3. Жасмин

Вартові, які чекали принцесу по іншу сторону, відчини двері тронної зали. Спішними кроками, до Селени підійшла її служниця. Слідом за нею інша дівчина, ймовірно прислуга, яка повинна допомагати готуватись до подорожі і зустрічі з майбутнім чоловіком. Дівчина наблизилась до Селени й швиденько поклонилась, тим самим виказуючи шану й вітаючись.

-Рада зустрітись з вами, принцесо.-Сказала служниця.-Мене звати Ірен. Ходімте, я допоможу з речами.- Не чекаючи відповіді, Ірен рушила уперед. Вартові, ж, натомість залишились біля принцеси, чекаючи наступних наказів.

-Яка зухвалість та неповага.- Луну обурила поведінка Ірен.

«Луна, усе нормально.»- Селена узяла служницю за лікоть і повела назад, у свою кімнату.  Дорогою назад, їх зустрічали ті ж самі коридори, портрети королів й картини битви. «Чому я не бачу жодної згадки про укладене перемир’я, жодного зображення Короля Флоренса, чи його доньки? Можливо їх портрети знаходяться в іншому місті, у бібліотеці чи королівській скарбниці. Так, ці зображення можуть коштувати мільйони дорогоцінних каменів, і їх потрібно надійно оберігати.»

Дорога зайняла більше часу, ніж хотілось. Минаючи майже останній поворот, до кімнати Селени залишалось кілька хвилин ходу. Вартові припинили крокувати далі, Селена з Луною та Ірен яку вона наздогнали згодом зупинились.

-Мін, Ян.-Голос Селені був незнайомий, проте вартові й служниці здавалось упізнали власника. Вони швидко поклонились і привітались.

-Раді бачити вас, наші принци.

Принци. У замку є лише два принца. Близнята Альф і Ліфіал. Ще одні персони корони з якими Селена бачилась вперше.

-Єй, дівка з білим волоссям, чому не вітаєшся з нами?

-Ти втратила зір, чи можливо слух? Не знаєш хто перед тобою стоїть?

«О, да. У цей ранок ідеально ще посваритись з «братиками».»-від останньої думки принцеса усміхнулась.

-Альф, вона з тебе сміється.- Ліфіал підійшов до брата та поклав тому руку на плече.

-Стривай Ліфіал, не кричи так. Нам галас не потрібен.-Заспокоїв молодшого брата Альф. Служниці розповіли  хлопцям, що сьогодні Король зустрінеться із  принцесою Селеною, секретом віддаленого крила замку. Дівчиною, яка завтра покине батьківським дім назавжди. Втрачати можливість познайомитись з сестрою брати не могли. Тому швидко вирушили до тронного залу.

Там їх чекало розчарування. Зустріч закінчилась і Селена повернулась у свою кімнату. Розпитавши прислугу замку, Альф разом із братом побігли далі, на пошуки ще однієї сестри. Кружляти з пошуками ніхто не хотів, тому хлопці одразу пішли до помешкання і стали там чекати. Минуло кілька хвили, дівчина так і не з’явилась. Було прийнято рішення іти на зустріч.

Альф обережно наблизився до Селене й протягнув руку. Хлопець, що стояв біля неї був точнісінькою копією своє матері, але без злості і ненависті у погляді. Отрута його матері ще не встигла пустити у ньому свої корені. Коротке руде волосся, красиве юнацьке обличчя, високий ніс та ледь помітні скули. Одягнений у звичайну білу сорочку та штани. На поясі кріпився меч. При інших обставинах, Селена не впізнала б його і можливо у них завелась дружба, проте дівчина добре розуміла чий він син. Окуляри, Альф носив окуляри. І це певно єдина відмінність між ним та Ліфіалом. Окрім і ще зачіски, на відміну від брата, у молодшого було довге волосся, зв’язане у високий хвіст. Одягнений у знайому сорочку та штани.

-Бери мене за руку.-Альф зрозумів, що мовчання затягнулось, він вирішив допомогти сестрі зробити вибір. Селена розгубилась. Швидко подивилась на Луну шукаючи допомоги.

-Мій принц.-Втрутилась Луна.- У принцеси багато справ

-Ми знаємо, у нас їх також вдосталь.- Ліфіал, був нетерплячою особою з материнським характером. Альф удався у батька.- Сестро, хапай Альфа і ходімо.

Розуміючи, що шанси викрутитись з ситуації закінчились, а допомоги прости ні в кого, Селена покладу свою доль у братову. Альф міцно вихватився й потяг її за собою.

-Стривайте, принци. Мені потрібно дещо вам сказати.- Лунав голос Луни, але принци з Селеною віддалялись, залишаючи компанію з охоронців та служниць.

Альф тримаючи Селену за руку крокував спереду, молодший, Ліфіал, йшов за ними. Вони немов персональні охоронці обступили Селену з усіх сторін. Ця думка справді  тішила дівчину. Салена не вірила у сімейні узи, що можливо, за інших обставин, виникли б між ними. Дівчина  хотіла скоріше закінчити прогулянку і повернути собі спокій, який з близнятами міг лише снитись. Вони усе прямували й прямували. Минаючи один за одним коридори і різнокольорові двері, що ховали за собою  безліч кімнат.

У голові крутилось безліч запитань і бажання нарешті розірвати контакт. Селена кілька разів намагалась вирвати руку та хватка Альфа була міцна. Він не відпустить її, доки  вони не прибудуть до місця призначення. Але якщо раптом їй вдасться це зробити, утекти вона не зможе. Ліфал за спиною, автоматично перетворитися з охоронця у наглядача.

-Обмежно принцесо. Сходи круті, ти можеш постраждати, тож тримайся брата і переступай обережно.- Промовив Ліфіал.

Сходи, великою кількістю сходинок простягали до низу, здавалось їм немає кінця. Великі факели кріпились на стіни по різні боки й освічували усю дорогу. А хлопці і далі мовчали. Жоден не міг розпочати розмову, вони банально не розуміли як це зробити.  Ентузіазм, що переповнював хлопців до зустрічі з сестрою раптово зник. Йому на зміну прийшло занепокоєння й трішки сорому.

Остання сходинка закінчилась. Обличчя осяяли сонячні промені, а очі потопали від сонячного світла. У цій частині замку Селена не була. Це вона зрозуміла коли прямувала сходами, вони були їй не знайомі, а отже це інша частина замку. До якої доступу дівчина очевидно не мала.

Селена ступила на доріжку, яка була викладена плоским і гладеньким камінням великого розміру. По різні боки висадження фіолетового кольору лаванда, від запаху якої потопав увесь сад. Селені подобався цей аромат. Коли Селені було неспокійно чи не брався сон, Луна робила їй ванну з лавандовими пелюстками. Зрозумівши, що це не кінець Селена попленталась слідом за близнятами, попутно милуючись прекрасним.

-Нам приємно, що тобі сподобалась лавандова доріжка, але це не те місце, яке ми хочемо тобі показати.- Мовив Альф.

Лавандова доріжка плавно переходила у інші, змінювала розмір та форму. Селені зустрілись кілька лавочок, знову ж таки сплетених з ліан. Їй захотілось перепочити, сісти і нарешті скинути ці набридливі туфлі, які шматували її ноги немов риби кусачки. «Як би не було боляче потрібно терпіти.»Здавалось брати почули її думки й раптово зупинились.

-Ось, сідай на лаву. Тобі напевно важко ходити у цих босоніжках.- Альф подивився у низ, на ніжках Селени і справді почали утворюватися невеличкі рани, які потім неймовірно болітимуть. Селена сіла у центрі лави, а близнята по різні боки від неї. Першим знову заговорив Альф. –Проблема не у тобі сестро, кажу одразу.

-Так, то нам з Альфі незручно. Тай тобі мабуть теж.- Селена схвально кивнула, погоджуючись із ними.

-Ти не хоч із нами говорити?- Старший обережно доторкнувся, знову, до долоні дівчини. Селена захитала головою.- Тоді чому ти мовчиш? Можливо ти чогось хочеш?- «Ні.» Розуміючи, що тривати ця дивна гра у вгадалки далі не може, дівчина доторкнулась до горла  та губ, похитуючи головою то в ліво то у право.

-Альфі, сестра безмовна!- З радістю зітхнув брат.- Ой, вибач, я не те мав на увазі.- Ліфіал засоромився й занурив руку в волосся на потилиці.

-Ми з Ліфі уже стільки причин в голові перебрали. Вистачить двотомник написати з наших ідей. Але це справі усе пояснює.

«А вони милі, по своєму, милі. Я була б задоволена такими братами. Алії неймовірно пощастило.»- Посміхнулась Селена.  Дівчина розпрямила долонь, іншою рукою удала ніби  пише по ній, можливо вони зрозуміють, що їй потрібен папір та ручка. Рухи відточені до ідеалу, тіло без вказівок знало що робити.

-Ручка.

-І папір.

Одночасно вигукнули хлопці та почали шукати потрібні предмети. Зашуршали кармани, тканина одягну зім’ялась ще більше. Хлопці відчайдушно шукаючи речі, забули про присутність Селени.

Дівчина вперше за життя бачила таку красу. Теплі сонячні промені проникали крізь величезні вікна, які слугували кришою садового закутка.  Торкались молодого дівочого тіла, зігрівали його своїм теплом. Трава, котрою був вкритий увесь сад манила до себе. Селена задумалась, якою та буде на дотик. Захотіла відчити її своїми ногами. Дівчина піднялась з лави залишаючи туфлі посаду і босими ступнями торкнулась зелені. Краплі води, що зібрались на кінцях паростків приємно охолодили стомлені ноги.

Пошуки тривали кілька хвилин, але успіхом не увінчались. Опустивши руки брати подивились на Селену й вибачились. Вони йшли з тренування, коли почули про неї, тому навіть переодягатись не встигли, побігли шукати дівчину забувши про все.

Дівчина усміхнулась близнюкам і повними грудьми зробила вдих. Знайомий запах лаванди увійшов у ніздрі, торкаючись язика, проникав у легені. Солодкий й свіжий. Мов пиріг з останнього дня народження. Його приготувала Луна. Увагу дівчини перевернув ще один запах. Білі квіти, що росли на трьох кущах манили дівчину. Відчувши запах цієї рослини, дівчину покинула паніка й страх, котрі з’явились після зустрічі з Королем. На зміну їм, прийшов спокій, вона припинила перейматись проблемами і повністю зосередилась на тут і зараз.

-Жасмин.- Один з близнюків наблизився до дівчини. Його довге волосся лоскотало плечі та обличчя Селени. Ліфіал. Вона не очікувала побачити його так близько, тому ойкнула і швидко відійшла.-Брате, невже я такий страшний?

-Ти? Можливо.-Стверджував старший брат з невеличкою посмішкою на обличчі.- Але рослинка красива. І у неї, я підозрюю, більше манер, а ніж у тебе, брате.- Альф став біля вільного плеча, рука потягнулась до цвіту і зірвала його.- Я знайшов їй чудове місце.- Альф потягнувся до голови Селене і вклав квітку у її волосся. Рука потяглась слідом. Здавалось лише цієї маленької деталі не вистачало в образі. Аромат, що випускав жасмин обгорнув дівчину.

-«Дякую.»-мовила губами вона.

-Селено, Еш, твій майбутній чоловік,  жорстокий фейрі. Впевнений, батько тобі нічого не розповідав про нього.- Приємне милування квітко жасмину закінчилось,  на серце знову ліг вранішній тягар, який на неї повісили у тронній залі.

«Здається, він лише говорив, що моє мовчання збереже життя. Але як це стосується Темного короля?»

-Ми майже нічого про Темне королівство не знаєм, як і більшість тутешніх фейрі , але чутки не спиняють скелі чи морські хвилі. Вони легко долають цю відстань на кораблях й конях.-  Продовжив розповідати Альф.

Ділі брати повідали дівчині історію про молодого короля. Котрий загубив увесь рід одного з васалів, за його відмову преклоняти перед принцом голову й клястись йому у вірності. Селена розуміла силу клятви і чому молодий король так яро добивався її. Клятва у світі фейрі, мала найвищу силу, вона минала закони й звичаї, котрі строювались роками й тисячоліттями, була їм непідвласна і жила своїми правилами. У певному розуміння закони підкорялись їй, при цьому бувши мірилом суспільства. Фейрі обережно поводились із словами, не обіцяли неможливого і не клялись пустими словами.

Принце так розлютився, його лють дістала усіх фейрі роду, не оминула дітей й новонароджений. Еш наказав усіх чоловік роду повішати, голови їх вивісив на стінах замку, як приклад наслідку непокори й зухвальства а у жінок повиривав крила. Утрати крил, означала стрімке й безповоротне падіння.

Після, брати відвели дівчину назад до своєї кімнати, попрощались і покинули її на самоті з ароматом жасмину.