1. Звістка

-Принцесо, прокидайтеся! Потрібно швидше приготуватись.

Старі завіси заскрипіли, двері кімнати з гуркотом від завіс та старих досок загуркотіли. Служниця, що служила принцесі, швидко забігла до кімнати, й почала підіймати дівчину. Селена при відкрила очі, за віком лише почало сходити сонце, показуючи світу рожеві сонячні промені. Спів пташок ось-ось прорізався через вікна й тонкі стіни приміщення. А сон покидати дівчину не хотів і вперто тримав у своїх міцних обіймах.  Власниця кімнати прокидатись та вилазити з м’якого й теплого ліжка бажання не мала. Селена схопила руками покривало і накрилась ним з головою, тим самим показуючи своє ставлення.

Служниця слухати принцесу не стала,  швидко наблизившись до ліжка, потягнула покривало до себе і відкинула на іншу частину ліжка, взяла дівчину обома руками й потягла на себе. Докладаючи чи малих зусиль принцеса все ж таки відкрила очі та з подивом глянула на неї. «Що сталося, Луна?». Та служниця не відповіла на мовчазне питання і лише швидко бігала кімнатою,  відкриваючи кожну шафу та перериваючи усі полиці, які бачила на своєму шляху.

Селена, зрозумівши, що програла, попрямувала до ванної кімнати. Це було маленьке приміщення з невеличкою ванною центрі кімнати, принцесі було дедалі важче поміщатись, але замінювати її ніхто не квапився. По ліву сторону  умивальник із потрісканим по кутам дзеркалом. Стара підлога заскрипіла від ваги дівчини. Селена набрала води й почала підготовку до сьогоднішнього дня.

-Це кінець принцесо, як далі бути?- Служниця у розпачі вхопилась руками за голову, почала хитати нею у різні сторони.

«Ти в змозі нарешті пояснити що відбувається? Чому підняла такий галас?»

Не зважаючи на те що у голові дівчини крутилось безліч запитань, ні одне з них вона вимовити не могла. Тому Селена скористалась єдиним способом, який був для неї дозволеним та доступним. Акуратними буквами на старенькому, пожовтілому з плином часу папері вивела своє запитання.

Але Луні не потрібні букви, що утворювали слова, а ті, під маленькою рукою принцеси, перетворювались у речення. Вона з малечку служила принцесі, була біля неї увесь час, тому могла зрозуміти її, лише поглянувши у вічі.

Луна підійшла до принцеси і кинула кілька суконь на ліжко, а  прикраси обережно поклала з іншої сторони. Різнобарвна танила торкнулась білого простирадла, створюючи виразний контраст. Сукні, що підібрала Луна були справді красиві, але радості й відчуття якогось піднесення у Селене не виникало.

-Принцесо, король Лів наказав швидко підготуватись. Королівська варта проведе нас. Одразу скажу, причини я не знаю, та у замку уже близько тижня ходять не погані чутки.

«-Навряд чи ці чутки стосуються мене. Скоріш за все сестриці Алії знайшли заможного фейрі і король попросить мене не показуватись на очі, під час святкування. Хоча, ти маєш рацію, щось хороше тут справді є.»-швиденько написала принцеса на папері і на її обличчі з’явилась невеличка усмішка.

Закінчивши усі вранішні процедури для обличчя та тіла, Луна швидко знайшла найкращу сукню та одягнула у неї принцесу. Блискуча атласна біла тканина, корсет вишитий білими візерунками вишукано підкреслював лінію тендітної талії. Рукава, які починались від плеча та закінчувались на середині руки, вільно колихались у повітрі, сповнюючи образ ніжністю.

Відображення у дзеркалі було прекрасним та незвичайним. Селена ніколи не одягалась у подібний одяг. Дівчина  торкнулась  тканини та провела долонею вниз. Потім, рука потяглась до білого блискучого волосся, наче перший зимовий сніг. Легенько занурила пальці у пасмо та потягнула, прочісуючи його. Вона не любила складні та важкі зачіски, тому залишила волосся вільними хвильками спадати до долу. Голову прикрасила маленька діадема, яка ніжно лягала на чоло принцеси. Закінчивши останні приготування, Луна відійшла, дала змогу леді самій поглянути на себе.

«-Це прекрасно. Але мені здається ти перестаралась.»-Селена обернулась та усміхнулась служниці. З одної сторони, їй було не звично, а, може й не зручно та показувати це Селена наміру не мала. Надто довго Луна її готувала.

-Може й так принцесо, але шукати нову сукню у нас часу немає. Ми й сильно запізнюємось.Вартові уже за дверима як п’ять хвилин.

Служниця підійшла до принцеси, поглянула їй у очі, взяла останню за руку та попрямували до виходу. Разом вони наблизились до стареньких дубових дверей, що за довгий час стали по справжньому рідними. Відчинили їх, повідомили про готовність вирушати та покинули покої.