вперше, але ні, перед ним вже був абсолютно дорослий чоловік і неймовірно малим хлопчиком себе зараз відчув саме Кіба, тому спохмурнів та відвернувся.

  • Поглянь, зараз сонце почне сідати якраз навпроти малюнку.

Кіба підняв погляд від підлоги і подивився на мурал, де по центру вже стояв Неджі, а сонячні проміння почали гратися на його обличчі, волосі, одязі та одночасно на малюнку, поєднуючи хлопця із цим велетенським, жовтим полем із соняхів. Кібі здалося, що його товариш став немов одним цілим із квітами, немов частиною цього малюнку, настільки гармонійно виглядав на його фоні, особливо під теплим, сонячним промінням та світловими зайчиками, що стрибали туди-сюди по поверху.

«Я б ніколи не подумав, що ти таким можеш бути… Ні, що ти можеш бути настільки різним одночасно і що в середині тебе живе сонце. – Кіба не міг відірвати погляду від Неджі, що саме закрив очі та виставив руки по сторонам, немов дозволяючи промінню себе цілувати. – Ні, я знову не правий, не чесний із собою, я завжди бачив це в тобі, але завжди був впевнений, що просто вигадав цю твою приховану, внутрішню сторону, бо мені так того хотілося, щоб вона в тобі була, інакше ти б ніколи не….» – хлопець замовк навіть подумки, так і не дозволивши собі договорити. Він просто знову злякався того, що відбувалося в його голові. Він ненавидів себе за це, ненавидів за те, що є таким і за те, що не хотів таким бути. – «Ні, я не такий, не такий, не такий! Чорт забирай! Я справжній чоловік! Справжній! Я не дам мамі навіть приводу сумніватися в моїй мужності!» – Кіба не зміг стримати злість в середині себе і дещо заричав, змусивши Неджі відкрити очі і поглянути на нього.

Кіба спопелив товариша поглядом, повним ненависті, та пройшов повз нього до сусідньої кімнати. Вона була меншою, майже без вікон, не із сонячного боку і все це призводило до напівсутінок в ній. Хлопець нахилився та обперся об коліна долонями, намагаючись заспокоїтись та привести дихання в норму.

  •   Що я пропустив?

До нього підійшов Неджі, поклавши руку на спину, але той моментально вирівнявся, відкинув руку та штовхнув товариша від себе.

  • Навіть не смій мене більше чіпати, зрозумів мене!!!

Тримати себе в руках для Неджі, майже, ніколи не вартувало зусиль, але щодо образ… Цього б ніхто не сказав, бо хлопець ніколи і не давав цього комусь помітити, але він з самого дитинства все занадто близько завжди приймав до серця. І когось потім пробачити, знову довіряти, підпускати до себе йому було неймовірно важко.

  • Знаєш, – хлопець вперше не бажав дивитися на свого товариша, – мабуть, це було помилкою тебе сюди приводити. Думаю, нам варто вже повертатися до Листя.
  • Ні! – ще тоді, на тренувальному майданчику, Кіба вирішив, що більше ніколи не дозволить Неджі піти, якщо хоч ще раз випадково скаже, якусь дурницю, тому він моментально схопив товариша за рукав. – Ні, послухай, будь ласка. Ні.

Неджі навіть не знав, чи чув колись від нього в чийсь бік «будь ласка», особливо, як вибачення. Він взагалі не пам’ятав, чи Кіба хоча б колись перед кимось вибачався, крім своєї мами.

  • Це місце, воно дуже круте. Дійсно круте і ті соняхи… – тон Кіби змінився, він став спокійним, тихим, м’яким. – Ті соняхи і ти серед них, ви…

Неджі розвернувся до Кіби, який тупився у підлогу, ковиряючи її взуттям, все так і тримаючись за рукав, незважаючи на те, що тепер це було не дуже зручно.

  • Ти серед тих соняхів, навіть, ні, ти сам по собі, ти…

Неджі чекав, боячись перебити, коли Кіба нарешті договорить фразу, яка так важко йому давалася.

  • Ти… – Кіба зробив лише один незначний крок в сторону Неджі, але чим вже скоротив відстань між ними вдвічі та поглянув йому у вічі. – Ти… А ТИ, ЯКОГО ХУЯ, ТУТ РОБИШ?!

Неджі одразу все зрозумів та подивився в той бік, куди, в одну секунду, перевів свій погляд Кіба, відпускаючи рукав.

  • Так це справді виявляється не баба. – скалячись, проказав той самий підліток, який разом із друзями, теж піднявся на останній поверх, допаливши.
  • Та ти закриєш вже свого писка чи ні?!

