Істинні бажання/крайній чоловік

Ми познайомились на тому етапі мого життя коли я продовжувала розбиратись із своїми внутрішніми проблемами,бажаннями та собою.Він був не схожий на мого колишнього,стосунки із яким закінчились для мене лікуванням у психіатра та антидепресантами.Він одразу подарував мені найбільший подарунок на який я так довго чекала – внутрішній спокій.(Хочу повідомити одразу,що розумію свою прив’язаність і можу пояснити її своїми дитячими травмами,але від цього не менш боляче.)

Ми почали наше спілкування на одному із сайтів знайомсв.(Я сиділа на них із 14 років і мене важко було здивувати,як приємно так і навпаки,і він не став винятком,його повідомлення було стандартно-приємним.)Давайте будемо називати його Іван.

Отже,Іван був звичайним співбесідником,якого я навіть хотіла спочатку свайпнути вліво.Він майже одразу запросив мене на побачення,що було йому великим плюсом,адже я обожнюю без зайвих слів йти знайомитись.

На відміну від колишнього в нього не було авто і мені довелось їхати на нашу зустріч автобусом.Зупинка на якій ми домовились зустрітись була в центрі мого маленького міста(я щей подумала,що якщо він мені не сподобається є можливість просто проїхати повз,хоча я б такого не зробила,адже це сильна неповага).Майже доїзджаючи до місця зустрічі,я побачила симпатичного хлопця у гарній зеленій футболці із ви не повірите букетом квітів.Я одразу зрозуміла,що це він – той самий,шкода,що згодом також зрозуміла,що я  – не та сама для нього.

Хочу зробити невеличкий відступ,для кращого розуміння мого життя та мене.Мої попередні спроби завести стосунки завжди були невдалими,недивлячись на красу на якій дорослі завжди зауважують під час дорослішання будь-якої дівчинки.Я була і залишаюсь доволі юною та розгубленою,але ці риси більше року тому зіграли зі мною злий жарт.Зрозумійте мене правильно,я не хочу виставляти себе жертвою,а колишнього абюзером.Моя мета інша – доповісти про минулий досвід коротко,максимально уникаючи суб’єктивності.

Літо.Мені 18.Йому 21.Багато вільного часу та психологічних травм.Навіть усе перечислене вище,вже може сказати все за мене,але ні.Ми з ним обоє скалічені батьками,але у різних проявах та наслідках.Наша недовготривала пара(усі важливі для мене стосунки завершувались доволі швидко,але болісно) продовжувала існувати,калічучи один одного і тим самим повторюючи долю наших батьків.Я взагалі не відчувала реальності та не цінувала його.Це правда.Він викликав в моєму мозку процеси,які чинили опір нашим взаєминам.Я могла накричати на нього,за що мені соромно,але не перед ним,а перед маленькою дівчинкою якою я колись була.Колишній міг дозволити собі замахнутись на мене,та звинувачувати у всіх бідах.В решті-решт я вийшла із стосунків із почуттям провини,яке підсилювала неадекватно реагуюча на все мама.Він ж дійсно мені ніколи сильно не подобався,що є фактом,але його здатність до маніпуляцій все перерило у моєму мозку.Наш розрив відбувся перед концертом на який я хотіла піти.Уявляєте він кинув мене під час поїздки туди.Я не могла поворохнутись,сиділа наче стовп навіть коли він почав відверто заглядати на інших дівчат та танцювати біля них.Весь мій світ рухнув в один момент.З того часу я жила у постійній тривозі.Я не могла спати,думати.Він після того продовжив ще біля двох місяців бути присутнім у моєму житті,не даючи точної відповіді чи дійсно ми розійшлись,адже він сказав,що хоче моїх змін і тільки після цього назад зійтись.Я розповіла усім родичам та друзям за це,адже мій мозок не міг знайти собі раду із цими подіями.Я давила на нього із остаточним рішенням,хоча воно вже було озвучено.На жаль,не мала досвіду і адекватного дорослого поряд із собою на той момент.

Оговталась я лише весною,коли і зустрілась із Іваном.Всі ці місяці я провела наодинці із собою та рідкими зустрічами психологом та психіатром,яка виписала мені антидепресант від тривожності,яка все ще поїдала мою душу із середини,так і кричучи «Це ти винна у всьому!Більше ніколи нікого не знайдеш!Будеш вічність мучатись у самотності!»Таблетки допомогли,я стала продуктивною як ніколи,але я приймала їх лише місяць,адже боялась звикання.Я писала багато і часто,створювала онлайн документи та нові розділи у своєму щоденнику,який веду періодично із 2015 року.Я мала нервові зриви,був випадок який яскраво це ілюструє:одного разу мене мала докорами довела,до того,що я розбила ногою скляні двері в надії,що вона закриє свій рот.Крові багато не було,але шрами тепер назавжди зі мною(до речі,рот вона так і не закрила).Я склала список в якому чітко зауважила,що було б якби я залишилась із колишнім,що було б якби ні.Якого чоловіка я хочу,і яку дівчину хоче такий чоловік і т.д.(списки я дійсно люблю).Я дійсно мала на меті розібратись із собою.

Ми почали наше побачення із прогулянки містом,де я розповіла йому трішки його історію,адже він до того жив у іншому місті із якого був вимушений переселитись.Була одна фраза,яка дала мені зрозуміти,що я йому сподобалась «Ну що йдемо в ресторан?».На той момент ми вже гуляли доволі багато,і я подумала,що вже пора б і додому(тобто дійсно не розрахоувала на таке продовження,що дивно для мене).В ресторані він поклав квіти у вазу,відкривав двері та підбирав мені стілець.Також була одна думка,яка дала мені зрозуміти,що він мені подобається(правда її я сказала при себе) «ні,не потрібно замовляти той сет суш за 1000+».Я дійсно пошкодувала його грошей,хоча раніше плювати на це хотіла.

Ще одна примітка буде про мою зовнішність.Із початком підліткового віку я почала набирати вагу(про це буде окремий розділ).До початку нашого побачення я була як ніколи повною,що завдяки моєму росту було не так помітно,але..Я почувала себе жахливо,жоден одяг не налазив,і я продовжувала бути у депресії.

Ми провели чудовий час,аж до комендантської години,але також була одна річ,яка стала першим РЕД ФЛАГОМ,який буде просочуватись  через всю нашу історію – він не хотів мене так,як я його.