Глави 1-2

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Одного дня, коли Джирая вже декілька місяців спустошував жабенятко Наруто 
в їх спільній мандрівці, до селища однієї з країн шинобі та самураїв із 
засекречених земель характерників та козаків, Що за Хребтом Мороку, 
прийшла дівчина, стверджуючи, Що вона донька ніндзя клану Інузука і 
настав час «збирати данину».

Шипшина: Какаші × ОЖП, Неджі × Хіната, Хіната × Кіба, Кіба × Неджі, 
Хана × ОЖП.

P.S. Не чекайте серйозної сюжетки чи великої драми (ну, можливо трішечки),
автор тут просто відпочиває мізками, Що навіть вперше прописала комфортні,
теплі стосунки, а не суцільне скло. Бо був приснився сон і я вирішила 
подумати, а Що могло б бути до та після нього? Але, неочікувано для себе ж,
я вирішила вписати в історію свій сумний хедканон Щодо пейрінгів 
Хіната/Неджі/Кіба.
Так само, в "Безкінечності", час від часу, з'являтимуться й інші хеди 
автора або у вигляді лінійного сюжету, як у випадку з Неджі/Кіба, або у 
вигляді глав-етюдів, які можна буде читати окремо, наприклад Глава 10 про 
справжні причини гемофобії Цунаде Сенджу.
P.P.S. Як би я того Мартіна не любила, але писати бойові сцена абсолютно 
не вмію, тому вибачайте) 

 

Глава перша

Спочатку Какаші дещо відчував себе некомфортно, що залишився без своїх учнів, але швидко забув про це за сотнями цікавих, на жаль, вже знайомих, сторінок. Кількість місій звісно не зменшилася, але нікого не потрібно було тренувати, тому він спокійно собі йшов на виклик до Цунаде в очікуванні, коли вже отримає, виконає нове завдання та повернеться до читання улюблених любовних романів.

«Що ж, сподіваюся, Джирая буде не лише знущатися над Наруто та сидіти в спільних гарячих джерелах».

Зайшовши до П’ятої, яка саме сиділа за столом, він побачив там Тсуме, але чомусь без Куромару та незнайому дівчину у дивному одязі, яка навіть не обернулася в його бік, а біля неї вовка (?) з світло-рудою шерстю. Дівчина точно була не тутешньою: чорна сорочка з широкими вишитими рукавами в тон тканини, яка була підперезана широким шкіряним поясом, більш схожим на корсет, судячи із шнурівки; широкі бедра, що занадто вирізнялися від верху, злегка приховувала якась накидка з цупкої тканини з невідомим орнаментом, що ледь доходила до колін, але по-бокам відкривала шкіряні штани, які ховалися в високих чоботах на широкій підошві, на одному боці висіла зброя, схожа на більш закруглену катану, але з коротшою цукою. Та найбільше Какаші здивувала зачіска дівчини, він ніколи не бачив такого чудернацького плетіння з купою дрібних кіс, яке переходило в розпущенні, кольорові локони. Третина волосся від коренів мала шоколадний відтінок, плавно перетікаючи у яскраво фіолетовий, а скроні та потилиця були ледь вибриті. Какаші також помітив, що хоч стійка в дівчини була впевнена, але вона сильно впивалася нігтями собі в праву руку, стискаючи кулак, в який весь час носом ткнувся вовк.

  • Какаші, – звернулася до нього Цунаде, – я рада, що ти таки не забарився на виклик.
  • Певно в бабусь тиха година. – відпустила чортенят глава клану Інузука.
  • Цікава компанія тут зібралася, яка її ціль?

Какаші порівнявся з жінками, що стояли навпроти Цунаде і незнайомка злегка поглянула на нього. Дивними, чорними візерунками було також прикрашене і її обличчя, хоча очі аж занадто, на думку шинобі, але це не могло не підкреслити зеленого кольору, трішки сумних, через опущенні кутики, очей незнайомки. Як тільки вона помітила, що він її розглядав, то одразу відвернулася і поглянула назад на Цунаде, стиснувши губи, що верхня стала ще тоншою, але нижня так і залишилася пухкою. Какаші, ледь помітно, мотнув головою та теж продовжив слухати П’яту.

  • Ну, майже всі. Знайомся, це Тейваз.
  • Просто Тейваз?
  • На даний момент. – шкірячись відповіла Какаші Тсуме.

Дівчина поглянула на свого вовка і він в цю ж мить вкусив її за долоню, по якій потекла незначна цівка крові.

  • Моє прізвище вам нічого не скаже, тому так, прошу просто Тейваз. Хоч в моїй країні, – Тейваз запнулася і вовк знову, вже сильніше вп’явся в її долонь, – прийнято звертатися інакше, але в нинішній ситуації вистачить в простого імені.

Какаші нарешті зрозумів, чому весь цей час не міг відвести погляду від дівчини – у неї не було бандани!

  • П’ята, дозвольте запитати, про яку країну мова?
    – Ти ж чув, – Цунаде встала за столу, говорячи, та перейшла ближче до всіх, обпершись об стіл, – про Хребет Мороку, який знаходиться за країною Піску та малими країнами, що межують із Землею?
  • В легендах. – він навіть не думав, що колись ще почує цю назву. – Кажуть, що за пустелею Смерті є гірський хребет, а за ним кінець світу, в якихось піснях оспівувалося, що там світ богів чи просто потойбіччя, інший світ. Та це все казочки, а перевірити неможливо, адже пустеля настільки безкрая, що навіть жодний шинобі не здатен її подолати.
  • Хм, непогано. – зауважила Тсуме, крадькома поглянувши на дівчину.
  • Це не зовсім так. Інформація, яку ви зараз почуєте, не має вийти за межі цієї кімнати. Насправді, за тими горами є безліч інших країн та народів.

Тсуме з Какаші переглянулися, але для Тейваз це було, немов їх погляди – лезо і вони подивились крізь неї.

  • Ще до часів Першої світової війни шинобі між нашими світами був укладений договір проклятою кров’ю, що наші країни не матимуть ніяких зв’язків: ні політичних, ні економічних, ні культурних. Більше того, правителі мали зробити так, аби ми забули один про одного, простіше кажучи, вони поділили землю на дві частини. На двоє різних світів. Об’єднаними силами було створено Хребет Мороку та Пустелю Смерті і як відомо, особливо селище Прихованого Піску не було дуже цьому раде, адже це втрата великої території. Також було зроблено все, щоб та частина наших земель таїлася за жахливими легендами.
  • В чому була причина?
  • Я вже П’ята Гокаґе і хоч ця інформація доступна лише Каґе, – Цунаде задумалася, – тому, можливо, я зараз вчиняю якийсь злочин.
  • Посадову халатність? – іронічно припустив Какаші.
  • Посадову халатність. – підморгнула Цунаде, клацнувши пальцями, та продовжила. – І хоч ця інформація доступна лише Каґе, та вона щось не дуже вже збереглася в повному вигляді до наших днів. Але припускаю, з того, що мені відомо, це просто занадто різні світи, які, кожен окремо, поглинутий своєю пітьмою. Їх не варто об’єднувати, можливо, колись це спробували зробити і переконалися. Можливо, колись хтось хотів укласти воєнний альянс, що принесло не ті результати на які сподівалися, або було більше воїн, ніж нам відомо зараз. Думаю, припущень досить.
  • А може наші предки нарізали світ, як пиріг? На шматочків так вісім, а не два?

Цунаде уявила цю картину занадто буквально, що аж задумалася, потім махнула рукою та сіла назад до столу.

  • Так, от, – мовила далі П’ята, – щодо пирога, тобто, наших світів. Виходить, Листя трішки облажалося…
  • Це ще не точно. – зауважила Інузуку.
  • Точно. – гримнула Цунаде. – Як там не було, але перед нами зараз стоїть людина, яка, як мінімум, просто в курсі світу шинобі.
  • Ну, це легко виправити.

Тсуме залилася сміхом, на що вовк заричав, але дівчина щось сказала своєму на невідомі мові і вовк заспокоївся, продовжуючи моститися носом в її долоню.

  • Тсуме…

Цунаде холодно подивилася в бік куноїчі.

  • Вибачте, П’ята.
  • Так от, майже тридцять років тому, Листю довелося ризикнути Кровним прокляттям та відправити невеличку команду в одну із країн за хребтом. Один із наближених до Третього вкрав важливий артефакт і ми мали його повернути. – Цунаде під час розповіді постійно поглядувала на шухляду свого столу, де зберігалося таке зараз необхідне заспокійливе. – Листя довго шукало його сліди, аж поки всі крихти не вказали за хребет. У нас не було вибору, застосуй він той артефакт на чужих західних землях, то ніхто б від цього не виграв. Так само ми не могли просити офіційного дозволу, це б лише вказало на значний витік інформації щодо договору, отже лише секретна місія маленькою командою і вона булав успішною, жодних слідів, як ми думали.

Цунаде видавила із себе слабку посмішку, перш ніж, після почутого, до неї звернувся Какаші.