Кіба ринувся у бій, але Неджі схопив його з обох боків за торс та переставив позаду себе, а тоді відпустив та звернувся до нього:

  • Ти забув, що це просто діти. ДІТИ. Вилупки, але діти. Їх на раз два легко поранити чи чого і гірше. Ти будеш з цим жити? Нести за це відповідальність? Ти забув, що нас і так багато хто серед цивільного населення не любить? Охолонь, я ж просив.
  • Чуєте, гомики, то цей патлатий у вас за мамку?
  • Кібо. – Неджі суворо поглянув на товариша.
  • Сам ти гомик! – звернувся Інузука до місцевого хлопця, але так і залишився стояти на своєму місці, хоч кулаки вже, здавалося, посиніли, настільки він їх стискав. – І краще вибачся перед моїм тов…, – Кіба лише на мить поглянув на Неджі і зрозумів, що не хоче називати його товаришом, – другом.
  • А інакше, що ви нам зробите? Якийсь придурок із макіяжем та дівоподібний недопацан? На що взагалі такі здатні?

Місцеві підлітки розреготалися, Кіба неймовірно вже закіпів і єдине, що його стримувало – це рука Неджі, яка майже невагомо лежала у нього на плечі. Кіба подивився на нього і дивувався, звідки в Неджі така витримка і такий байдужий холод в очах. Ні, те, що Кібі завжди здавалося холодом та байдужістю, насправді, було спокоєм, ідеальним спокоєм.

  • Чуєш, задньопривідний, а ти цю хуїту на щоках помадою своєї мами малюєш? І що в тебе взагалі з очима? Відсип, ми теж хочемо спробувати. Ні, ну, будь у вас ті огидні бандани, то ми б одразу зрозуміли, що ви із племені якихось виродків, а так просто розфарбовані клоуни.
  • Цікаво, – вперше заговорив ще хтось із трійці, – а може мама його і в суконьки одягає та називає своєю принцескою?

Неджі секунди вистачило, аби уловити як ці слова вкололи Кібу, змусивши його не ще більше розізлитися, а навпаки, вони його просто ранили та притушили запал. Неджі більше нічого не було потрібно. Він в один стрибок опинився зверху на тому хлопцеві та почав його гамселити по обличчю, раз за разом, раз за разом, дозволяючи крові розлітатися урізнобіч, в тому числі, заляпуючи свою білосніжну сорочку.

Інші двоє моментально втекли, а Кіба просто завмер від шоку, не здатен навіть ні слова сказати в перші секунди побаченого.

  • Неджі… – щелепа хлопця відвисла. – Неджі!

Кіба кинувся до друга, зриваючи його з того підлітка, що вже просто давився сумішшю із власних крові, сліз та шмарклів.

  • Що це було? – досі шокований, запитав Кіба, коли Неджі, вже знову абсолютно спокійний, хоча не можна було сказати, що під час побиття він проявляв хоча б якісь емоції, стояв біля нього, а той підліток втік, куди очі бачили, практично навкарачки. – Ти ж сам сказав, що вони звичайні діти і не варто їх чіпати?
  • Ну, я поговорив з ними їхньою ж мовою чи ти хіба хочеш сказати, що це було схоже на м’який кулак?
  • Максимально ні.

Кіба ледь втримався, аби не засвистіти. Він хоч і був шокованим, враженим побаченим, хоч взагалі такого не міг припустити, та, навіть, дещо злякався, але було ще одне, в чому він не міг собі навіть в думках зізнатися, від чого його пульс піднявся, а серце почало тріпотіти, мов пташка в клітці.

  • Неджі?

Хлопець підняв брови, натякаючи, що готовий слухати запитання.

  • А чому ти це зробив?
  • Що саме?
  • Накинувся на того вилупка, хоч мене і зупиняв, хоч і казав, що тобі по цимбалам на їхні слова?
  • Так і є. Мені абсолютно байдуже на все, що вони говорили в мій бік, але є в моєму житті люди, яких нікому не можна ображати.

Інузука зараз не був впевнений, здалося йому це через сонце чи на щоках Неджі дійсно щойно з’явився легкий рум’янець.

  • Пропоную спуститися через вікно, бо ще раз я не витримаю дивитися на тих одурманених.

Кіба лише закивав головою на знак згоди, боячись зайвий раз відкрити рота, щоб не сказати чогось занадто особистого під всіма цими враженнями за сьогодні, особливо на цьому останньому поверсі закинутої недобудови.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: