Глава 10 [ХЕДКАНОН Цунаде Сенджу]

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Хедканон автора щодо справжньої причини виникнення гемофобії Цунаде Сенджу після смерті Дана.

Можна читати поза основним сюжетом.        

P.S. Читайте постскриптум під попередніми главами. Синопсису, як такого, теж вже не буде.   

 

Глава десята

Цунаде підійшла до вікна, сподіваючись розгледіти зорі, але небо було цілковито затягнуте хмарами. Лише місяцю вдалося пробитися крізь них. На підвіконні стояли соняхи, які одразу впадали в око своєю яскравістю в цій монотонній кімнаті, і Цунаде теж не змогла їх проігнорувати, провівши пальцями по пелюсткам. А ось й Тейваз показалася на виході із лікарні й жінка подумала, що варто їй теж вже повертатися до справ, як раптом коридорами пронісся страшний, дівочий крик і Цунаде одразу побігла до приймальної, звідки він і лунав.

  • Що сталося? – запитала вона першого ліпшого лікаря, якого побачила, але зрозуміла все вже до того, як він відповів.

В коридорі, крім медичного персоналу, стояли двоє ніндзя в розірваному одязі та з різною важкістю ушкодженнями, а на лаві лежав їх мертвий товариш з відірваними нижніми кінцівками. Санітари якраз принесли ноші, та було запізно. Біля покійного на колінах сиділа молода дівчина, куноїчі, що тимчасово була усунута від місій, та голосно плакала, обіймаючи свого коханого. Цунаде одразу її впізнала, адже вона була однією із перший, кому П’ята власноруч підписала наказ на декретну відпустку.

  • Пані Гокаґе, – звернувся до неї один із ніндзя, – ми збиралися доправити його до лікарні і одразу до Вас.

Цунаде повільно перевела погляд із дівчини на підлеглого. Її обличчя не виражало ніяких емоцій, а вуста перетворилися на тоненьку смужку.

  • Місія виконана, але… – сказав другий.

Тут куноїчі закричала вже геть іншим голосом, схопившись за живіт та впавши на підлогу. Цунаде одразу помітила, як на її спідниці почала розквітати червона квітка крові. Жінка підійшла до дівчини, що переляканими очима дивилася на лікарів довкола, та безцеремонно засунула їй руку між ногами. Витягнувши, Цунаде побачила, що вона вся по лікоть в крові. Рука почала тремтіти, тому П’ята в цю ж секунду міцно схопила її іншою за передпліччя.

  • В операційну її негайно! – скомандувала жінка, відпускаючи руку та рефлекторно витерла піт з чола, несвідомо залишаючи там криваві сліди.
  • Пані Цунаде, – з повними очима сліз, прошепотіла куноїчі, яка немов не могла зараз дихати через переляк, не те, що кричати, хоч біль нікуди не зник, ні фізичний, ні душевний, – дитина ще дуже маленька.
  • В операційну я сказала!

Санітари поклали дівчину на ноші та направилися до операційної, а сама Гокаґе не могла і кроку зробити.

  • Пані Цунаде, – не змовкала куноїчі, – не дайте їй померти! Це все, що від нього залишилося. Пані Цунаде…
  • Пані Цунаде, – один із лікарів, що був теж в холі, поклав їй руку на плече, чим змусив нарешті звернути на себе увагу, – у нас всі акушери зараз приймають пологи.
  • Я… – сліпучі спалахи почали виникати перед очима Цунаде і кожен з них немов пронизував мозок голками, змушуючи все згадувати заново, і заново, і заново. – Я…
  • Пані Цунаде?
  • Я…

Цунаде відчувала як повітря покидає її легені, але вона не здатна була зробити жодного нового ковтка. Руки та ноги вмить занімили і тепер немов відходили від анестезії, а перед очами все розпливалося, і спалахи, спалахи, болючі спалахи, а між ними уривки спогадів із того вечора, ні, з тієї ночі.

  • Я… Я сама нею займусь. – жінка грубо скинула із свого плеча долоню лікаря та побігла до операційної.

Дівчина, яку вже приготували, лежала на операційному столі і тепер мовчала. Її вуста трусилися немов від холоду, а очі постійно втрачали концентрацію.

  • Пані… – ледь прошепотіла куноїчі, коли П’ятій допомагали з халатом.

Світла, практично біла кімната, а в центрі так багато крові, як і тієї ночі. Вона знову починала переставати відчувати кінцівки, натомість помітила, як тремтять руки, але слабке «будь ласка» куноїчі, змусило її повернутися із минулого.

  • Цю дитину – я врятую.

По закінченню, майже без сил, Цунаде вийшовши із операційної побачила тих двох шинобі, що вже були перев’язаними і чекали результатів операції.

  • Чому ви не відпочиваєте в ліжках? – суворо запитала Цунаде.
  • Ми не можемо і сидіти спокійно, не те, щоб лежати. Скажіть, що з Мей та дитиною? Стільки годин пройшло і ніхто нічого не каже, ніхто навіть не виходив.
  • З дити…

В очах жінки все потемніло і вона зараз звалилася б на підлогу, якби її не встиг зловити один із шинобі.

  • Все добре. – чоловік всадив Цунаде на лаву. – З дитиною та матір’ю все добре. – закінчила фразу жінка. – Ми зупинили кровотечу, але полежить на зберіганні деякий час, про всяк випадок.
  • Дякуємо Вам!

Шинобі впали на коліна перед Гокаґе і вона б зараз дуже здивувалася та розізлилася, якби мала на це сили.

  • Встаньте. Вам за миття підлоги не доплачують.
  • Ви не розумієте, це все, що залишилося від нашого друга. Ми разом з академії були, в нього не батьків, не родини не було, лише Мей, якій він навіть не встиг освідчитися, він хотів якраз по поверненню, та їхня майбутня дитина.
  • Я не розумію… – прошепотіла Цунаде. – Добре, в мене ще робота, на ваш звіт чекаю завтра.

Цунаде підвелася та направилася до палати Тейваз, бо до резиденції чи дому вона б зараз точно не дійшла, а більше поблизу усамітнених місць не знала, саму ж палату мали прибирати лише завтра. Вона йшла немов темним, вузьким коридором, де нічого не було, а ноги ледве її слухалися, що час від часу доводилося утримувати рівновагу за допомогою стіни. Нарешті дібравшись до палати, Цунаде закрила двері на замок і просто сповзла на підлогу.

  • Я не розумію…

Жінка підняла перед собою руки, які, ще декілька хвилин тому, були повністю скривавлені та знову почала бачити спалахи і відчувати біль.

  • Дан…

Цей спалах був набагато сильнішим, а в голові немов розірвалася вибухова печатка. Цунаде схопилася за голову та жорстко стисла скроні.

  • Зникни. Зникни. Зникни.

Їй неймовірних зусиль коштувало змушувати себе не кричати, а очі, які хотіли зараз розридатися, навпаки немов висохли і почали нестерпно пекти, не бажаючись закриватися, хоч перед ними все одно зараз була не палата, а той вечір, та ніч. Цунаде звалилася на бік, так і тримаючись за скроні, та скрутилася калачиком. Раптом, низ її живота пронизав гострий біль, який змусив опустити жінку одну руку до нього. Цунаде повільно, від самого низу живота, піднімала руку, поки не зупинила її перед своїм обличчям. Жінка могла заприсягтися, що вона по лікоть в крові – і це не марення, що вся підлога в крові – і це не марення, всі її ноги, весь намет, як в ту ніч, але ж вона зараз не в наметі, правда?

  • Цунаде?! – окликав її Джирая, коли вона, мов привид із скляними очима, пройшла повз нього. – Цунаде, що сталося?

Але вона не чула його, вона нічого зараз не чула, її барабанну перетинку немов щось стискало, немов вона знаходилася на неймовірній глибині.

  • Цунаде?

Джирая хотів схопити її, але Орочимару, що мовчки стояв поруч, перехватив його руку, змусивши опустити і дати їхній подрузі пройти до свого намету.

  • Якого чорта? – оскалився на нього Джирая.
  • Ти – це зараз останнє, що їй потрібно.
  • Та що сталося?! Вона вся в крові? Вона поранена?
  • Дан. – озвався шинобі, який і привів Цунаде до табору, поки інші свідки трагедії, відносили труп та звітували. – Він помер у неї на руках. – договоривши це, шинобі пішов, залишивши чоловіків удвох.
  • Що?!

Джирая кинувся в бік намету Цунаде, але Орочимару знову його схопив і цього разу жорстко.

  • Відпусти мене, а то я не подивлюся на те, що ми друзі.
  • Ти думаєш, – спокійним тоном почав чоловік, – ти зараз допоможеш, а не зробиш ще гірше? Зі своєю дурною любов’ю?
  • Ми, в першу чергу, ДРУЗІ! І друзі їй зараз необхідні. Її не можна залишати одну!
  • Цунаде не настільки дурепа, щоб із собою зараз щось зробити. – все так само спокійно та холодно відповідав Орочимару.
  • Звідки ти знаєш? Звідки така впевненість?
  • Що вона не дурепа? Чи що їй зараз не потрібен перед очима дурний шанувальник, коли вона втратила своє справжнє, єдине кохання?
  • І коли ти став таким емпатичним до інших людей? – просичав Джирая.
  • Чи те, – ігноруючи нове запитання, продовжив Орочимару, але це і стало відповіддю також й на друге, – що така, як вона, ніколи нічого не зробить своїй дитині?

Джираю немов блискавкою вдарило. Його тіло в одну секунду натягнулося, мов струна, а потім розм’якло і Орочимару нарешті його відпустив, розуміючи, що він вже нікуди не піде.

  • Це вона тобі сказала?
  • Ти б і сам давно помітив, якщо хоча б трішки бачив в ній щось більше за простий об’єкт свого захоплення.

В Джираї не було більше запалу огризатися чи сперечатися.

  • Але їй все одно потрібна підтримка.
  • Зараз ми можемо лише допомогти тим, щоб уважити її траур, яким би безглуздям оплакування мертвих не було б. В неї не залишилося близьких людей, яких би вона в такій ситуації захотіла бачити. Прийми це вже. Впевнений, ти ще і встиг зрадіти, тому зачекай трішки і бери своє.
  • Не правда!

Джирая різко розвернувся та схопив друга за горло, але той навіть м’язом не поворухнув, все так і залишаючись спокійним.

  • Ніколи! Чуєш мене, ніколи! Навіть не на секунду я не бажав Данові зла і відчув лише жаль, почувши про його смерть!
  • Мені не цікаві твої почуття. Можеш брехати чи говорити правду вголос, байдуже, але від себе не втечеш.

Джирая ще сильніше стис горло Орочимару.

  • Я бажав їй тільки щастя. Вона обрала Дана, отже з Даном. Зрозумів мене?
  • Мені все-одно. – Орочимару прибрав руку друга зі своєї шиї, а той навіть і не пручався. – Але чому ж тебе тоді так новина про її вагітність збентежила?
  • Бо дитина вже буде напівсиротою, а Цунаде вдовою. Кому такого побажаєш?
  • Жінці, яка хоче вберегти частинку свого коханого біля себе? Частинку, що завжди буде біля неї, найближче до неї, і завжди головнішою за всіх інших?
  • Замо…

Та не встиг Джирая нічого сказати, як з намету Цунаде рознісся крик і чоловіки кинулися до нього.

Цунаде зайшла до середини, світло горіло, скинула із себе весь одяг та жбурнула якого якомога подалі в куток. Погода була прохолодною, сирість, але вона зараз цього не відчувала, вона нічого зараз не відчувала, немов все тіло та душа були обколені анестезією. Цунаде навіть не могла точно зрозуміти чи бачить вона щось перед собою чи ні, чи тут вона чи деінде. Жінка дістала запасний одяг та переодяглася, мов на автоматі, а потім залізла під ковдру та скрутилася. Нарешті відчуття почали повертатися, починаючи з кінчиків пальців на ногах, холод немов обережно штрикав її голками, пробираючись все вище та вище, аж поки з усієї сили не штрикнув внизу живота. Цунаде схопилася за живіт і відчувши щось вологе, дістала руку з-під ковдри, поглянувши на неї. Перед її обличчям була скривавлена кінцівка, очі округлилися в німому переляку. Цунаде миттєво скочила на ноги, зриваючи із себе ковдру та побачила, що в центрі білого простирадла була велетенська червона пляма. Жінка подивилася вниз і зрозуміла, що всі її ноги теж вже були залитими кров’ю. Руки затрусилися, ноги немов втратили свою міцність і Цунаде впала, розриваючи глуху ніч в лісі своїм несамовитим криком, а разом із цим активуючи техніку сили сотні. Але кровотеча не зупинялася, біль не припинявся і жінка, зібравши останню волю в кулак, спромоглася встати, та ледве крокуючи, покинути намет.

  • Орочимару, – тремтячим голосом звернулася Цунаде та протягнула до нього скривавлену руку, коли побачила своїх друзів біля виходу, – допоможи.

В її очах читався страх та дитяча розгубленість, а також благання. Джирая завмер на місці, він зумів зробити ще лише пів кроку і застиг. Він боявся, боявся навіть дихати зараз поруч із нею, боявся, що навіть поглядом може зараз щось заподіяти їй, що через нього станеться щось невідворотне, але відвернутися не міг. Та Цунаде не дивилася на нього, вона не відводила червоних очей від Орочимару.

  • Цу… – почав було Джирая, але друг розвернувся до нього із суворим поглядом та захитав головою із сторони в сторону.
  • Геть. Зникни. Тільки не ти. Тільки не біля неї. Тільки не зараз.

Джирая сковтнув, покірно кивнув та пішов геть, ледве перебираючи ногами, не в змозі навіть рота повністю закрити та прибрати з перед очей той беззахисний, розгублений та переляканий вигляд жінки, яку він завжди кохав, але нічим зараз не міг допомогти. Як завжди. Він так жодного разу не зумів захистити нікого важливого для неї. Він просто хотів, аби вона була його, аби теж покохала його, але що він може їй дати, що він взагалі хоча б раз дав їй? З кожним важким кроком, Джирая все більше тонув в своїх думках і не розумів, нащо він повернувся знову на цю війну. Крок за кроком, все глибше.

  • Орочимару? – б’якуґо почав зникати.

Чоловік, оцінюючи, поглянув на подругу, дещо нахиливши голову набік. Вона була вся в крові, вона дивилася на нього, вона вперше так дивилася на нього, на когось, вона благала. Орочимару опустив голову в зневірі, а тоді знову подивився на Цунаде та завів її назад до намету.

  • Орочимару, допоможи. Хто, як не ти щось зможе зробити? – важко дихаючи запитала подруга, яка зараз вже мало розуміла, що відбувається довкола.

Він поклав її на ліжко та почав оглядати.

  • В мене не виходить зцілитися. Не виходить. – сльози покотилися її обличчям. – Хто, як не ти, здатен врятувати дитину? Будь ласка… Це все, що він нього залишилося. Він навіть ще не знав. Я не казала, щоб не хвилювався. Я мала повернутися до селища…
  • Мала, як матір, але, – нарешті заговорив Орочимару, – як ніндзя-медик, ще і такого рангу – ні, не в самий розпал війни і не така людина, як ти.
  • Допоможи…

Але він не зумів допомогти. Він одразу зрозумів причину втрати дитини тільки почавши огляд, навіть раніше, ще на вулиці. Причину, чому цієї дитини вже не було в лоні матері, а отже і немає кому допомагати, кого рятувати. Єдине, що йому залишалося – це зупинити остаточно кровотечу, очистивши все зайве з організму та повністю змити з подруги кров.

  • Спали це! – заволала Цунаде, коли чоловік намагався назад її вкласти до ліжка. – Спали!

Жінка, що стояла в одному єдиному плащі, зірвала постіль та кинула в бік купи брудного одягу.

  • Спали, – вже не кричачи, а благаючи повторила Цунаде, впавши на коліна – будь ласка.

Вона вся тремтіла. Орочимару більше не хотів тут залишатися, але чомусь не йшов, натомість виконавши прохання і навіть миттєво діставши нову постіль, застелив нею ліжко.

  • Це я винна? – запитала Цунаде, коли чоловік всадив її, намагаючись змусити лягти.
  • Ти хотіла зупинити маткову кровотечу. Організм позбавився того, що вважав за загрозу для володарки б’якуґо, просто виштовхнула плід. Ти це прекрасно вже знала, як покликала мене. Саме тому ти і покликала мене, не лікарів.
  • Чому ти це кажеш?
  • А чому ти запитала? Хіба втішаюча брехня поверне тобі дитину у лоно?

Вона мокрими, червоними очима поглянула на нього.

  • Якщо хотіла ілюзії турботи, то кликати потрібно було не мене. Тобі треба поспати.

Чоловік розвернувся йти, але Цунаде схопила його за штани.

  • Будь ласка. Поки я не засну. Не залишай мене і ти.

Він звузив очі та пильно поглянув на це абсолютно невинне, розбите обличчя подруги і на мить побачив в ній ту дівчинку з академії, відчув себе тим хлопчиком з академії і аж скривився від огиди, але чомусь не пішов. Натомість Орочимару сів поруч та вкутав Цунаде ковдрою, а вона кинулася до нього, обійнявши та розридавшись. Він не знав, що зараз відчуває, жалість чи співчуття до цього всього, але точно розумів, наскільки йому некомфортно, наскільки дивно досі бути тут. Орочимару, сам достеменно не знаючи чому, поклав долоню на голову подруги та почав повільно, невпевнено гладити її по волоссю, навіть дещо заколисувати та байдуже дивився перед собою, поки вона тулилася до нього і щось бурмотіла нерозбірливе, бо не могла вже ні слова промовити. Всі її спроби просто нагадували мугикання, слабкі стони, сльози перестали текли, а натомість очі почали болюче пекти від сухості. Так вони і просиділи до світанку, поки Цунаде нарешті не заснула.

Чоловік обережно, щоб не розбути, поклав її на ліжко, поправив ковдру та направився до виходу з намету, як раптом почув тихий шепіт:

  • Орочимару, це все?
  • Що?
  • Я більше ніколи?
  • Ти ж здатна підтримувати свій організм молодим. – не озираючись сказав чоловік. – Не дай йому зістаритися, виграй собі час, а там хто знає. Наука, медицина не маю стояти на місці, я ж вже точно в цьому переконаний.
  • Не зупиняйся.

Плач знову зжав горло Цунаде, але цього разу вона намагалася його приховати від наметового містечка, але Орочимару все розчув, хоч так нічого і не відповів, навіть не розвернувся наостанок обличчям до подруги, а просто вийшов геть.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: