Глава третя – Перша небезпека

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Ранок. Кімната дівчат.

.

Торі прокинулася раніше за всіх, все ж таки вчора вона заснула першою. Але незважаючи на це вона не відчувала себе відпочившою, вночі їй снилися моменти з серіалу про вбивство Савельїча, які були страшніші ніж при перегляді по ноутбуку, в цому випадку бурхлива фантазія підводила її. Тому тихо зітхнувши, дівчина вилізла з-під ковдри, взяла з тумбочки всі необхідні речі і подивившись на мирно сплячу сестру, попрямувала в душову де спокійно і в тиші привела себе до ладу, поки нікого не було, після чого неквапливо повернулася до кімнати, де вже прокинулися решта і неспішно збиралися в душові.

– Добрий ранок. Як спалось? Чого нового сталося, поки я була відсутня з вами? — Торі поклала речі на своє місце та повернулася до дівчат.

– Привіт. Спалося чудово. — Ніка сонно протирала очі і поволі прямувала до виходу, щоб привести себе до ладу. Все одно її сестра все знала, а питала просто щоб не було підозріло, та й Даша з радістю все розповість, а вона зможе швидко привести себе до ладу і потім наодинці поговорити з Торі.

– Ранок. Вчора ти пропустила зникнення Андрія, потім його пошуки і зрештою похід на горище, де було багато дивних документів, фотографій та банку з людськими очима. — Даша промовила все швидко але чітко, а Віка також як і молодша Волкова взяла все необхідне попрямувала до душових, подумавши що Даша чудово впорається з розповіддю.

– Андрію? Горище? Очі? Не бачу взаємозв’язку. — Торія спритно зіграла нерозуміння і подивилася на білявку.

— Давай ми тобі на сніданку розповімо все, а то не встигнемо, якщо зараз усе начну  розповідати. — Старкова, дочекалася згоди блакитноокою і попрямувала за сусідками, що пішли з кімнати.

– Добре. — відповіла дівчина і почала переодягатися у форму, після чого привела в порядок своє і сестри ліжка. Саме тоді, коли вона сіла за стіл у кімнату увійшла Ніка.

— Ну, як похід у місце порятунку всієї школи? — Торі з усмішкою подивилася на сестру і почала спостерігати, як та збирається на уроки.

— Ну, що я можу сказати, все як ми й знали. Горище сильно не відрізняється, від якого бачили в серіалі. Все було одинаково, крім того, що першими очі у банку побачила я, а не Тьома та Рома. Але хлопці таки взяли їх у кімнату навіщось. – Ніколь промовила все спокійно і закінчивши з перевдяганням подивилася на сестру.

— Ну, цього й слід було чекати. Потім нехай не засмучуються, що їхня кімната верх дном. – посміхнулася Віка і встала зі свого місця. — Ідемо на сніданок? Я дуже голодна, вчора все-таки не вечеряла.

– Так, йдемо. Тільки може Віку та Дашу почекаємо? — спитала кареока і взяла зі столу телефон.

— Не малі, дорогу знайдуть. А я їстиии хочу. – проговорила  як маленька дитина дівчина.

— Ну гаразд, гаразд. — усміхнулася з дитячої поведінки подруги Ніколь і вони з сестрою попрямували до їдальні, де нікого з хлопців напрочуд не було.

– І де всі? На дієту сіли? — Торі сіла за стіл і почала їсти свій сніданок.

— Бліііін, я забула. Вони хотіли в бібліотеці зібратися під час сніданку, щоб пошукати інформацію про дитбудинок. – Згадала Ніка, коли сіла біля сестри.

— Ну, нехай шукають, там все одно нічого цікавого. — спокійно продовжила їсти дівчина, навіть не думаючи кудись іти.

— Просто зізнайся, що їжа тобі важливіша. — усміхнулася її сестра і так само почала їсти.

— Звичайно, важливіше. Та й ось вони, йдуть. Швидко якось. — вказала головою на вхід до їдальні Торі.

— Галина застукала, мабуть. — перевела погляд на хлопців, що підходили до столу. – Привіт усім, як пошуки?

— Могли б бути кращими, якби ви прийшли до нас. — невдоволено промовила Даша, коли всі привіталися і сіли за стіл.

– Я не знала про зустріч. — весело промовила блакитноока.

– А я забула. — спокійно знизала плечима молодша Волкова. — То що знайшли щось? Торі я вже в курс справи ввела.

— Та нічого особливого, окрім статті в газеті про зниклих у дитбудинку хлопчиків, імена яких написані на стовпі на горищі. — Віка дістала газету та поклала на стіл.

— Дивний збіг, а от і прізвище нашого Олега Птіцина. — промовила Торія, розглядаючи статтю в газеті.

— Коли Савельїч писав цьому Птицину… — почала Даша.

— Значить, він його знав. І що це нам дає? – Перебив її Тьома, а Макс забрав газету собі і почав там щось читати.

— Що він допоможе нам знайти Савельїча? – Сказав Андрій.

– Точно точно. Потрібно ще раз перевірити його пошту, раптом там залишилася електрона адреса. — Даша вже рвалася діяти, сестри дивувалися її запалу та енергії. Все ж ця справа небезпечна, а підлітки цього розуміти ще не хочуть, незважаючи на всі поки що незначні речі, що сталися.

— Ні, краще спочатку зателефонуємо до редакції, це буде безпечніше. — сказала найрозумніша з усіх детективів, Віка. Аж раптом розмову перервала Аліса, яка розповіла, що Надя поїхала т о батьків на чарівний острів, після чого Андрій різко залишив їдальню.

— Може піти з ним? – подивилася йому вслід Вероніка.

– Навіщо? Упевнений нічого не трапилося, просто малявка пішла гуляти та набрехала подрузі. – спокійно сказав Макс. — Краще йдемо до редакції дзвонити.

Всі погодилися з ним і пішли в хол, тільки сестри несхвально подивилися на них, чого ті, звичайно, не помітили. Але оскільки Андрій вже пішов, вони не могли нічого зробити і їм довелося йти за детективами, де Даша вже розмовляла по телефону.

– Швидко вони. – тихо прошепотіла Вікторія і посміхнулася. Як раптом підійшла Галина і перервала розмову дівчини і сказала всім прямувати в клас, що їм і прийшлося зробити, на жаль дівчат це була біологія, яку вони не дуже любили. Після закінчення цього уроку вони дізналися, що Даша написала Птицину від імені Савельхча. Аж раптом їх обговорення про дурість цього рішення перервав Рома, який вбіг у клас і покликав усіх до кімнати. Коли вони туди прийшли, то побачили перевернуту верх дном кімнату.

– Воу, ви тут прбираєтесь взагалі? – намагалася пожартувати Торі, але побачивши похмурі очі хлопців, підняла руки на знак капітуляції і сіла на ліжко Тьоми, яке було не так сильно перевернуте, як інші.

– Не смішно. Банку з очима вкрали. — напрочуд серйозно сказав Тьома.

— Мабуть, непрості були очі. – промовив Макс. — Хтось щось зрозумів і вжив заходів.

— Добре, що нікого тут не було. — Віка була дуже схвильована.

— Може піти народ питати, можливо хтось щось бачив. — Даша також переживала.

— Ні, я ще жити хочу. – Відрізав її варіант Калінін.

— Та й мені якось помирати нехочеться. — погодився з найкращим другом Рома. А Макс запропонував взагалі перестати грати в шпигунів, Віка з ним швидко погодилася, але раптом заперечив Андрій, котрий до цього мовчав і прибирав свою частину. Після чого почалася суперечка, наприкінці якої Даша покинула кімнату, а після неї й Андрій.

— Ми, звичайно, розуміємо обидві сторони, але вирішувати щось потрібно і краще всім разом. Зберемося тут увечері. – Промовила Ніка, яка весь цей час як і сестра мовчала і спостерігала за ходом розмови.

– Правильно. А поки що ми можемо допомогти привести все до ладу. — погодилася з нею Торі і встала з ліжка, після чого почала допомагати Ромі та Тьомі, а Макс мовчки покинув кімнату. Хлопці переглянулися і продовжили забиратися, весело перемовляючись, на якийсь час забувши про проблему. А Морозов у цей час попрямувала навіщось на горище, де знаходився Андрій. Там після падіння, що майже відбулося, хлопці знайшли альбом з дивними малюнками, після розгляду якого вони покинули горище. Волкові в цей час, разом із Вікою, Темою та Ромою були на іспиті з історії, який хлопці завалили, Віка здала на відмінно, а дівчата просто на хорошу оцінку. А Даша з Андрієм у цей момент сиділи в кімнаті дівчат та розглядали альбом, обговорюючи, що треба розібратися у всьому, що відбувається у пансіонаті. І одна з ідей привела їх до колодязя в лісі, до якого вони вирішили піти в таємниці від усіх  ввечері. Торі і Ніка в цей час сиділи в кімнаті хлопців і чекали, поки прийдуть інші. Самі хлопці грали у гру на ноутбуці. Раптом у кімнату прийшла Надя у пошуках Андрія, а після неї вбігла Віка у пошуках подруги. Максим почувши, що дівчини немає, зрозумів, що вона десь з Авдїєвим і взявши верхній одяг попрямував у невідомому для всіх, крім сестер напрямі. Сестри з іншими у цей час обговорювали все, що сталося і те, куди могли пропасти Андрій із Дашею, а також чекали на повернення Макса або зниклих друзів. Волкови не сильно хвилювалися та спокійно сиділи і не подавали виду, що знають щось, хоча це було важко, особливо коли бачили обличчя підлітків, які сильно переживали. Як раптом дівчата побачили світло у вікні і переглянулися, побачивши це хлопці також глянули у вікно і злякано глянули один на одного. Даша та Андрій у цей час мерзли всередині колодязя, в яке по дурості полізли, поки їх не витягнув звідти Максим, який побачив їхній поцілунок, після чого вдарив Андрія і швидко пішов до школи, а парочка попрямувала за ним, зрозумівши, що той усе бачив. Коли Андрій увійшов до кімнати, Віка почала його розпитувати чи не бачив він Дашу і де вони були, але так і не отримавши нормальної відповіді попрямувала до себе в кімнату, щоб поговорити з Дашею. Волкови в цей час ще трохи поговорили з ним, після чого попрощалися з хлопцями, залишивши Андрія на розтерзання хлопцям і неквапливо попрямували до кімнати, знаючи, що Старкова та Кузнєцова швидше за все вже попрямували до лісу, поки вони говорили.

— Ну і треба було йти туди без попередження? А хлопців бодай для безпеки взяти? Жодного інстинкту самозбереження. — бурчала кареока, поки вони йшли до кімнати.

— Говориш так, начебто він у тебе є. Якби ми не знали всього, що тут діється, то також лізли б у всьому розбиратися. – Усміхалася Торі. — Тож вистачи бурчати і йдемо одягатися, після чого беремо хлопців і прямуємо до лісу.

– Ех, йдемо. Сподіваюся все ж таки встигнемо до приходу лже Птицина. — зітхнула Ніколь і увійшла до кімнати, де вони з сестрою швидко зібралися і попрямували назад до хлопців, яким розповіли про лист, який помітили в ноутбуці Даші і те, що ні її, ні Вікі та їхнього верхнього одягу не було. Макс уже був у кімнаті. Почувши все, хлопці швидко зібралися і вони непомітно покинули школу, після чого попрямували до цвинтаря за дівчатами. Першими на їхньому шляху попалася Віка, а потім вони почули крик Даші. Вони швидко побігли на звук і побачили, як Птицин душить Дашу, після чого Макс різко і без сумніву підняв велику гілку та вдарив його.

– Максе, ти що, вбив його? — злякано промовила Даша.

— Та ні. Щас оклемається. — відповів він і притяг налякану дівчину до себе. І саме після слів хлопця, той почав підніматися із землі, а хлопці насторожено спостерігали за ним.

– Ви хто? — спитав він, дивлячись на підлітків.

– Яка різниця. Це хто ви? — зухвало і злісно промовив Макс.

– Я Олег. Олег Птицин. — після цих слів хлопці переглянулись і трохи заспокоїлися, а ось сестри ще більше насторожилися.

— А ми учні Івана Савельїча. Це ми вам писали. – промовила Даша.

– А де Іван Савельїч? — спитав Птицин з брехливим подивом і настороженістю.

— Ми не знаємо. Він зник, і ми самі його шукаємо. – швидко відповіла Віка і з хвилюванням дивилася на чоловіка.

– Зник? Все це кінець. Господи, я ж попереджав його, щоб він не ліз сам у цю справу. — Птицин почав схвильовано та злякано ходити туди сюди.

– В яку справу? – Запитала Торі.

— Думаю, Івана Савельїча вже нема в живих. — серйозно промовив чоловік і подивився на підлітків.

– Що? Чому? — злякано й тремтячим голосом запитала Віка і непомітно для себе ближче притулилася до Тьоми, який обійняв її.

— Багато років тому з дитячого будинку, що був в особняку, зникли хлопчаки – сироти. Ми з Іваном Савельїчем уже 20 років розслідуємо цю справу. Думаю, він знайшов щось і вони його прибрали. — розпочав свою брехливу розповідь «Олег Птицин». Сестрам залишалося тільки дивуватися його майстерній грі, по заплутуванню і залякуванню діточок, якби вони не знали всього, то, напевно, йому повірили б.

– Хто вони? — спитав Андрій.

– Я не знаю хто. Я знаю одне, що ці люди дуже небезпечні.

— Тоді треба звернутися до міліції. – Серйозно промовила Ніка, взявши сестру за руку. Уся ця ситуація напружувала її, особливо з огляду на те, що зараз вони з сестрою ніяк не могли натякнути друзям, що це не справжній журналіст.

— Ні, у жодному разі. Це небезпечно. Міліція може бути із ними. — квапливо почав зупиняти хлопців чоловік.

— Зачекайте, ви ж журналісте, напишіть про все це. – промовив Макс, притискаючи Дашу до себе.

– Поо що? Хто мені повірить? У мене немає доказів, фактів. Одні слова. Діти, ви повинні бути дуже обережними, ці люди не звикли жартувати. Вони вже вбили Івана Савельїча, і мене намагалися вбити. Бачите, вони це зробили. — показав руку Птицин, на місці долоні знаходився жахливий на вигляд протез. Побачивши його, підлітки злякано відступили, після чого поспішили закінчити розмову і попрямували до школи.

 

Ранок. Наступний день. Кімната дівчат.

Вже всі прокинулися, тільки Торі не хотіла вставати з ліжка та йти на уроки, через що дівчата запізнювалися на сніданок.

— Ідіть без мене, скажіть, що я захворіла. — почувся голос з-під ковдри, коли синьооку знову намагалася розбудити сестра.

— Тебе все одно прийдуть перевірити, чи це правда. – Сказала їй Ніка і стягла з дівчини ковдру, через що та на неї невдоволено подивилася.

– Бу Бу бу. Прийдуть та прийдуть. — Волкова зі скривдженим обличчям встала з ліжка і подивилася на дівчат, що сміялися.

— Не смішно, я не виспалася через наші походи в ліс. І взагалі, йдіть на сніданок, я вас наздожену. – Взявши рушник і косметичку, вона попрямувала в душові, а Віка з Дашею все ж таки вирішили піти на сніданок.

– Ти йдеш? — звернулися вони до Ніки, коли побачили, що вона так і залишилася сидіти на ліжку сестри.

– Ні, почекаю сестру. А то я знаю її, зараз прийде і повернеться в ліжко. Прогульщица. — усміхнулася темноволоса, згадуючи моменти з їхнього реального життя. — А ви йдіть, бо голодними вам до обіду ходити.

— Добре, побачимося тоді на уроці. — сказала Віка і вони з Дашею покинули кімнату, а сама дівчина застеліла ліжко сестри і почала чекати ту, сподіваючись, що вона не надто довго відтягуватиме час. І на подив Нікі, Вікторія і справді прийшла лише через пару хвилин, вже з найкращим настроєм.

— Я тебе ненавиджу, ти це знаєш? — зітхнувши, промовила Торі, коли побачила сестру в кімнаті. Вона все ж таки сподівалася поспати далі, але на жаль подруга знала її дуже добре.

– І я тебе люблю сонечко. А зараз збирайся і на уроки, на сніданок ми все одно не потрапляємо. — з милою усмішкою промовила Ніколь, дивлячись на мученицьке обличчя подруги.

– Я тобі це пригадаю. — кинула на сестру гострий погляд і почала переодягатися дівчина, і через хвилин десять була повністю готова йти на уроки. — І чому ми й досі ходимо на них?

— Тому що нам не можна вирізнятися. Тож вистачить нити. — взяла подругу за руку і потягла до класу, де має бути історія. Коли вони увійшли всередину, то всі приятелі були там, але не встигли привітатися з ними, тому що в клас прийшла Крилова і їм довелося сісти за останню парту та слухати найнудніший урок і спостерігали за перешіптуванням Даші та Андрія, через який їм усім влетіло самостійною роботою, а друзів які намагалися обурюватися вигнали, Ніка також не встигла зупинити сестру, що б та нічого не сказала з цього приводу, тому дівчата попрямували разом із ними до директора, де спокійно вислуховували зауваження Віктора Миколайовича та суперечки сищиків із ним. Але на черговому моменті Вікторія не витримала і сама почала розмову.

— А чому ви вирішили, що всі ми не були готові до уроку? Ми з сестрою підготувалися, але незважаючи на це ми також не вважаємо, що Олена Сергіївна права. Ми вчора складали у неї іспит і наступного дня, по закону вона не має права давати самостійну. Крім цього, несправедливо карати всіх лише через двох людей. Якщо вона і вирішила покарати навчанням за непослух на уроці, то могла дати самостійну лише їм двом або обов’язкове завдання наступного разу, також вона могла залишити їх після уроків і особисто простежити за вивченням матеріалу, але ніяк не карати безвинних учнів, які до цього причастя не мають. І якщо ви вважаєте, що тільки вона має рацію в цій ситуації і має право поставити нам усім двійки, тільки через те, що ми посміли обуритися несправедливості ситуації, то ви не можете бути хорошим директором, як і вона заучем цієї школи — промовила все на одному подиху Торі і пішла з кабінету.

— Вибачте за це Вікторе Миколайовичу, але Торі має рацію. Ця ситуація неправильна і якщо ми не матимемо можливості виправити цю оцінку, чесно і без спроб нас завалити, то на історію ми більше ходити не будемо. — Ніка також вийшла з учительської і пішла шукати сестру, яка після цього могла бути будь-де, але тільки не в кімнаті, де її можна було легко знайти. Підлітки ж у цей час були шоковані сміливою заявою та витівкою Волкових, втім, як і директор, але розмову з ними Віктор Миколайович провів до кінця, після чого задумався над словами дівчат і взяв на замітку поговорити з Оленою. Сищики ж у цей час попрямували на горище, де в них почалася суперечка через розслідування, за підсумками якого всі відмовилися від цієї дурної ідеї, окрім Даші, яка психанула та пішла від них. А Ніка через 3 години пошуків сестри все ж таки попрямувала в кімнату, сподіваючись що та заспокоїлася і вже там. І їй навіть пощастило, Торія заходила до школи, за її тремтячим виглядом, можна було зрозуміти, що вона весь цей час провела на вулиці без верхнього одягу. Подивившись на неї невдоволено, кареока підійшла до неї і взяла за крижану руку, після чого повела в бік кімнати, щоб закутати в теплі ковдри.

– Ні, я зараз не піду туди. У мене з’явилася найкраща ідея. Потрібно знайти ту статтю з Птициним та показати її сищикам. Тоді вони зрозуміють, що той з ким ми зустрічалися несправжній журналіст. — Незважаючи на слабкість, Вікторія зупинила сестру і намагалася направити ту в інший бік.

— Тобі треба зігрітися, а то захворієш, якщо вже не захворіла. А пошуком можна зайнятися і пізніше. – Ніка не піддалася на дії сестри і вперто вела її далі.

– Але.

– Ніяких але, ось зігрієшся і вирушимо на пошуки, а зараз у кімнату. – Дівчині залишалося тільки зітхнути і слухняно йти за сестрою, зараз сперечатися з нею марно.

На подив, коли вони прийшли в кімнату, то там нікого не було, що втім тільки втішило їх, зараз говорити з кимось,  бажання у них не було.

— Лягай, я зараз принесу чай. І лишень спробуй кудись піти. Знайду та прив’яжу до ліжка. – Закутавши сестру в дві ковдри, Ніколь попрямувала на кухню де кухар Володя їй люб’язно дав чай, після чого повернулася в кімнату і напоїла їм дівчину, після чого та заснула, та й сама Ніка заснула біля неї, через що пропустила прихід Даші та Вікі , і навіть їх подальший похід з кімнати. Даші до лісу, а Вікі до бібліотеки.

 

Вечір. Горище.

Сестри Волкови шукали в багатьох документах, потрібну їм газету, а точніше статтю в ній, щоб попередити хлопців на рахунок ЛжеПтицина.

— Ну і де ця бісова газета може бути? Чому ми не запам’ятали, де вони її знайшли. — терпець Торі добігав кінця і вона злісно відкинула черговий непотрібний документ убік.

– Ну-ну, заспокойся. Якщо його немає тут, то можна буде подивитися в старих газетах, що знаходяться в бібліотеці, якщо вони його знайшли у свій час, то і ми зможемо. Головне зробити це раніше, ніж Птицин щось зробить з нами. – Ніка втомлено сіла на підлогу і оглянула бардак, що вони влаштували. — А зараз давай приведемо все тут у порядок, щоб детективчики раніше часу не дізналися про наші пошуки і підемо в кімнату, сподіваюся вони не помітили нашого довгого зникнення.

– Ех, добре. А щодо того, що ми зникли, не хвилюйся. У них зараз своїх проблем багато аби помітити нашу відсутність. — Вікторія подала руку сестрі і вони швидко привели все до ладу, після чого попрямували до кімнати. Коли вони зайшли туди, то побачили, як Віка швидко збирається на вулицю.

– Ти куди так біжиш? На побачення? – Почала з усмішкою старша з дівчат.

— Не краще б тоді вибрати затишне місце у школі, а не на холоді? – Підтримала сестру Ніколь і підійшла до свого ліжка.

– Дівчата! Ви де були? Макс вас шукав, та й я теж. Даша знову пішла до колодязя і хлопці попрямували за нею, я теж йду до них. Ви зі мною? — дівчина вже одягла курточку і подивилася на сестер. Ті, у свою чергу, переглянулися і згадали, що сьогодні сищики мали вперше побувати в підземеллях.

— І чого їй спокійно у школі не сидиться. – Зітхнула Торія і почала збиратися, як і її сестра.

– З тобою, з тобою. Не кинемо тебе в таку темряву, по лісу йти. Та й іншим може знадобитися допомога.

– Чудово. — Віка трохи зітхнула з полегшенням, розуміючи, що все ж таки піде не одна в небезпечне місце.

— Ходімо, треба не потрапити викладачам. — Ніка дістала два ліхтарики і дівчата всі разом попрямували до виходу зі школи, пильно стежачи, щоб їх ніхто не помітив. На щастя, вийти їм вдалося спокійно, після чого тріо швидко попрямував до колодязя, підходячи до якого помітили Тьому.

– А ти чого тут, а не з рештою? — спитала кареока, бо перша підійшла до нього.

— Дивлюся, що б ніхто не прийшов і не зачинив колодязь, як минулого разу, та й їх дістати звідти потім треба. — Сестри помітили, що він став менше нервовим, ніж до того, як вони підійшли до нього.

— Ясно, а ми ось на допомогти вам прийшли. — Торі з цікавістю зазирнула в колодязь і побачила дірку в одній із стін.

— Ми вас до речі шукали, перед тим, як сюди йти, ви де були? — Калінін запитав і почав допомагати Віці, яка почала спускатися в колодязь. Дівчина хотіла швидше побачити інших і переконається, що з ними все гаразд.

– Та на вулиці пройшлися, а потім на кухню забігли, щоб випити чай і зігрітися, після чого пішли в кімнату де і заснули. Ну а коли прокинулися пройшлися школою чудово і бистро уникаючи директора та Крилову. — впевнено промовила Волкова старша вигадану історію і подивилася на сестру. – Ти чи я?

— На цей раз я. — Ніка підійшла до мотузки і почала невпевнено спускатися до Віки, яка на них вже чекала, а Тьома тим часом здивовано дивився на сестер.

– Що? — запитала Віка, коли підійшла до нього, щоб переконатися, що сестра спокійно спустилася на низ і попрямувала з Вікою в підземелля.

— По-перше, історія дивна, бо ми вас не бачили у коридорах школи. А по-друге, спочатку ви завжди ходили разом, а зараз вас частіше можна побачити окремо. То ти без неї в ліс пішла, то вона без тебе на горище. Та й зараз, ви так просто вирішили, хто піде, а хто залишиться. Це дивно. Чи не переживаєш, що там може, щось трапиться? — Калінін сів на край колодязя і уважно, навіть серйозно подивився на дівчину, чого та від нього ніяк не очікувала, адже в серіалі він був показаний більше веселунцем, дурником, а цей його бік не розкрили через швидку смерть.

— Так безпечніше. — просто відповіла Торі, проігнорувавши першу частину слів хлопця і сіла біля нього, чекаючи інших. — Коли я пішла в ліс, вона знала з ким я там і де, і якби щось трапилося вона швидко могла б повідомити про це або прийти на допомогу, а також прикрити у випадку, якщо помітять те, що мене немає. Це діє і в інший бік, адже я для неї зроблю те саме. Наприклад, якщо їх зараз довго не буде, я зможу спуститися вниз і знайти їх і допомогти в разі чого, а якщо не вдасться знайти, то повідомити про це міліцію чи вчителів. Ми забезпечуємо собі варіанти на випадок, якщо щось станеться. Зазвичай ми таке провертали в дитинстві чи вдома, коли хотіли приховати щось від батьків.

— А було що приховувати? — усміхнувся Тема, прийнявши її відповідь, нехай він і не зовсім розумів таку тактику їхніх дій.

— Звичайно, а в кого нема? — дівчина також усміхнулася і подивилася в колодязь. – Давно решта там?

– Близько години. — хлопець також глянув на дно криниці, намагаючись почути кроки чи голоси друзів.

– Довго, ну сподіваюся сестра і Віка їх зараз знайдуть і вони прямуватимуть до нас. До речі, чому ти насправді залишився тут. Не вірю, що ти міг просто відпустити туди друзів одних. – Торі уважно подивилася на хлопця, даючи зрозуміти, що вона не відчепиться, поки не дізнається правду.

– Макс попросив. Точніше дав вибір мені і Ромі, хто залишиться згори, ось я і лишився. Все одно йти туди сильного бажання нема. — неохоче, але спокійно відповів Тема.

— Ясно. Цілком нормальний підхід. Але одному залишатись теж небезпечно. — дівчина перевела погляд на ліс, оглядаючись, чи немає когось поруч, крім них.

– Вибору все одно не було. Та й зараз я не один. І якщо у нас є час, то чи правда те, що сказала твоя сестра? — він з цікавістю глянув на дівчину, обводячи поглядом її обличчя, що уважно розгадує ліс.

– Ти про що? — Торія з подивом подивилася на нього, перериваючи розгляд місцевості.

— Ну якщо Олена чесно не дозволила вам перездати двійку, то ви не ходитимете до неї на урок. – молоді люди зустрілися поглядами і Тьома помітив, як у очах дівчини з’являються іскорки веселощів.

– Вона справді так сказала? Ось же, а мені не розповіла про це. Але в принципі вона має рацію, я не ходитиму до викладача, який несправедливо оцінює мене, як і Ніка. — дівчині стало ніяково, тому що вони дивляться один до одного в очі, тому вона перевела погляд на ліс.

– Ви сміливі. За це можуть виключити. Але я хотів би також зробити. — Калінін також відвів свій погляд, у якому було захоплення вчинком сестер.

– Не треба, не ризикуй. А виключать, то виключать. До іншої школи підемо. Та й до кінця року вони виключити не зможуть, за наше навчання заплачено і з нашими батьками зараз не зв’язатися. — дівчина знизала плечима і подивилася в колодязь, думаючи, чи друзі вже зайшли в кімнату з відео, на якому мертві сироти.

— Щастить. – Він знову глянув на дівчину і побачив, що та знову дивиться в колодязь. — Не хвилюйся, нічого не станеться. Їх багато і Макс з Ромою не дадуть Ніку в образу.

— Знаю, але в мене тривожне почуття наче щось трапилося. Якщо за 15 хвилин вони не повернуться, я піду туди. — вона розуміла, що з ними нічого не станеться, але хвилювання брало гору над нею.

– Сама ти туди не підеш. — Брюнет серйозно глянув на неї і взяв за руку, щоб та звернула на нього увагу.

— Піду, ти маєш бути тут, щоб допомогти нам піднятися на гору. — Торі подивилася йому у вічі, вона нізащо не пустить його з нею.

— А ти можеш там загубитися і не зустрінешся з ними. Тож або я з тобою йду туди, або ти залишаєшся тут. — хлопець був непохитний. Що здивувало дівчину, але при цьому викликало повагу, адже незважаючи на те, що вони знайомі зовсім недавно, він переживав за неї.

– Ладно, добре. — Торі довелося погодитись, тільки вона не оголошувала з чим точно погоджується, але й цього хлопцю було достатньо. Раптом вони почули шум і схопилися на ноги, уважно дивлячись на дно колодязя, чекаючи приятелів, які були налякані.

– Тьома, витягай дівчат, швидко! – крикнув Макс і Тьома почав допомагати вилізти спочатку дівчатам, а Торі приєдналася до нього. Спочатку вони допомогли Віці, потім Даші, а потім Ніці, після чого Тьома допоміг піднятися на верх Ромі і вони разом витягли звідти Макса, але Андрія ніде не було. Даша почала говорити, що за ним треба повернутись, адже його одного можуть там убити. При цьому, звідкись з’явився Птицин, налякавши при цьому підлітків.

– Хто вб’є? Ви когось бачили? – спитав він.

– Ні. Там було дуже темно. – Відповіла Віка, здивована появою Птицина.

– Ми бачили трупи дітей. На плівках там. – продовжив замість неї Максим.

– Плівки. Ви їх забрали? — із награним хвилюванням спитав чоловік, але відповісти сищикам не дав Андрій, який почав звати їх.

– Гей! Плівка у мене. Ми маємо докази. Ви можете зробити репортаж. — промовив він, коли побачив з ними ЛжеПтицина. На цих словах усі зраділи, тільки Волкови насупилися, що помітив Тьома, який у цей момент подивився на одну з них. Після цього хлопці витягли Андрія з колодязя і той передав плівку чоловікові, дівчата не могли його зупинити, так і як би вони аргументували це, доказів їхніх слів не було, що їх злило і засмучувало одночасно. Тому розчаровані вони попрямували разом із хлопцями до школи, де втомлені розійшлися по кімнатах спати, вирішивши обговорити все завтра.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 
.
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: