2.

Гаррі був уже звиклий до раптових завдань, але цього разу справа була серйознішою, ніж зазвичай. Міністерство отримало відомості про таємну групу магів у Ліоні, які планували використати небезпечний артефакт для розпалювання міжнародного конфлікту між французьким і британським магічними урядами. Цей артефакт, стародавній «Кристал Стихій», міг маніпулювати природними силами й перетворити будь-яке місце на стихійні руїни, без можливості відновлення. Гаррі разом із загоном аврорів мав локалізувати артефакт і нейтралізувати групу.

— Ми повинні діяти швидко й тихо,— сказав Поттер своїм людям, коли вони прибули на місце. Команда з п’яти досвідчених аврорів зосереджено слухала його інструкції. — Будь-яка помилка може коштувати життів. Наше завдання — зупинити їх, перш ніж вони активують його.

Команда швидко просувалася через занедбані підвали старовинного замку, де, за інформацією інформаторів, переховувалися темні маги. Повітря було важким і вологим, а звуки води, що стікала по стінах, створювали атмосферу напруженого очікування.

— Вони тут, Поттере, чую їхні кроки,— прошепотів один з аврорів.

Гаррі підняв руку, сигналізуючи всім зупинитися. У наступну мить кам’яний коридор вибухнув яскравим світлом: противники першими атакували.

— Протего! — крикнув він, створюючи щит. Інші аврори теж підняли бар’єри.

З-за колон по обидва боки зали вискочили постаті у каптурах. Їхні палички світилися червоним і зеленим від смертельних заклять: «Круциатус», «Авада Кедавра», «Конфрінго», «Петрификус Тоталус». Сили противника значно переважали очікування: група складалася не з кількох магів, а з десятків бойовиків. Вони використовували заборонені закляття, не шкодуючи сил і не зважаючи на руйнування навколо.

— Вперед! — гаркнув Поттер, кидаючись з усіма в атаку, у відповідь випускаючи «Експульсо» й «Редукто».

Гаррі вправно розправився одразу з обома, а от Ліам, новенький в групі, і тільки-но повернений з того світу Стів необачно потрапили під «Ступефай» і тут же впали на підлогу. Як тільки аврор відволікся, його одразу атакували троє. Заклинання Поттера точилися з ювелірною точністю, відштовхуючи Темних і тримаючи лінію оборони. Один з них направив «Долоросо», але хлопець встиг відхилитися, падаючи на коліна й посилаючи «Редукто» у відповідь.

— До кристалу! — гукнув він, зводячись знову на ноги.

В цей час зал наповнився гулом, що змусив стіни вібрувати. Один з темних магів стояв біля вівтаря й читав заклинання. Світло Кристала почало ширитися, утворюючи собою заряди енергії, які хаотично били в підлогу й колони.

«Снейп сам мене вб’є за це» — подумав хлопець, а сам кинувся до вівтаря.

Його закляття вибило одного з захисників, але головний темний маг лише посміхнувся й підняв руку. Кристал випустив хвилю енергії, яка з тріском рознесла найближчі колони. Гаррі відчув, як сила штовхнула його назад, обпалюючи щоки, коли він впав на землю.

— Поттере! — крикнув один із його людей, але голос потонув у ревінні енергії.

Гаррі підвівся, хапаючи чергову поломану паличку. Навколо з’явилися блискавки, а в повітрі запахло озоном. Магія виходила з-під контролю.

— Тримайте його! — крикнув Гаррі, вказуючи на головного мага.

Двоє аврорів кинулися на нього, але той одним помахом руки відкинув їх, мов ляльок. Гаррі кинувся вперед. В його руці вже горіло світло:

—  Експелліармус.

— Ти не зупиниш нас! — прогарчав маг. — Кристал відновить справедливість!

— Справедливість? Ти хочеш знищити місто! — Гаррі зібрав усю свою силу. — Конфрінго! — Він подумки прицілився в основу вівтаря.

Вибух пролунав такий, що стеля задрижала. Кристал почав тріщати, енергія виривалася неконтрольовано.

— Тікаймо! —  почув Гаррі ззаду, але він не міг відвести погляд від Кристала, що ось-ось вибухне.

Головний маг піднявся й скерував паличку на Гаррі, але він випередив його:

— Стій! Сектумсемпра!

Закляття зачепило ворога по плечу, але водночас вибухова хвиля з Кристала накрила всіх. Гаррі відчув, як його жбурнуло в бік. Темрява поглинула його, коли підлога під ним обвалилася.

«Якщо звісно, я виживу, тоді вб’є» — завершив свою думку хлопець.

Коли він отямився, його оточувала біла тиша. Приміщення було яскраво освітлене, а поруч чувся знайомий голос:

— Поттер, навіть у спокійному Ліоні ти примудрився ледве не вбитися.

Гаррі ледве посміхнувся, усвідомивши, що він вижив і завдання було виконане, а потім знову втратив свідомість.

Тремтючими руками Снейп влив в нього лікувальні зілля, завмираючи біля хворого, поки його думки розривалися між злістю й страхом: «Що він собі думає? Розкидатися життям, як його дурний батько?..»

— Так ти й справді погодився на співпрацю лише через хлопчиська! — спокійно підсумував Кінгслі, стоячи у дверях палати.

Чоловік обернувся, і його очі спалахнули холодним блиском.

— Та невже?! — різко кинув він. — Шеклболте, якщо ти тут лише для того, щоб діяти мені на нерви, будь ласкавий, забирайся геть. Мені вистачило друзів цього недоумка, які зі шкільних років так і не навчилися не турбувати Поттера, коли він явно між життям і смертю.

Кінгслі зітхнув, його обличчя залишалося спокійним, але в голосі відчувалася втома:

— Не хвилюйся, Герміона і Рон вже отримали від мене завдання. А ось Стів… тут я нічого не можу зробити.

І наче в підтвердження цих слів, в палату ввійшов молодий чарівник. Його строгий силует здавався вирізаним із мармуру: чітка лінія щелепи, прямий ніс, виразні вилиці, які додавали аристократичності. Темне волосся трохи недбало спадало на лоб, неначе він був занадто зайнятий роботою, щоб звертати увагу на свою зовнішність.

Стів підійшов ближче, але не торкався аврора. Його впевнені руки, які зазвичай тримали чарівну паличку з відточеною майстерністю аврора, зараз злегка тремтіли. На мить він зупинився, неначе не міг повірити, в те, що бачить перед собою.

— Професоре, тепер моя черга, бути поруч з ним, я все ще завдячую йому своїм порятунком — тихо промовив він, відтісняючи зіллєвара подалі.

Снейп мовчки поступився, кивнувши, і вийшов із палати.

Коли хлопець вдруге відкрив очі, і його зір поступово почав фокусуватися. Низька стеля лікарняного крила здалася знайомою, але болючі відчуття в усьому тілі нагадували, що це був не простий ранок після гри у квідич. Його грудна клітка важко здіймалася, а в голові дзвеніло.

— Гаррі! — голос Герміони прорізав тишу, і вона, схилившись над ним, ледь не впала зі свого стільця. Її очі блищали від сліз. — Ти прокинувся! Як ти?

Рон стояв поруч, нервово стискаючи руки. Його зазвичай жартівливий вигляд зник, залишивши лише глибоке занепокоєння.

— Ти нас злегка налякав, — хрипло сказав він.

За ними стояв Шеклболт. Його зазвичай непохитне обличчя зараз виглядало виснаженим. Він коротко відкашлявся, але навіть це не приховало напруги в його голосі:

— Міністерство, звісно, вдячне, але як твій наставник, я б радив залишити ідею постійно ризикувати собою. Інакше мені доведеться зняти тебе з посади, Гаррі.

Те наскільки слова суперечили одне одному насмішило хлопця, але він одразу відчув як біль повертається в його ребра.

— Кристал… вони…?

— Знищено, Поттере, не через твої заслуги, а через твою впертість. Аврори завершили роботу після того, як тебе вирубило. Ти втратив свідомість на кілька днів. — знайомий голос різанув вуха.

— Кілька днів? — Гаррі спробував підвестися, але Снейп різко підняв руку.

— Тобі краще не рухатися, — підсумувала Герміона. — І пояснити звідки в тебе така жага до самовбивства. Якби я не знала, що після перемоги ти ще декілька років спокійно виконував свою роботу і ніколи, — вона особливо наголосила на тому, — ніколи не геройствував, як останні місяці, я б списала це на комплекс героя.

Хлопець відвів погляд, усвідомлюючи, наскільки сильно вона має рацію, це вже була третя така зустріч в лікарняному крилі.

— Я не міг чекати, — тихо сказав він, наче це могло виправдати його вчинок.