  • Але ж як вони і ця дівчина подолали пустелю?
    – Лазівки. Вони є завжди, інша справа, звідки ця дівчина про них знає. Ти ж казала, що не належиш до жодного із знатних родів?
  • Ні. Під час своїх досліджень, я дізналася, що бабусин рід походить від бічної, але узаконеної вже після, гілки однієї із наших княгинь, великої чаклунки вогню і приборкувачки птахів, але це було занадто давно. Щодо дідуся, то в його роду були могутні характерники, але також і кріпаки, якщо по вашому, то шинобі та семміни. Але я нічого не знала про свого батька. Ця тема була табу в домі, я росла, як байстрючка і мені коштувало великих зусиль змусити маму нарешті відкритися мені. Та і в неї не залишалося вибору, після того, як в мені з’явилася сила, точніше, я і моя сім’я її помітили. Але все, що вона сказала – це його ім’я Інузука Чооша, – Тсуме знову скривилася почувши це ім’я, – згадка про велетенського пса і те, що він прийшов із-за хребта, легенди про який у нас збереглися не краще за інші стародавні спадки культури, винищені нашим вічним ворогом.
  • Тоді як? – Тейваз і не помітила, як Какаші опинився так близько біля неї, але вона лише покосилася на нього, не відвертаючи обличчя від Гокаґе. – Мій другий вчитель, що допоміг мені оволодіти водою, землею та шаблею. – дівчина доторкнулася вільною рукою до клинка. – Він був характерником, ще тим, хто застав найбільш славетні часи, ті часи, коли наш світ розділився.
  • Отже, ти володієш аж двома стихіями? – нарешті озвалася Тсуме, після довгої, як для неї, мовчанки.
  • Що означає аж двома стихіями? – щиро здивувалася Тейваз. – Якщо ти здатен підкорити хоча б одну силу природи, отже зможеш і всі інші. Хіба у вас не так?
  • Так, – відповіла Цунаде, – у нас є шинобі, які здатні володіти всіма стихіями, але це більше виключення із правил. Одне з них стоїть біля тебе.

Какаші всміхнувся і Тейваз відмітила, як легко читати його емоції навіть під маскою.

  • У нас маги, волхви, чаклуни, характерники можуть володіти або силами природи, або черпати з неї силу і створювати щось неприроднє, також є люди, які можуть керувати тваринами та перевертнями, або знахарі, що знають кожну рослину, можуть зцілювати теплом власних рук та багато інших різновидів надприроднього, але вони рідко поєднуються в одній людині. Звичайно, такі трапляються, але для цього необхідна або примха долі, або неймовірна праця та час. Я одна з примх. Сила виявилася в мені, коли я випадково влаштувала бурю, але виключно, як потім ми дізналися, лише вдома. – дівчина вперше за цю розмову всміхнулася, хоч і дещо ніяково. – Також, я завжди ладила з птахами і собачими, я б, навіть, сказала, що з останніми я добре знаходила спільну мову . – Тейваз крадькома поглянула на вовка. – Як бачу, собаки це по вашій темі, пані Інузука, ну, а за птахів я завдячую княгині, походження якої криється у північних землях. Ні, ще північніше, ніж ви могли подумати. Ну, а шабля, лук та бойовий танець – до цього здатні всі, варто лише забажати. А тепер я жадаю отримати свій спадок від батька. Думаю, це буде справедливо, враховуючи, що він і дня не витратив, аби хоча б привітатися.

Тсуме різко підійшла до дівчини, схопивши так її за щелепу, що та аж відкрилася.

  • Не поспішай із висновками.

Фіолетове волосся дівчини в мить набуло багряного відтінку, але вона все так і залишалася спокійною, тому вовк теж не проявляв агресії, а волосся поступово повернуло попередній колір. Тсуме відпустила Тейваз і стала на місце.

  • Клики слабовиражені, інших ознак я взагалі не бачу, як я вже і казала, але вона цим дещо схожа на мою доньку, тому мені треба час на прийняття рішення і придумати, як перевірити її слова на правду. Бо якщо вона не бреше, це кидає тінь не лише на саме Листя, а і на Інузука конкретно.

Какаші уважно ловив кожне слово та все ще чекав, в чому полягає його завдання, як нарешті Цунаде вирішила пояснити.

  • А поки це рішення приймається в середині клану, мені треба джонін, який приглядить за нашою гостею, бо ми не знаємо, які насправді в неї сили, а наразі в селищі вільним є лише ти. Шикаку теж в Листі, але в нього вже є доручення. До того ж, я наголошую на тому, що дівчина саме гостя, ми не будемо її кидати під варту.

“Хто знає, які дипломатичні конфлікти може принести нам ця зозуля, врешті-решт, в майбутньому. ” – подумки припустила Цунаде.

Почулися кроки з коридору.

  • А ось, певно, і він.

До кімнати увійшов глава клану Нара і всі погляди одночасно були направленні до нього.

  • Викликали, пані…

Шикаку на якусь мить завмер, зіткнувшись поглядами із іноземкою, а тоді запитав, дещо збентеженим тоном:

  • Ста… Станіслава?
  • Ні. Це ім’я належить моїй ненці.
  • Отже, – Цунаде відкинулася на спинку крісла, – дівчина може й не бреше. Ти ж теж був на тій самій таємній місії, Шикаку?
    – Нііііі, – лиховісно всміхнулася Тсуме, не давши відповісти. – Отже, декому пощастило загинути під час нападу тієї гадюки. – жінка стисла кулаки та продовжила. – Я скажу своє рішення ввечері, але мені треба провідати Іноїчі, а спершу його дочекатися.
  • Шикаку розкажи Какаші, що знаєш і можеш повертатися до справ. Какаші, почитаєш у ввечері, а зараз, – Цунаде пильно поглянула у вічі свого шинобі, – дівчина під цілковитою твоєю відповідальністю.
  • Слухаюся, пані, але дозвольте запитати. – Цунаде кивнула. – Шикаку тоді було років тринадцять, не більше, Чооша не був джоніном, то хто ж тоді очолював настільки серйозну місію?
  • Біле Ікло Листя.

