Так задушливо

Якою ж нудною і банальною була ця історія про підлітків, які закохалися одне в одного на вечірці, дотримуючись усіх кліше жанру.

— Я більше не погоджусь на фільм, який запропонуєш ти, шкідник. — пробурмотів Динобот.

На екрані головна героїня – шатенка, яка замовила собі склянку спиртного, сподіваючись, що це допоможе освідчитись в коханні. І способом це було далеко не найкращим.

Краєм ока він глянув на Реттрепа, що сидів поруч, вдивляючись в екран. Світло від ноутбука відбивало на його лице, зробивши блідим, а ластовиння не помітним.

Якби цей паразит не наполягав на своєму, не довелося б дивитися цю маячню.

— Просто замовкни та дивись фільм, Дино-дурку. — зручніше вмостившись, Реттреп підтягнув ковдру ближче до грудей.

Його брови звелись до перенісся. Жоден з них не хотів поступитися власним смакам.
Довелося обирати фільм, який не належав до улюблених жанрів.

Реттреп зустрівся з багряними очима обік. Слід було серйозно задуматися, чи варто йому із Диноботом знову влаштовувати кіновечори.

— Визнай, ти цим теж не насолоджуєшся.

Кутики губ Реттрепа опустилися. Звичайно ні він, ні Динобот не отримували задоволення від фільму. Безперечно, він міг би з цим погодитися, але чому б не розігнати цю нудьгу кілкою фразою?

— Набагато більше, аніж при перегляді твоєї доісторичної епохи.

Цей схиблений на історичних фільмах Дино-мозок не розумів геть нічого прекрасного в фантастиці.

Динобот зімкнув руки на грудях, насупивши обличчя. З його боку почулося невдоволене бурмотіння, яке Реттрепу було важко розібрати. Однак він не помітив, як опустився погляд Динобота до найближчої подушки.

— Це тобі за “доісторичні” фільми, паразит.
В наступну мить Реттреп відчув зіткнення подушки зі своїм обличчям і те як вона впала на коліна.

Цей пташиний мозок кинув у нього подушку! Він знову поглянув на Динобота. В очах навпроти сяяв маленький вогник виклику. І Реттреп був ладен його прийняти.

— О, тільки не кажи мені, що я задів твої архаїчні смаки, — мовив Реттреп з усмішкою і намацавши подушку позаду себе, обхопив її пальцями. — якщо ти не думаєш, що цей фільм – вершина кінематографії, то ти ще нічого не знаєш.

— Пха!

Динобот підняв лице де виступила усмішка на, зазвичай, хмурому виразі. Та головне — зараз його очі були заплющені. Більше не можна гаяти час.

Замахнувшись подушкою Реттреп кинув її. Вона досягла своєї цілі плюхнувшись в обличчя Динобота. Відверто не очікувавши зустрічного кидка, той відсунувся. Реттреп широко посміхнувся, дивлячись на Динобота.

— А це тобі за недооцінення фантастики! — всміхаючись Реттреп, повторив кидок.

Цього разу Динобот був напоготові тому зміг зловити подушку в повітрі, тримаючи її перед собою, як щит.

— Ти думаєш, що це все? — Динобот кинув подушку назад.

Реттреп ухилився, а подушка з гуркотом влучила в стіну. Він не розрахував лише одного – його ноги заплутались в ковдрі та відмовились слухатися. Втративши рівновагу Реттреп випадково штовхнув Динобота і обидва впали донизу.

Пролунав глухий грюкіт. Все навколо затихло для них, окрім дзижчання гірлянд.

Відчути сторонню вагу та тепло достатньо, аби зрозуміти, що Динобот ненавмисно притис його до підлоги. Вдихи і видихи тяжко тягли за собою повітря.

Важко. Задушливо. А ще чужий стукіт серця відгукувався у грудній клітині Реттрепа.
Кожен удар, створив ритм, як відлуння власного. Так незручно, але водночас по дивному знайомо. Ні, ні, вони не повинні продовжувати так лежати.

— Злізь з мене, ящірко переросла!

Стиснувши долоню він легко вдарив нею по плечу Динобота, в спробі вислизнути з-під одногрупника. Той вже хотів піднятись з крикливого гризуна, як зненацька увагу привернули гірлянди, що кинули світло на Реттрепа.

Різнобарвні вогники грали на його хвилястому волоссі, хаотично розкинутому по підлозі. Обличчя стало більш витонченим, вії подовшали. Це заворожило Динобота настільки, що він завмер.

До тями його привів ще один сильніший стук по плечу.

— Ти зійдеш чи як?

Під пильним поглядом Реттреп відчув, як зашарівся. Добре, що зараз на ньому вигравали світила новорічного декору. Гірлянда зможе це приховати. Втім, він не був певен, що Динобот не помітив його реакції.

— Повір мені, ти набагато важчий ніж здаєшся.

— Чому б я мав сходити?

Реттреп пирхнув, закотивши очі, хоча реакції на це від Динобота нуль. Ця ящірка просто грається, продовжуючи їх суперечку.

— Бо я так сказав.

— Це не дуже переконлива причина.
Фільм нагадував про себе відголосками акторів, але хлопці не звертали на нього уваги.

Відвівши погляд, Реттреп повернув голову вбік, дивлячись на гірлянди. Він міг би лишити все як є і врешті сказати, що хотів почути Динобот.

— Гаразд, гаразд, ти виграв цей раунд. — Реттреп намагався тримати голос спокійним, — Але не думай, що наступного разу я буду поблажливим до тебе.

— Я не хотів би по-іншому, шкідник. — знову всміхнувшись Динобот відсторонився.

Простягнувши руку він очікував, що Реттреп прийме його допомогу. Той звузивши погляд і з краплею недовіри дивлячись на долоню, таки скористався пропозицією.

Ці моменти під сяйвом гірлянд з Диноботом — моменти, які Реттреп цінуватиме вічно.
Навіть якщо він знову опиниться притиснутим до підлоги. Все це було не настільки жахливим.

І, можливо, просто можливо, Реттреп не був проти програти Диноботу. Ані трохи.
Зрештою, студентське життя – це створення спогадів, чи не так?