— Ти ледве вижив, Гаррі, — її голос тремтів від обурення, яке вона ледве стримувала. — Знаєш, скільки ночей не спав Снейп, щоб після кожного магічного викиду ти не знищив себе? А ми… — вона замовкла, різко провівши рукою по обличчю, ніби намагалася зупинити сльози, що підступали.

Кімната наповнилася тягучим мовчанням, яке порушили різкі слова зіллєвара:

— Ти більше не маєш права так ризикувати, Поттер.

Гаррі зустрів його погляд і побачив те, чого очікував і водночас боявся сам: страх. Справжній, неприхований страх за нього.

— Як ти міг? — голос Стіва заповнив кімнату. Його очі блищали від ледь стримуваних емоцій. — Ти знову ринувся, не думаючи про наслідки. Я думав, що цього разу все скінчилося. Тільки тепер для тебе.

Гаррі відвів погляд, не знаючи, що відповісти. Він відчував провину, страх і навіть трохи злість, що всі зібралися тут, наче судді.

— Я не хотів, щоб хтось постраждав, — нарешті сказав він, дивлячись на Стіва.

— Тобто ми не рахуємось, так ? — трохи роздратовано відізвався Рон і встав ближче до Снейпа, копіюючи його позу.

У цей момент у кімнаті знову запанувала тиша, наповнена словами, які ніхто не наважувався вимовити. Гаррі відчував тягар кожного погляду, кожної невимовленої емоції. Йому хотілося, щоб усе це було простішим. І щоб йому дали спокій.

— Ти маєш навчитися берегти себе, Поттер, — підсумував Снейп, перериваючи мовчання, і, здавалося, всі в кімнаті погодилися з ним. — Принаймні я більше не збиратиму тебе наново і не витрачатиму свій сон на варку зілль для самовбивці. — чоловік подивився на нього зверхньо, але більше нічого не додав, мовчки рушивши до дверей.

— Не хочу нікого образити, але я б зараз ще поспав, — пробурмотів він, демонстративно повертаючись на бік.

Кімната вже була тихою, але слова, які щойно прозвучали, віддавалися луною в його голові. Він зітхнув, заплющуючи очі, ніби міг цим відгородитися від усього світу.

«Все як завжди — інші завершують роботу, а я прокидаюся в ліжку з купою болю і черговою лекцією про мої дурні рішення…але я не можу сидіти й чекати. Не можу просто спостерігати. Я ж бачив, що відбувається — якби я не кинувся вперед, хтось інший міг загинути. Хіба я зміг би дивитися їм у вічі, знаючи, що стояв осторонь?»

Гаррі важко перевернувся на спину, відчуваючи, як біль у ребрах знову дається взнаки, немов нагадує йому про власну впертість. Він машинально доторкнувся до грудей, де ще залишився слід від нещодавнього поранення.

«Чому вони думають, що це для мене просто геройство? Чому їм не зрозуміло, що я не можу інакше?»

Він розплющив очі, намагаючись упорядкувати думки.

«А Снейп… Чому витрачає час на мене, навіть після моєї відмови? Я думав, що й на прохання про співпрацю з Авроратом він скаже “ні”, адже вирішив дати йому право самому обирати. Навіть розуміючи, що без нього втрат було б більше… Але він усе одно тут. Упертий і незмінний, як і завжди, але сьогодні… Очі. У його очах був страх. Справжній, неприхований страх. Він дивився на мене не так, як зазвичай — не з тією зверхністю, ніби я чергова задача, яку він змушений розв’язувати. Він боявся. І, мабуть, ненавидів це почуття — ненавидів те, що не міг контролювати. Ненавидів, що це було пов’язано зі мною».

Гаррі скривився й повільно вдихнув, змушуючи себе заспокоїтися.

«Його слова про те, щоб я «беріг себе»… Вони звучали не як наказ, а як прохання. Наче він має право так робити!»

Його думки вирували, наче шторм, що б’ється об скелі.

«Я ніби розриваюся між двома світами: між тим, хто я є, і тим, ким мене хочуть бачити. Вони хочуть обережності, хочуть, щоб я жив. Як бути просто Гаррі Поттером, якщо досі треба бути тим, хто колись не боявся Волдеморта? Вони кажуть, що їм не потрібен мій ризик, але саме на це сподіваються, коли справа доходить до роботи. Тому я і найкращий».