 

Глава друга

Чоловіки вели нову знайому торговими вулицями ринку і Какаші помітив, поки слухав тезисний звіт Нару про місію минулого, що дівчині незручно через кількість зацікавлених поглядів, які були направлені в її бік через одяг. Хоч Тейваз і намагалася це не показувати, але тіло все одно її видавало.

  • Що ж, – завершивши з Какаші, Шикаку нарешті звернувся до дівчини, – бачу, твоя мати так і не послухалася вчителя Сакуму, що до того, аби триматися від Чооші подалі.

Тейваз покосилася на вовка, той знову вкусив її за долоню. Какаші зауважив, що свіжих ран не було видно, але на обох руках виднілися ледь помітні шрами від зубів.

  • Як і Чооші свого КОМАНДИРА.
  • Слушно. – Шикаку всміхнувся, визнаючи поразку та продовжив. – В твоїй країні існувала лише одна Брама, як мені відомо. Ти потрапила через пороги?
  • Так. Я довго шукала хоча б щось про ваш світ і мій перший вчитель змилостивився наді мною, хоча напевно, я просто його дістала. І відправив мене до Південного Бугу. Але був нюанс, а мала сподобатися одному старому характернику, що вартовий тієї місцини і якби він погодився мене навчати, якби побачив щось, що змусило б його мені допомогти, я б не лише збільшила свої сили, а й дізналася те, чого потребувала.
  • То бачу, – приєднався до розмови Какаші, всміхаючись, – тобі вдалося справити на нього хороше враження?
  • Ну, якщо те, що він мені не дав навіть договорити при першій зустрічі і натравив на мене свого вовка, чим змусив стрибати зі скелі в урочище, то так, мені вдалося.
  • Хіба Мамай досі живий? – здивувався Шикаку, що аж зупинився. – Інші слова влучніше його й не опишуть!
  • Більше ні. – тінь миттєво пробігла обличчям дівчини. – Мамай пережив стільки воєн, щоб знову зустрітися на полі з, – Тейваз не знала, яке слово підібрати, братом вона ту країну давно не хотіла називати, але це єдине, що найкраще передавало цю одвічну боротьбу за волю, – тим, хто мав би бути другом.
  • Війни, – Шикаку жестом запропонував продовжити прогулянку далі, – це, видно завжди, що є спільне між будь-якими світами. Він встиг таки знайти нового Вартового? Мамай казав, що таких дітей майже не народжується вже.
  • Це була моя остання йому обіцянка. Я не мала покидати країну, поки не знайду його, точніше її – вартову, лише після він таки пішов на лінію фронту. Хоча, я не могла навіть подумати, що такий, як він загине там. Розумієте, важко пояснити, але наша війна не має статусу війни, її масштабів і… Я не знаю чи я маю права вдаватися в деталі.

Какаші ніяк словесно не відреагував на почуте, просто відвернувся, він мав, що сказати, але вирішив промовчати, а от Шикаку розуміюче кивнув.

  • Отже, це і пояснює, чому ти лише зараз прийшла шукати батька?

Тейваз закотила очі.

  • Чхала я на такого батька. Мені треба лише мій спадок та, можливо, в мене тут хтось є: сестра, брат, … дідусь. – дівчина потупилася в землю, накривши долонею годинника на лівій руці, а чоловіки переглянулися, вирішивши мовчати без Тсуме. – Але так, Ви праві, я витратила десять років, з моменту виявлення сили, на навчання, виконання обіцянок та дорогу сюди.
  • Слухай, – озвався Какаші, – може зайдемо перекусимо, погодуємо твого вовка, поки він всю кров з тебе не випив?

Шикаку вдарив себе по лобі, а дівчина засміялася і нарешті без краплі якогось ніяковіння.

  • Він не п’є мою кров, він навпаки, типу, дає мені свою слину чи щось таке. Вона, до речі, – Тейваз підняла руку та провела по тильному боці долоні, – і заживляє прекрасно.
  • Як мило. – не знаючи, як реагувати, пробурмотів Какаші, а потім до нього нарешті дійшло.
  • По обличчю бачу, що ти теж нарешті зрозумів.
  • Так, але і ні.

Тейваз чомусь досі було з цього смішно, але вона вирішила змилостивитись та пояснити, присівши біля вовка й чухаючи його за вухами.

  • Це Самуїакі.
  • А більше схожий на Акібаре. – спробував пожартувати Какаші, беручи до уваги окрас звіра.

Вовк заричав, але дівчина у відповідь знову лише засміялася та заспокоїла свого пухнастого друга.

  • Лише, – Тейваз поглянула на ніндзя в масці, – якщо ви йому сподобаєтеся.

Самуїакі заскавчав, погоджуючись та ліг на землю, а дівчина продовжила, погладжуючи вовка, думаючи, що ж він таке задумав.

  • Я вашої мови і близько не знаю, а він мій перекладач. Точніше, ми спростили процес. До речі, він походить від виводка, що зробив пес Чооші. Тобто, обидва погуляли на славу. Звідти і походить його ім’я.
  • Тобто, він знає мову нашого світа, бо однієї крові з псами клану Інузука?

Тейваз дещо забарилася із відповіддю, поглянувши спочатку по-черзі на чоловік.

  • Так, ваша мова передалася йому з молоком матері… чи бабусі, якщо точніше.

Какаші зупинився біля лавки з раменом:

  • Що ж, прошу, але платиш за всіх ти Шикаку, ну, за провалену місію.
  • Приймаю.

Тейваз хотіла було щось заперечити, але потім згадала, що місцевої валюти в неї взагалі-то немає, тому все що їй залишалося – це або мовчки погодитися, або ще трішки походити голодною.

«Ну, – підсумувала дівчина, – голодною мене мало хто витримає, а справити враження ще доведеться. І якось пройти той тест…»

  • Дя…кую. – дещо невпевнено проказала дівчина, привіталася із кухарем та сіла між чоловіками.

Вовк ліг під їхніми ногами.

  • Ну, – озвався Какаші, – схоже за пухнастого таки заплачу я.
  • Ну, слава всім богам!

Доволі занизьким голосом вигукнув вовк, сідаючи на задні лапи біля Какаші, поки той, як і Шикаку, ледь втрималися на своїх стільцях.

  • А я думав, що я знову, через її дурні, скромні принципи залишуся голодним.
  • Я б поділилася. – Тейваз, аж посиніла від сорому, туплячись в стіл. – Ти ж знаєш.
  • Що мені ота твоя половина?! Я взагалі попереджав тебе, щоб по дорозі сюди допомагала людям не за дякую та їжу, а за гроші. Жінко, скільки ото тебе ще вчити?
  • Самуїакі, замовкни… Якого ти саме зараз так розпатякався?
  • Нііі. – самовдоволено протягнув вовк. – Через хвилинку ти замовкнеш, якщо я знову не вкушу тебе.
  • А тобі то це чим допоможе, в нас рідна мова то спільна.
  • Гав, блядь.
  • То він в тебе теж розмовляє?
  • Нажаль.
  • Раз, два, три… – поскалився Самуїакі.
  • Він просто мовчав весь цей час, ну, я і вирішив, що він позбавлений цього вміння. Тому трішки це було неочікувано.
  • Ага. – погодився Шикаку.
  • Козаки, насолоджуйтеся вашими макаронами в тиші. Вона вас вже не розуміє.
  • Коза-хто? – перепитав Какаші.
  • МАКАРОНАМИ?! – обурився Ічіраку.
  • Самуїакі… – просичала Тейваз і протягнула до нього руку, але не обертаюсь.
  • Давай, вовче, – Шикаку підморгнув Самуїакі, – прояви милосердя.

Вовк добряче вп’явся в долоню Тейваз, що та ледь стрималася, щоб не зойкнути і в цей момент якраз подали рамен.

  • Смачного. – всміхнувся кухар. – А, до речі, хто наша гостя?

Шикаку з Какаші переглянулися та поглянули на Тейваз.

  • Мандрівна письменниця. – поспішивши, відповіла дівчина. – Ходжу від селища до селища в пошуку натхнення.
  • І що, теж пишеш збоченні романи для пенсіонерок? – запитав Ічіраку.
  • Га? Чому одразу збочені? Я…
  • Пенсіонерок? – перебив Какаші. – Що означає для пенсіонерок, пане Ічіраку?
  • Ну, хоч те, що вони збоченні ти визнаєш. – Шикаку всміхався тільки так.
  • Це важко заперечити. Але там не лише це, там пригоди, подвиги, щире, чисте кохання, а також ще раз подвиги. Вікове обмеження там взагалі може через жорстокість.
  • Може, але всі ми їх читали. – Ічіраку з Шикаку дали один одному п’ять. – Особливо про нове чисте кохання героя в кожній наступній книжці.
  • Клуб пенсіонерів якийсь… – пробурмотів Какаші собі під носа та прийнявся за лапшу.

Тейваз розгублено поглянула на вовка, який вже давно осушив тарілку.

  • Що? Тут я тобі, жінко, не помічник. Сходи до бібліотеки. Але спершу поїж, а то ти станеш ще більш бісячою.

Тейваз аж розпирало від бажання поглянути про які книжки мова, але вона так і не наважившись запитати, теж розпочала трапезу.

  • Як ви сказали, рамен? – закінчивши, ледь не із швидкістю вовка, звернулася дівчина до кухаря. – Він просто неймовірний, пане Ічіраку. Я навіть уявити собі не могла…
  • Ех, – чоловік обперся ліктями об стіл та наклонився до гості, – хотів би я, щоб такими закоханими очима дивилася через почуття до мене, а не до моєї стряпанини.
  • Ну, не знаю, – одізвався Самуїакі, який знову лежав поміж ніг, – молоденьке, свіженьке ягнятко краще все ж буде.
  • Це те, – Тейваз з повними очима обурення поглянула на спокійну морду свого друга, – ягнятко, через крадіжку якого мене ледь заміж не видали. Казала тобі, ніяких вибриків в горах!
  • Ну, не видали ж.
  • Лише тому, що я перемогла сина власника в поєдинку, але ой, ну, і в копійку це нам влетіло, твоє молоденьке, свіженьке, а головне ЧУЖЕ ягнятко.
  • Козаки, моліться, щоб вона провалила тест на батьківство, а то цю зануду вам доведеться довго терпіти.
  • Та хто такі, ці ваші козаки? – запитав вдруге Какаші.
  • Ну, якщо характерники – це щось схоже з вашими шинобі, то козаки будуть, як самураї.
  • Тоді, – втрутився Шикаку, – логічніше буде звертатися до нас «характерники»?
  • Бачу, – Самуїакі переліг з-під стільців ближче до дороги, спиною до лавки, – ви знайдете з нею спільну мову.
  • Я колись таки пущу тебе на хутро та м’ясо.
  • Ага, – байдуже озвався вовк, – спершу доведеться вивчити тисячі ієрогліфів. Хай щастить.

Тейваз випадково на видиху зламала палички для їжі.

  • Що ж, – покінчивши з раменом, почав було Шикаку, – я розповів все, що було необхідним, тому прошу мене вибачити, мені вже час. Ще раз дякую, пані Ічіріку, як завжди смачно.

Чоловік розплатився та пішов геть.

  • То, куди мене ще дозволено водити?

Какаші задумався, адже до вечора було багато часу, а він абсолютно не підходив для подібних ролей і Тейваз помітила його занепокоєння.

  • Можливо, – вирішила вона допомогти, – тут десь є неподалік річка? Мене розважати не потрібно, не напрягайся. Я годинами можу просидіти споглядаючи хвилі, тим часом, ти собі захватиш оті ваші збочені романи і розслабишся. Ну, а об’єкт, тобто я, буду під твоїм наглядом.
  • Ти не об’єкт, не під вартою, ти гостя.
  • Ну, типу.

Дівчина всміхнулася, встаючи, а Какаші подякував кухарю та повів Тейваз з Самуїакі до водойми.

  • А ти справді письменниця чи просто викрутилася із ситуації? – запитав шинобі, коли вони вже сиділи на берегу, роблячи «жабок», а вовк вирішив скупатися.
  • В дитинстві думала, що зможу стати, тому так, просто викрутилась із ситуації.

На цих словах дівчина вперше кинула криво камінь, не зробивши ні стрибка, що Какаші вирішив не продовжувати цю тему.

  • П’ять : один. Ти продула майже в суху.

Какаші задоволено всміхнувся, а Тейваз перекривила його пантомімою.

  • І щодо п’яти, то ти можеш утворювати всі п’ять стихій?
  • П’ять?
  • Вогонь, вітер, блискавка, земля та вода, як основні. У вас інша класифікація?
  • Чотири. Блискавка не виділяється. Також існує міфічна стихія ефіру, але це лише казочки. Та я не казала, що володію стихіями, я можу керувати силами природи.
  • Різниця?
  • Блискавкою, наприклад. Вулканом, градом, та чим завгодно, головне, щоб під руку потрапило.
  • Так, стоп! – Какаші вже починало ставати цікаво. – Що означає, під руку?
  • Ну, як можна керувати блискавкою при такі ясній погоді? – дівчина вказала в бік небокраю, не відводячи очей від шинобі.
  • Ось так.

Какаші підняв руку та утворив маленькі розряди між пальцями. Тейваз в цю ж мить втратила дар мовлення.

  • Не може бути… У вас всі так на це здатні?!
  • Як мінімум, одна стихія точно вийде, якщо постараєшся.

Тейваз досі була ошелешена і дещо збуджена. Перед нею відкривалася можливість здобути неймовірну силу, яку ніхто не має за Хребтом, як їй було відомо.

  • Деякі сильні характерники та волхви здатні викликати непогоду, але для цього необхідний неймовірний запас власної життєдайної сили, бо ти будеш черпати її не з природи, а навпаки, віддавати в навколишнє та і триває це не довго. Тобто, ти мусиш точно знати, що ризик виправданий. Звичайно, є ще Режим Бога, але він заборонений і не просто так, але створювати з нічого… Це… Це просто неймовірно.
  • Ну, не з нічого, ми це черпаємо якраз із чакри, тобто з того, що ти, по ходу, назвала внутрішньою життєдайною силою. Це теж не вічний процес, але швидкість вичерпання чакри залежить напряму від сили техніки, яку ти використовуєш та вмінь ніндзя контролювати чакру.

