0. Як усе почалося

Коли мені було десять, я вперше побачила дивний сон. Маленька та холодна кімната у яку не пробивався жоден промінь світла, вона була темна немов непроглядна пітьма, де єдиними живими створіннями були пацюки та величезні павуки.

На дванадцятий день народження, я знову опинилась у кімнаті, проте кімнатою це було уже важко назвати. Здорові та ржаві палиці росли з землі аж до самої стелі, розділяли її і інший простій. Згодом Луна розповіла, що такі кімнати зазвичай знаходяться у тюрмах і слугують захистом від злочинців та крадіїв.

Чотирнадцятого дня, я нарешті почула звуки. Це були кроки, які лунали з іншої кімнати (певно, адже за грати я ніколи не виходила). Їх було декілька, отже це створіння, ким би воно не було не одне. Вони спілкувались між собою, вигукували незрозумілі слова, незнайомою для мене мовою. Я хотіла побачити їх, але сон обірвався.

Свій шістнадцятий день народження,  не забуду ніколи. Кімната, що завжди була темною, освітлювалась одним факелем, прикріпленим до вкритої мохом та пліснявою стіни. Маленький вогник миготів від вітру, який проходив через щілини у стіні та у будь який момент був ладен загаситись. Ось чому тут завжди холодно і сиро. Але не це мене вразило, а кайдани, що кріпились до центральної стіни і фейрі (ймовірно хлопчик) прикріплений ними.

Він був блідій та худий. Його ребра прорізувались крізь шкіру, гострі виступи рвались з його тіла, а шкіра у тих місцях здавалось ось-ось порветься. Я досить довго спостерігала за ним, але він не прийшов до тями. Обличчя розгледіти не змогла, довге волосся закривало усе його лице та й загалом і інші частини тіла (через що я була щаслива, якщо так можна сказати). Так, хлопчина був абсолютно голий, його руки розкинуті по обидва боки тримали мідного кольору кайдани, кисті рук почорніли від навантаження. Ноги прикутті до землі, у місцях зіткнення шкіри та металу з’явились чорного кольору відмітини, синці. Права нога була закривавлена, можливо хлопчик хотів утекти чи скинути кайдани, але єдиним шансом звільнення для нього була утрата стопи.

Здавалось він не вперше тут, бруд, що осідав на його тілі не змивався, що найменше тиждень. Окрім кайдан, неподалік від хлопця лежала пошарпана та подерта тканина, на якій він ймовірно спав, коли послаблювали кайдани на руках. Було важко споглядати це, а також терпіти жахливий сморід, що йшов від нього.

Я не можу пояснити свої наступні дії, чим керувався мій мозок коли моя рука потягнулась до ржавої кайданки, яка тримала ліву кисть хлопця, та з необачності й відсутності достатнього світла моя долонь торкнулась руки хлопця. Він вмить підняв голову та своїми кристально синіми очима подивився на мене. Не знаю, бачив він мене чи ні, але це була наша перша та остання зустріч.

Сни про кімнату та хлопця у кайданах я більше не бачила.