Вогонь і Лід.

FavoriteLoadingДодати до улюблених

2007 рік.

«Я завжди думав, що можу швидко розпізнавати у людях ті якості, які необхідні мені, щоб отримати бажане. Мені не важливо, ким є людина, для мене важливим є лише те, яку користь вона приносить і чи приносить її взагалі.
Я завжди вважав себе людиною практичною та досить терплячою, особливо що стосувалося співпраці з людьми. Терпіння та далекоглядність по відношенню до всього , завжди приносять хороші плоди, але не слід забувати також і про обережність. Навіть виснажена голодом, понівечена собака, яку ти хочеш приручити, годуєш, даєш прихисток , може рано чи пізно відкусити руку, яка її годувала. Але варто лише бути трохи жорстокішим- і страх переможе. Собака виконуватиме свої функції сторожа, її годуватимуть, але вона буде боятися піти проти свого господаря, який її час від часу «виховує», для вироблення покірності.
Проте, слід пам’ятати :якщо перейти тонку межу між вихованням і тупим насильством- собака не просто відкусить руку, вона перегризе шию. Тому господарю слід завжди чергувати насильство і ласку, щоб собака з часом почала сприймати побої та цькування як належне.»
 
24 Листопада. 19:30
  
  Чорний Мерседез-Бенц класу С, 2001 року повільно під’їхав до чорних металевих воріт. З автівки вийшов високий чоловік середнього віку, зі смоляним волоссям, охайно перев’язаним оксамитовою стрічкою темно-червоного кольору , одягнений у чорне пальто. Він, не поспішаючи підійшов ближче до зачинених воріт, потер від холоду свої кістляві руки в білосніжних рукавицях і натиснув на кнопку домофону. За мить звідти пролунав захриплий жіночий голос:
-Морі-доно, це ви?

-Так, Аме-сама, ви не проти, якщо машину я залишу за воротами?

-Ні-ні, все гаразд, заходьте.

  Ворота з гуркотом відчинилися і чоловік в пальто впевнено попрямував до важких відчинених дверей, на яких висіла біла табличка: «Йокогамський притулок для сиріт №2». На порозі його зустріла висока худорлява жінка, директорка притулку, одягнена в зимове кімоно чорного кольору, з білим хутряним коміром.

-По телефону ви казали, що ви хотіли б взяти на виховання дитину, еспера, років десяти -дванадцяти в якості підмайстра.- запитала жінка, поки гість заходив у будинок.

– Так, хотілося б взяти собі помічника, ще одна пара рук мені не завадить.- безтурботним голосом мовив Огай, знімаючи пальто.

-Який помічник вам потрібен?-з ентузіазмом запитала жінка, повісивши на вішак пальто гостя.- Ось, проходьте сюди будь ласка.

-Мені потрібен хтось покірний та кмітливий, той, хто не буде створювати проблем.

-У нас є такі, ходімо, я вас із ними познайомлю.- жінка вже розвернулася йти, очевидно до зали, де зазвичай разом збираються діти, але її ледве не збив з ніг худющий темноволосий хлопчик років одинадцяти, в пошарпаному червоному светрі з розтягненими рукавами, на обличчі якого була монокулярна бинтова пов’язка . Морі одразу помітив, що майже на всю видиму поверхню тіла хлопчика, були накладені бинти.

-Осаму, кому я казала не гасати, коли у нас гості? Ти вже почистив усю картоплю на вечерю? – суворим голосом запитала Сайто у хлопчика.

-Почистив.- байдуже відізвався він, навіть не глянувши ні на гостя ні на жінку.

-Почистив чи змусив когось робити це за тебе?- Сайто скептично оглянула його.

-Сам почистив.-закивав головою Осаму.

-А от і брехня! Ми все за тебе зробили! Аме-сама, він нас змушує робити все за нього, його слід знову покарати!- дорослі розвернулися і побачили двох інших дітлахів, на вигляд трохи старших за Осаму, що стояли осторонь і ледве не задихалися від обурення та бажання поскаржитися на нього, а хлопчик на це лише зневажливо хмикнув, ігноруючи їх.

-Ану тихо, у нас гість, марш по кімнатах, потім розберемося!- гучним командирським голосом відчеканила жінка і різко повернулася до Огая обличчям і вже своїм звичним тоном промовила: Перепрошую за цю сцену, ходімо у вітальню.

-Хто цей хлопчик з пов’язками?- поцікавився Огай.

-Спочатку сідайте- жінка махнула рукою в бік невеличкого сірого дивану, від якого так і тхнуло дешевизною та пліснявою і, сідаючи напроти гостя, запалила цигарку останнім сірником, який витягла з коробочки- Осаму Дадзай, дванадцять років, відправлений у притулок рішенням суду. Батьки його живі, але позбавлені прав на піклування. Кажуть, вони були ще тими психопатами. Перед тим, як потрапити сюди, він побував у прийомній родині, яка теж виявилася неблагополучною. Його опікун час від часу любив розпускати руки з малими дітьми і мова йшла не лише про фізичне, а й про сексуальне насильство. Страшна річ…- допаливши одну цигарку, вона загасила її об стіл і, діставши з-за пазухи наступну, підпалила запальничкою, яку їй ввічливо підніс гість. Подякувавши, жінка продовжила- Коли Осаму до нас привезли, а це було трохи більше ніж місяць тому, у нас склалося враження, ніби він потрапив в аварію буквально перед приїздом у притулок. Все обличчя та тіло були в синцях, а його кінцівки явно були довгий час в якості чиєїсь попільнички. Я, та ще кілька працівниць обробили та перемотали бинтами усі зовнішні пошкодження, які впадали у вічі, деякі ділянки свого тіла він категорично не дозволив нам оглядати. Ми навіть уявити не можемо, що ще, окрім побоїв, йому довелося пережити.-жінка зітхнула, нервово потерла зашкарублі маленькі долоні і задумано дивлячись крізь Огая, за мить знову продовжила:

-З дня приїзду він рідко з кимось розмовляє, але йому вдається викликати страх і без слів, як у своїх ровесників, так і в старших дітей. Проте хлопець дуже кмітливий, не конфліктний, великих проблем не створює, я вважаю, що він ідеально підійде вам як помічник.

-Ви казали, що цей хлопчик-еспер. Що в нього за здібність?
Жінка на мить замислилася і ніби вагаючись сказала:

– Я точно не знаю, але коли мені його привезла соц. служба, мені сказали, що здібність у нього точно є, але яка саме – я не знаю, він може виявитися навіть анти-еспером, оскільки ще жодного разу так і не скористався своєю здібністю.

-Зрозуміло, тоді можна мені його забрати? Я підготував усі необхідні папери, в разі чого.
Аме сумно зітхнула і сказала:

-Нажаль чи на щастя, процесом всиновлення чи оформленням опіки над сиротою мало хто цікавиться у підпільній Йокогамі, тому ,думаю, що з цим проблем не буде, головне, щоб хлопчик сам захотів піти з вами.

-Можна мені поговорити з ним наодинці?-поцікавився Огай.

-Зайдіть у мій кабінет, поворот направо, в кінці коридору зліва. Зачекайте там на мене кілька хвилин.

Огай підвівся і мовчки покинув вітальню.
Коридор був довгим але ледве-ледве освітленим, скрипіння підлоги після кожного зробленого кроку ехом розліталося по всьому коридору. Стіни були обклеєні де-не-де обдертими сірими шпалерами, що від старості аж пожовтіли.
Морі дійшов до кінця коридору, де на нього вже чекала Аме.

-Він вже там, я йому повідомила, що ви хочете його забрати.-промовила жінка пошепки.
Огай лише ствердно кивнув головою і зайшов в кабінет.

Ним виявилася кімнатка, площею приблизно 3×4м², з маленькою квартиркою замість вікна та сірими стінами. Єдиними меблями в ній був блискучий металевий стіл із стосами паперів та книг на ньому та два стільці один навпроти одного, на одному із яких ,погойдуючись сидів Осаму.
Він ніяк не відреагував на прихід Огая і непорушно сидів, вдивляючись у стелю , а чоловік одразу помітив певну відчуженість хлопчика від зовнішнього світу.

-Навіщо вам помічник, лікарю Морі?- монотонним голосом, Дадзай першим порушив тишу між ними, як тільки Огай сів напроти нього.

-Я не просто лікар. Моя діяльність поширюється на всю підпільну Йокогаму. Я працюю на велику комерційну організацію і потік пацієнтів у мене великий, тому я вирішив знайти собі помічника.- пояснив Огай.

-А цей притулок ви обрали випадково чи мафія його просто фінансує для того, щоб в майбутньому черпати звідси людські ресурси? Чутки тут розлітаються зі швидкістю світла. До того ж я не перший, по кого приходять представники мафії- Дадзай, ледь похиливши голову набік.
Огай сухо засміявся. Розумний хлопець.

-Кілька людей, що займають серйозні посади в мафії час-від-часу надсилають допомогу таким забутим для держ. фінансування притулкам.

-Тобто ви вважаєте, що я піду з вами тільки тому, що мафія забрала собі цей притулок? В такому разі вам потрібні набагато кращі аргументи, щоб переконати мене піти з вами-потягнувся на кріслі Дадзай.

-Твої пов’язки на руках. Вони зовсім свіжі, а на деяких, якщо придивитися, можна помітити яскраві крапельки крови. Навмисні регулярні самопошкодження, так? Робітницям притулку байдуже на таких, як ти, їм подобається лише те, що ти не створюєш проблем , правда? Як часто тобі доводиться терпіти приниження від таких як вони? Тобі й до цього було не солодко. Це відчуття власної нікчемності, коли хтось, хто повинен був тебе захищати, скористався тим, що ти слабкий. Я зможу допомогти тобі стати сильнішим, навчу як вижити в цьому безглуздо жорстокому світі, дам тобі змогу вибратися з цього неблагополучного місця, дам роботу, а ти натомість допоможеш мені.-дивлячись прямо у вічі хлопчику, поглядом , від якого тріпотіли метелики в животі, серйозним тоном, ніби укладав важливу угоду, сказав Огай.

Дадзай недовірливо примружився, схрестив руки на грудях і відкинувшись назад, на спинку крісла, таким самим монотонним голосом, повільно промовив:

-Ви маєте рацію, тут на мене нічого не чекає. Тобто, ви забезпечите мене дахом над головою і роботою, а що вам потрібно від мене?

«Якось легко він погодився. Щось тут не так.»- насторожено подумав Огай.

– Співпраця та допомога в якості асистента лікаря, виконання дрібних доручень. В принципі все. Якщо захочеш – я зможу тебе багато чому навчити.

Хлопчик подумав кілька секунд, дивлячись на Огая своїм пронизливим поглядом і промовив:

-Згода, сподіваюся це принесе мені стільки ж користі, скільки й вам.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: