Павичі

Душа твоя стільки гріхів знесла! Її врятувати я вже не зміг. А втім, ти лелієш хоч квіти зла: у мене ж ніщо не росте крізь сніг.   Зима, що притуплює пристрасть снів, зима, що проводить розпуку в ніч… Хранити тебе я, як тайну, вмів, тримався далеко, стояв опріч,   сигару ласкаво крутив в руках, бездарно […]FavoriteLoadingДодати до улюблених