На емоціях дівчина кинулася до Какаші, що той аж завалився на лікті.

  • Ти можеш мене навчити?!
  • А може спершу злізеш?

Тейваз в одну мить зашарілася та відскочила від чоловіка подалі, ледь не впавши в річку, але змогла втримати рівновагу.

  • Вибач…те…

Дівчина лише зараз помітила, якою не вихованою була, що чомусь із самого початку «тикала» цьому шинобі в масці і лише йому, як змогла згадати.

  • Я маю сумніви, що можу тебе навчати, але, думаю, ніяким порушенням не буде хоча б просто дещо перевірити. Ходімо.

Какаші кивнув в бік селища, дівчина покликала вовка, який обурившись, обтрусив всю воду з шерсті на них, та гуртом пішли назад до Листя.

  • Куди Ви, – шинобі у відповідь похитав заперечно головою, – ти нас ведеш?
  • Ми гуляємо, розслабся.

Вони дійшли до Академії Ніндзя, як зачитав вивіску Тейваз Самуїакі, і Какаші ледь не попросив дівчину зачекати біля входу, але вчасно одумався і повів її за собою. Врешті-решт, що секретного чужинка може побачити в коридорах школи? Цим часом Какаші зловив якогось малого, щось йому прошепотів та знову звернувся до Тейваз.

  • Ходімо на внутрішнє подвір’я.
  • Мене чекає контрольна?
  • Перевіримо твою стихію.

В Тейваз запалали очі від передчуття, що неможливо було не помітити. Вийшовши на подвір’я, їх вже наздогнав той хлопчик, дав Какаші пару квадратиків паперу та зник.

  • Просто візьми між пальцями та сконцентруйся на папері.
  • І що? – Тейваз зробила, як сказали. – На ньому має проявитися текст?
  • Зосередься.

Дівчина видихнула і намагалася сконцентруватися, але хвилини бігли, а нічого не відбувалося.

  • Ну, – озвався вовк, – я не здивований.
  • Замовкни. – похнюпившись, гаркнула Тейваз.
  • А що мало статися?
  • Папір мусив або згоріти, або намокнути, розірватися, згнити чи пом’ятися.
  • Ну, – знизала плечима Тейваз, – значить від батька мені передалися клики, і ті слабовиражені. – дівчина копнула каміння під ногами та направилася назад до будівлі, з ціллю повернутися на річку. – Міг хоча б здохнути трішки пізніше.
  • Кажу ж, моліться, аби вона провалила тест.

Ніндзя із Самуїакі поспішили за Тейваз, але коли вийшли на парадний вхід, то побачили її разом із Шикаку.

  • Іноічі повернувся раніше. Я вас шукав, П’ята вже чекає.

Тейваз рефлекторно перелякано поглянула на вовка, а той ткнувся в неї носом та проказав:

  • Просто вір в себе, дівчинко.

Тейваз спробувала посміхнутися, але це вийшло доволі паршиво.

 

***

Шикаку відкрив двері до Гокаґе та пропустив уперед Тейваз з Самуїакі, чоловіки зайшли після. Дівчина ще на ходу помітила, що крім Тсуме та Цунаде, в кабінеті з’явилися нові обличчя: чоловік з довгим білявим волоссям, велетенський пес з пов’язкою на оці та молода дівчина із трьома собаками.

  • Знайомся, Тейваз, – Цунаде вказала на чоловіка, – це пан Яманака і він проникне в твою свідомість, аби перевірити твої слова на дійсність.
  • Але…

Почала було дівчина, проходячи повз Тсуме саме, як цієї миті вовк зустрівся поглядом із Куромару, і в одну мить вожак кинувся на Самуїакі, притиснувши його до підлоги, перед цим сильно вкусивши за шию, та шкірячись проричав.

  • Його треба стратити! Він шпигун.
  • Ні!

Тейваз хотіла було кинутися до друга і відігнати Куромару, але Какаші моментально її схопив, затиснувши руки за спиною та притискаючи кунай до шиї, не даючи навіть рипнутися зайвий раз.

  • Ні! – не переставала кричати дівчина, поки інші, крім Інузука, ще не розуміли, що відбувається. – Він нічого не зробив!

Самуїакі розумів, що попався, тому просто лежав спокійно, аби не погіршувати становище та не відводив очей від Куромару.

  • Тсуме, – грізно мовила Цунаде, – поясни.
  • Вожак псів Інузука практично сенсор, ну, типу, для своїх псів. Підозрюю, Куромару зчитав якусь його техніку. Її навіть не потрібно застосовувати в цей момент, аби Куромару зміг її виявити, головне, щоб пес, в нашому випадку вовк, був з однієї стаї. І виходить, не лише дівка із нашого клану.
  • Цей чужинець здатен через кров зчитати всю свідомість та пам’ять будь-якої живої істоти. – вожак все ще тримав Самуїакі під собою. – Думаю, ці двоє прибули сюди шпигувати.

Волосся Тейваз набуло глибокого синього кольору, а обличчя стало, мов камінь.

  • Не правда. – просичала Тейваз, покосившись спочатку на Какаші, а потім на кунай. – Я сказала, чому ми тут. І відпустіть мого вовка.
  • Ти не в тому становищі, аби щось зараз вимагати. – крижаним тоном відповіла Цунаде.
  • Як мінімум, він має мене повторно вкусити, щоб ви могли продовжити мене допитувати. Я ж казала Вам, пані П’ята, яким чином спілкуюся з вами, прибувши із-за Хребту Мороку.

Здавалося, що в кімнаті аж похолоднішало.

  • Що ж, Какаші, Куромаро, відпустіть їх. Врешті-решт, нас більше.

Шинобі з вожаком послухалися, а Цунаде відкинулася на спинку крісла, але жилки на її обличчі видавали, що вона все так і залишилася напруженою.

  • Ну, і як виявилося, Тейваз абсолютно безпорадна в ясну погоду.
  • Чуєш, – дівчина в півголови обернулася до Какаші, спопеляючи його поглядом, – Ґульчатай, якщо тут зараз і не має блискавки чи вогню, то не забувай, що повітрям ти дихаєш весь час і, інколи, вітер буває смертоносним.
  • Ти зараз погрожуєш моєму шинобі в моїй же присутності?
  • Ви можете до мене ставитися, як до злодійки, байстрючки чи жебрачки, що прийшла просити до вас милостиню, але ви зачепили мого друга, а такого я не пробачаю. Хай горить цей спадок чорним вогнем, якщо така ваша гостинність. Ми йдемо.
  • Тейваз? Що ти твориш? – обурився Самуїакі, вкусивши дівчину, але та навіть не поглянула на нього.
  • Ти забулася, – Цунаде наклонилася трішки вперед, – гостею ти була до того моменту, як приховала техніку свого вовка. Твій статус в цьому селищі змінився і нікуди ти не підеш.
  • А ви і не розпитували про вовка, то де ж я приховала? Чи може до вас в лікарню зверталися покусані люди? То коли я не так вам віддячила і чим саме?
  • Я не маю бажання втручатися, – вперше за цей час озвався Іноічі, – але може ми просто вирішимо все тут і зараз?
  • Як ви збираєтеся мене перевірити, заглянувши в спогади? Може мені мама збрехала? Добре, Самуїакі і справді від пса Чооші, але як ви перевірите саме мене?

Какаші взагалі не зрозумів, навіщо Тейваз сама ж проти себе зробила хід.

  • А для цього тут Шикаку, як свідок подій, та Хана, – Цунаде кивнула в бік дівчини із трьома собаками, – як твоя кузина, у вас спільна кров. Все інше – справа пана Яманака.
  • Але, – втрутилася Тсуме, – це експеримент. Невідомо чи він принесе хоча б якийсь результат.
  • Тобто, – голос Тейваз став колишнім, а волосся фіолетовим, – якщо нічого не вийде, то все, я дарма подолала такий шлях?
  • Я побачила достатньо. Але поговоримо про це, якщо таки не вийде. – Тсуме перевела погляд з Тейваз на Яманака. – Іноічі?

Глава клану Яманака став перед столом Цунаде.

  • Шикаку, Тейваз та Хана, прошу, присядьте біля мене. Тейваз переді мною, а ви спиною до мене.

Коли вони виконали прохання, Яманака взяв спочатку один сенсорний шлем та одягнув його на Тейваз, а тоді підключив до нього другий шлем, який одягнув вже на себе, а долоні поклав на чоло Хани та Шикаку.

  • Прошу всіх розслабитися та помовчати.
  • Все буде добре, дівчинко.

Промовив Самуїакі, але Тейваз вже майже не розчула його, її голова сильно запекла, і через це, майже, було неможливо сконцентруватися, але вона намагалася з усіх сил. Минала хвилина за хвилиною гробової тиші, Цунаде з Какаші вже почали ловити ґав, близнючки Хани лежали біля Тсуме, посапуючи, а ось вовк Тейваз не відводив від неї очей, натомість пес Тсуме не відводив свого пильного погляду із Самуїакі. Раптово кімнату пронизав крик: Шикаку із Ханою схопилися за голову, припавши до підлоги, а Іноічі з Тейваз поскидати з себе шлеми в унісон.

  • Що трапилося?

Цунаде схопилася на ноги і всі оточили постраждалих.

  • Пробачте, П’ята, – дещо перелякано Яманака поглянув на Цунаде, – здається, я припустився серйозної помилки.

Тейваз з-під лоба поглянула на вовка і легенько усміхнулася самим кутиком губ, щоб ніхто інший не помітив, а тоді розгублено перевела погляд з Цунаде на Іноічі, зупинивши його на Шикаку.

  • Що тепер з нами буде? Нас стратять?

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: