Вихідний

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Перед прочитанням рекомендується увімкнути Taemin – Flame of Love

 

– Ну будь-лааасочка, кіцик, давай трохи відпочинемо, поки є така можливість? – випрохує Лікс, дивлячись своїми неможливими очима, цьому погляду так важко відмовити. У Мінхо з цим не ладиться, нема імунітету проти очарування коханого.

 

– Що саме ти хочеш? Можливо я подумаю над цим, – він робить вигляд, ніби ще вагається, хоча Фелікс вже знає, що отримає бажане, широко посміхається та показує буклети, які десь вже встиг знайти на ресепшені готелю, в якому вони жили.

 

– Ось, озеро Асіноко, у районі Хаконе, це не так далеко від нас, у префектурі Канаґава. Пишуть, що там є гарячі джерела. Давай з’їздимо на один день, всього лиш день. Відпочинемо лише вдвох, сходимо на побачення врешті решт.

 

– Це не національний парк Фудзі-Хаконе-Ідзу випадково? – наче щось знайоме крутиться у голові, десь він це бачив.

 

Фелікс хитро посміхається, ніби здогадуючись про хід його думок:

– Намагаєшся пригадати, де ти чув про нього? Поселення Хаконе згадували в аніме «Євангеліон», ми потім гуглили про нього разом.

 

– Ах, точно, тепер пригадую. То он чому ти обрав це місце для прогулянки, – сміється Мінхо.

– Це була одна з причин, але так, чому не сумістити приємне із корисним?

 

Ліно не може відмовити благаючому погляду, тим паче, що ідея йому подобається. Добре, що у нього такий чудовий активний хлопець, який сам спланує розважальну програму, лишається погодитися на всі пропозиції та насолоджуватися.

 

 

Небо було блакитним віддзеркаленням озера під ним, у воді ніби плавали білі хмаринки…

 

– Нам пощастило з погодою, так сонячно, але не спекотно, – підставляє Фелікс обличчя під теплі промені, – Дивись, який приголомшливий гірський крайовид. А які чудові вигляди на озеро та далеко-далеко за ним!

 

На озерній гладі було кілька стилізованих катерів під піратські кораблі, люди потрохи збиралися на причалах, аби відправитися по різних маршрутах. На оглядових майданчиках є можливість роздивитися пейзажі на гору Фудзі, тож зробивши фотографії біля води, парочка відправляється на один з таких катерів.

 

– Не хочеш спочатку прогулятися трохи до храму Хаконе? – шепотить Ліно на вухо Ліксу, – Подихаємо свіжим повітрям, а з самого храму має бути непоганий краєвид.

 

– Якщо ти пропонуєш сам, то я тільки за, бо тут занадто багато всього чудового, часу не вистачить оглянути все, – зітхає Фелікс, але одразу посміхається, – Буде привід повернутися сюди ще не один раз.

 

 

Вони прямують гірською дорогою між височенних вічнозелених сосен, навколо все втопає у екзотичних хащах лісу, стоїть тиша, яку не хочеться порушувати. Хочеться вдихати чисте повітря на повні груди, заповнити ним легені до країв, аби вистачило на життя у бентежному темпі Сеулу. Тут час ніби плине повільніше, ніж у всьому світі, з’являється відчуття, що існуєте лише ви двоє, більш нікого нема.

 

Лікс так і не наважується збити тишу, але торкається руки Ліно, вони сплітають пальці та йдуть так до самого верху. Вже на якихось там за рахунком сходах, він коротко видихає, Мінхо тягне його до себе, підтримуючи. Розмикає губи та лишає непомітний поцілунок на щоці, ледь-ледь торкаючись, Фелікс моментально червоніє, озираючись навколо.

 

– Ти чого це? А раптом хтось побачить?

– То це їх проблеми, ні? – Мінхо знизує плечима, – Я ж не роблю чогось непристойного, це свята територія врешті решт. Я б не наважився.

 

– Лишимо питання того, що припустимо чи ні, на потім, я поки навіть знати не хочу, що тебе б не зупинило, – відмахується Лікс.

– Даремно ти так, – з жалем зітхає його хлопець, – Тобі б сподобалося.

 

Фелікс зупиняється вже перед входом у храм, обертається до нього, дивлячись зверху вниз:

– Тільки не в якихось кущах, ніколи! Там кліщі, там комарі, а ще мурахи…

 

Його перебиває сміх, Мінхо згинається навпіл, присідаючи на сходи, закриває обличчя, ледь не плаче:

– Вибач, я просто не це мав на увазі, – витирає він очі, – Як тобі таке у голову прийшло? Ніякого неподобства у кущах, я завжди за комфорт.

 

Ліксі осудливо видивляється на нього, качаючи головою:

– Любиш ти дражнити мене безсоромними жартами, – тягне за собою Ліно, – Добре, що я вже звикаю до цього, але досі попадаюсь у твою пастку. І взагалі…

 

Що там «і взагалі» Мінхо вже не чує, перед ними простягаються безмежні води, їм ніби нема кінця, всюди, де бачить око, простираються ліси по берегам. Фудзі підпирає небо своєю сніжною вершиною, розділяє два різні світи, у якому вони всього лише піщинки.

 

– Пробирає до кісток, коли усвідомлюєш, наскільки тут високо, але захоплює дух, споглядаючи всю цю красу. Я повернувся би всюди взимку, говорять, що озеро має вулканічну природу, тому не замерзає. Уяви наскільки це прекрасне видовище – сніг вкриває все, але блакить озера не здається морозам, – мрійливо видає Ліно, несподівано для самого себе, – Я усвідомлюю наскільки мені страшно, але не дивитися – не можу. Хочеться закарбувати це глибоко у серці, діставати у погані часи та втішатися.

 

 

Вони неспішно спускаються назад тим самим шляхом, тримаючись за руки. Лікс відчуває, як дрижить рука Мінхо, зупиняється та обіймає його.

– Нащо ти так довго дивився, дурнику, тобі ж погано зараз, – гладить по голові, міцно притискаючи до себе.

 

Мінхо хапається за нього у пошуках опори, ховає обличчя у шию Фелікса, вдихає улюблений запах та заспокоюється.

– Тому що поруч з тобою – хоч на краю Всесвіту. Вірю, що спіймаєш мою руку, подаруєш спокій, втішиш мої печалі.

 

Хлопець у його обіймах завмирає від його слів, серце заходиться швидше, ніж зазвичай, ніби зараз просто вистрибне із грудей. Лікс робить вдих, аби заспокоїтися.

– Звісно я дам все це тобі і навіть більше.

 

 

У невеличкому ресторанчику неподалік причалу готують неймовірні сети суші та ролів, у меню знаходиться зелений час з жасмином, і життя стає набагато краще. Із розмов за сусідніми столиками вони дізнаються, що у 10 хвилинах звідси є готель з гарячими джерелами, Лікс благальними очима кліпає до Мінхо, але того і вмовляти не потрібно.

 

За можливість бути не у загальній купальні доводиться заплатити трохи більше, зате вони тільки вдвох ніжаться у досить широкій ванні. Ліно нарешті розслабляється в обіймах Фелікса, майже лягаючи на хлопця. Той розминає напружені за день м’язи, Хо майже муркотить, засинаючи.

 

– Я ж тебе звідси не витягну, якщо ти заснеш, – Ліксі прикушує за шию, яку той довірливо підставляє, – Пішли у ліжко, вкладу тебе.

– Ммм, буду спати тут, у теплі, з тобою, – не відкриваючи очей, промовляє Ліно, але дозволяє витягти себе із води та врешті решт вкластися спати у номері.

 

 

«Приємно прокидатися не від будильнику, а від коханого та аромату кави», – думає Лікс, прикидаючись, що не прокинувся, доки Мінхо осипає плечі легкими поцілунками.

– Я чую, що ти не спиш, ти навіть дихати почав частіше, – сміється Ліно, стягує ковдру та починає лоскотати Фелікса.

 

Той пручається, просить помилування, кінець-кінцем остаточно прокидається та сідає скуйовджений пити каву.

– Нам знов треба вертатися до роботи, – позіхає він, – Приємні речі так швидко закінчуються, не люблю це. Потім може настати щось приємніше, але можливо ж не настане.

 

Мінхо бере його обличчя у долоні, ніжно цілує та шепоче:

– Зі мною – ніколи не закінчуться. Обіцяю тобі.

І Фелікс вірить, тому що хоче вірити йому. Тому що кохає, тому що Ліно говорить – значить так і буде.

 

 

 

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

2 Коментарі на “Вихідний